Божий час — досконалий

Чи доводилося вам коли-небудь відчувати бажання бути коханими кимось, окрім своєї родини? Як і кожна інша людина, я також відчувала це прагнення — бути коханою або принаймні поміченою кимось, окрім батьків і братів чи сестер. Я вірю, що кожен із нас переживає цю потребу на різних етапах свого життя.

Я зростала в люблячій і турботливій родині та з юних років мала міцні моральні принципи. Оскільки мене не виховували в церкві, мої ранні роки минули без знання про Бога. Коли мені було десять років, я вперше прийшла до церкви й взяла участь у молодіжній програмі. Того дня весь мій світ змінився: я відчула, що знайшла своє щасливе місце — місце, де я могла бути своєю і відчувати належність. Насправді мене зовсім не приваблювали шкільні заходи, вечірки чи розваги. Я не проводила багато часу з друзями, бо, окрім школи, у нас не було спільних інтересів.

Спочатку я почала відвідувати церкву разом із татом, а згодом до нас приєдналася і моя молодша сестра. Коли мені виповнилося шістнадцять років, я віддала своє серце Господу й прийняла хрещення. Це був перший раз, коли моя мама та молодший брат прийшли до церкви. Я славлю Бога за те, що після того дня мама більше ніколи не припиняла відвідувати церкву!

Надії та розчарування

Коли я вивчала з пастором «Принципи віри», то дізналася, що члени церкви можуть одружуватися лише з тими, хто також належить до церкви. Я була такою щасливою! Мені здавалося, що мені більше не доведеться хвилюватися щодо пошуку супутника життя. Я була впевнена, що легко вийду заміж. Проте незабаром мені довелося усвідомити, що все не так просто, як я думала. Те, що молоді люди відвідують одну й ту саму церкву, зовсім не означає, що вони обов’язково сподобаються одне одному.

Моє життя коливалося між щасливими та нещасливими періодами, між великими надіями й ще більшими розчаруваннями. Проте протягом багатьох років мені навіть не спадало на думку шукати «кохання» поза церквою.

Хоч сатана й може читати наші емоції та вчинки, немов відкриту книгу, я вдячна нашому дорогому Богові за те, що влада ворога обмежена й він не може читати наших думок. Але він добре знає, що ми відчуваємо і через що проходимо, тому починає сіяти в нашому розумі думки, запитання та сумніви щодо нашої ситуації й боротьби. Одного разу в моєму житті склалися обставини, які були поза моїм контролем, але мали на мене негативний вплив. У результаті ворог підвів мене до висновку, що я ніколи не знайду чоловіка в церкві.

Шепіт ворога

Поступово сатана почав впливати на мій розум і душу. Хоч я й не порушувала жодного з принципів віри, ворог шепотів мені:
«Просто будь більш відкритою. Ти ніколи не знаєш — можливо, зустрінеш молодого чоловіка у світі й приведеш його до істини. Подивися на свою маму: вона була зі світу, а тепер ходить до церкви».

Мені частково подобалася ця ідея, але я все ж залишалася вірною своїм переконанням. Тим часом я почала встановлювати у своїй уяві певні стандарти щодо «майбутнього молодого чоловіка», якого могла б зустріти у світі. Я могла б написати цілу книгу про переживання тих років «подвійного мислення», але скажу одне — щасливою я тоді не була.

У свої двадцять років я ні з ким не зустрічалася й була дуже знеохочена. Я втрачала зв’язок із Господом. Я все ще вірила в Нього і не заперечувала наших переконань, але була розчарована церквою й більше не хотіла спілкування. Я навіть хотіла вийти з членства церкви.

Але, слава Богу, пастор сказав мені:
«Подумай ще трохи. Такі рішення не приймаються на основі почуттів. Якщо у твоєму житті є щось, що суперечить принципам віри, скажи мені. У такому разі ми приймемо твою заяву; якщо ж ні — ти залишишся членом церкви».

Я була дуже засмучена. Здається, я навіть запитала його:
«То ви хочете сказати, що якщо я хочу вийти з членства церкви, мені потрібно зробити щось таке, за що мене відлучать?»
Зараз я розумію, що він зовсім не це мав на увазі, але тоді я сприйняла це саме так, бо моє серце було сповнене гіркоти.

Дружба, що відкриває очі

Під час навчання в технічному училищі зі мною стався дивовижний досвід. Він показав мені, як чудово Бог піклується про нас, доки ми не відкидаємо Його у своєму серці та повністю не відвертаємося від Нього.

У моїй групі був молодий чоловік, який мені почав подобатися. Він був розумнішим за більшість хлопців свого віку, і ми стали добрими друзями. Минали тижні й місяці, і ми обоє відчували, що одногрупники почали помічати: між нами, ймовірно, є щось більше, ніж просто дружба. Тож я написала йому електронного листа й запитала, що він думає про наші стосунки. Він відповів:
«Давай зустрінемося на автобусній зупинці й поговоримо».

Того дня ми зустрілися, і він почав говорити. Я не могла повірити в те, що почула від свого друга-атеїста:
«Послухай, ти мені подобаєшся. Справді. Я впевнений, що ми могли б мати стосунки, якби ти була звичайною дівчиною. Але я бачу, що твоя віра і твої принципи для тебе дуже важливі, і думаю, що це ніколи не зміниться. Я не вважаю, що зможу прийняти цей виклик, і думаю, що ти також не була б щасливою. Тому пропоную нам залишитися просто друзями».

У ту мить мені здавалося, що я помру просто там. Я була страшенно розчарована й не менше засоромлена. Я думала:
«Як так? Цей хлопець, атеїст, вказує мені, наскільки важлива для мене моя віра, і називає це перешкодою для наших стосунків?»
Я була приголомшена.

Після кількох розчарувань я почала зводити навколо себе невидиму стіну, намагаючись захиститися від нової гіркоти. Подібна ситуація сталася зі мною кількома роками пізніше, коли я зустріла впливового молодого чоловіка, якого знала раніше. Він був добре відомий у нашому місті й мав високий соціальний статус. Я думала, що в мене немає жодних шансів, адже він міг обрати будь-яку дівчину.

Коли він одного разу запросив мене на вечерю, я була дуже схвильована й сповнена надій. Але після тієї зустрічі він більше ніколи зі мною не зв’язувався. Через кілька тижнів я написала йому повідомлення й запитала, чому він так раптово зник. Він дав майже таку ж відповідь, як і той атеїст.

Тоді я зрозуміла, що просто не можу бути кимось іншим. Я ніколи не грала ролей і не маніпулювала людьми. Оскільки я все ще вірила в Бога, моя віра була для мене надзвичайно важливою. Навіть якщо я нічого про це не говорила, я не могла цього приховати. Саме тому ці молоді люди не хотіли зі мною зустрічатися.

Залицяння моєї сестри

Я досягла емоційного дна, коли моя сестра, на десять років молодша за мене, почала зустрічатися з молодим чоловіком із церкви. Я думала:
«Що подумають люди, якщо моя молодша сестра вийде заміж раніше за мене?»
Без сумніву, всі вирішать, що зі мною щось не так, і мої шанси на шлюб будуть втрачені. Це був для мене надзвичайно важкий період, і сатана докладав великих зусиль, щоб повністю мене зламати.

Замість того щоб радіти залицянням моєї дорогої сестри, я була засмучена. Мені здавалося, що це найпринизливіша ситуація в моєму житті. Біблія говорить:

«Лукаве серце людське понад усе та вкрай зіпсуте — хто його пізнає?»
(Єремія 17:9).

Я тоді й гадки не мала, що Бог уже готував для мене молодого чоловіка. Просто це потребувало більше часу, і мені необхідно було навчитися терпінню. Саме тому Бог вів мене різними шляхами, зберігаючи мене для нього!

Минали місяці цього емоційного випробування. Я бачила смуток у очах батьків і братів та сестер, які спостерігали за моїми стражданнями, не маючи змоги допомогти. Вони молилися за мене й намагалися врозумити мене. Я розуміла, що моя сестра не винна в тому, що в мене немає хлопця, але не могла позбутися цього тяжкого внутрішнього стану.

Я побачила себе

Насправді я могла бачити себе так, ніби спостерігала за собою збоку, і це лякало мене. Я не впізнавала людину, якою стала. Мені здавалося, що я повністю перебуваю під впливом іншої сили. Згодом я усвідомила, що «не обов’язково свідомо обирати служіння царству темряви, щоб опинитися під його владою. Достатньо лише занедбати єднання з царством світла. Якщо ми не співпрацюємо з небесними силами, сатана заволодіє серцем і зробить його своїм оселищем» — «Бажання віків», с. 324.

Вихід зі страшної ями

Я почувалася, як апостол Павло:

«Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?»
(Римлян 7:24).

Я прославляю Господа за те, що Він дозволив мені побачити себе саме такою. Я вірю, що саме так Він відповів на численні молитви моєї родини. Спочатку в мене не було сили змінити свій неправильний спосіб мислення. Мої стосунки з Господом у той час були не найкращими — тож не дивно, що я була безсилою. Я сама відрізала себе від єдиного Джерела сили в боротьбі з лукавим.

Я відчула, що мені справді потрібно щось зробити, і саме тоді вперше по-справжньому «закричала до Господа» про допомогу. Я просила Його дати мені силу знову молитися з живою, щирою вірою та допомогти подолати почуття гіркоти й зневіри.

Не зрозумійте мене неправильно: я не ненавиділа свою сестру — я бажала їй тільки найкращого. Я ненавиділа саму ситуацію, у якій опинилася, і ставила запитання:
«Чому? Чому все має бути саме так?»
Ці почуття руйнували мене, і я не могла цього приховати.

Я дякую Господу за Його милість і терпіння до мене. Незабаром після цього я знову почала щиро молитися. Я благала Господа допомогти мені подолати мої негативні думки й почуття. Я просила Його заспокоїти моє серце, щоб я могла прийняти все, що Він приготував для мене. Я попросила Його про те, що було для мене нелегко:
«Господи, якщо Твоя воля — щоб я залишилася самотньою, допоможи мені прийняти це».
На той час мені було 31 рік.

Поступово мені ставало дедалі легше молитися цією молитвою. Жахливий тягар раптом почав зникати. Невдовзі я з подивом помітила, що вже планую заручини своєї сестри! Я з усім серцем займалася приготуванням їжі та прикрас. Коли настав день свята, в моєму серці вже не було жодних поганих почуттів — я щиро раділа за свою сестру та її нареченого.

Хіба це не було дивом, дорогі молоді друзі? Я кажу вам — це було Боже диво, бо я знаю, як глибоко тонула в тій емоційній багнюці. Здавалося, вибратися звідти було неможливо. Але, слава Богу:

«Він витяг мене з ями погибельної, з болота багнистого, і поставив ноги мої на скелі, та зміцнив мої кроки»
(Псалом 40:2).

Я присвятила своє життя Богу

Я прийняла щире й усвідомлене рішення перед Господом: залишатися у вірі незалежно від того, які плани Він має для мене — навіть якщо це означало б залишитися самотньою. У той момент я відчула такий глибокий мир — знаєте, чому? Біблія говорить:

«Ти хоронитимеш у досконалому мирі того, чий розум спирається на Тебе, бо він на Тебе надіється»
(Ісаї 26:3).

Я нарешті знову повністю віддала своє життя Христу й дозволила Йому вирішувати, залишатися мені самотньою чи виходити заміж. Тепер мені більше не потрібно було про це хвилюватися. Христос Сам подбав про цю важливу сферу мого життя. У моєму серці оселився Його мир, і моє життя знову повернулося до гармонії.

Коли ми «граємося з дияволом», у нас немає миру, але
«великий мир мають ті, хто любить Твій Закон, і для них немає спотикання»
(Псалом 118:165).
Коли ми віддаємо своє життя Господу, перша й найбільша зміна, яку ми переживаємо, — це мир. Тягар гріха й образи падає з наших плечей.

Та на цьому Божі чудеса не закінчилися. Лише через кілька місяців після того, як я прийняла це рішення перед Господом, я отримала запит у друзі на Facebook від молодого чоловіка, який жив на іншому кінці світу. Кілька років тому я випадково зустрічалася з його батьками та братами, але з ним самим ніколи не була знайома. Оскільки я зовсім не думала про пошук чоловіка за межами своєї країни, це стало для мене великою несподіванкою. І все ж я не могла перестати думати про те, наскільки особливим було те, що він написав саме мені.

Ми почали спілкуватися, і він кілька разів приїжджав до мене. Через двадцять місяців після того першого повідомлення ми одружилися. Сьогодні ми обоє щиро щасливі й благословенні тим, як Господь написав нашу історію кохання.

Тож, дорогі молоді друзі, ніколи не залишайте Господа. Він не хоче, щоб ви були нещасними чи знеохоченими лише тому, що не знаходите супутника життя тоді, коли вам цього хочеться. Бог бажає для нас найкращого, тож дозвольте Йому написати вашу історію кохання з тією людиною, яку Він має для вас. Моліться, віддайте своє життя Йому й терпеливо чекайте Його часу!

«Бо кожний, хто підносить себе, буде принижений, а хто принижує себе, буде піднесений»
(Матвія 23:12).

Марта Балбах