Духовний меч — значення та біблійний зміст
Змінити розмір шрифту:
Духовний меч проникає глибоко. Ніщо так не оголює наше внутрішнє «я», як це. Усе, що приховано в глибині нашого серця, виходить на передній план нашої свідомості, коли ми стикаємося з Божим Словом. Апостол Павло описав це практично, коли, під натхненням Святого Духа, написав:
«Адже Слово Боже – живе й діяльне, гостріше від усякого двосічного меча: воно проникає аж до поділу душі й духа, суглобів і мозку кісток, судить думки й наміри серця»
До євреїв 4:12
І все ж це одне з видів духовної зброї, яку нам велено використовувати в боротьбі проти диявола. Тож проти кого ми воюємо, якщо ця зброя, зрештою, вражає нас самих? Еллен Уайт відповідає:
«Боротьба з власним ″я″ є найважчою з усіх битв». – Свідоцтва для церкви. – Т.3. – С.106.
Велика боротьба почалася з того, що власне «я» було поставлене вище за Бога. Саме проти цієї схильності ми щодня ведемо духовну боротьбу. А.Т. Джоунс чудово описує те, що відбувалося в розумі Люцифера – досвід, близький кожному з нас:
«Загордилось твоє серце через твою красу, – ти занапастив свою мудрість власним марнославством»
Єзекіїля 28:17
Наділений красою як ″вінець творіння″, він почав дивитися не на Того, Хто дав йому цю красу, а на самого себе; почав зосереджуватися на собі та захоплюватися собою. Унаслідок цього він сповнився гордості та почав вважати, що його положення є надто обмеженим для належного, корисного та цілковитого прояву тих здібностей, які він тепер приписував собі. Він дійшов висновку, що положення, яке він займав, не відповідає тій гідності, яку, на його власну думку, тепер він заслуговує.
Справді, він мав досконалу красу, повноту мудрості і велич гідності. Але все це він отримав від Бога через Ісуса Христа, Котрий його створив. Він не мав нічого – аж до самого його існування – чого б він не отримав. І коли він став хвалитися цим так, ніби не отримав цього; коли запишався своєю красою й приписав її собі, ніби вона була властива йому самому, – цим він фактично відкинув свого Творця і поставив себе на Його місце. Більше того, коли він хвалився тим, що отримав, ніби не отримав цього; коли звеличував себе за те, ким він був, начебто це походило від нього самого, – тим самим він стверджував власне самобутнє існування. А це, по суті, означало, що у своєму власному уявленні він робив себе РІВНИМ БОГОВІ». – Еклезіастична імперія. – С.572-573. [Виділено автором статті].
Ця боротьба триває день у день. У результаті ми природно починаємо жити в стані егоїзму. Режим «бий чи біжи» стає нашим внутрішнім звичним станом. Ми намагаємося контролювати кожну ситуацію, в якій опиняємося, боїмося відпустити ситуацію й довіритися будь-кому, окрім самих себе. Омана використовується як засіб самозахисту, щоб приховати численні недоліки, які залишаються, незважаючи на всі наші спроби стати кращими. Ми ніби увесь час тікаємо від самих себе, не бажаючи побачити, якими ми є насправді. Критика переважає в наших повсякденних розмовах, адже ми намагаємося применшити власні помилки, щоб здаватися кращими, ніж є насправді.
І ось ми зустрічаємося з Ним.
Апостол Павло описує те, що Він бачить:
«І немає створіння, яке б сховалося від Нього, але все оголене й відкрите перед Його очима, – Йому дамо звіт!»
До євреїв 4:13
Питання полягає в тому, як ми відреагуємо на це оголення. Чи втечемо ми й сховаємося, як Адам і Єва в саду, чи залишимося нагими й дозволимо Єдиному покрити наш сором і гріх? На жаль, саме так відреагували люди на докір, принесений втіленим Словом дві тисячі років тому.
«Це і є суд, що світло прийшло у світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо їхні діла були погані. Адже кожний, хто чинить зло, ненавидить світло і не приходить до світла, щоби його вчинки не були осуджені, [тому що вони погані]»
Від Івана 3:19, 20
Меч, який нам так відчайдушно потрібний для боротьби зі своїм «я», ми часто залишаємо осторонь. Цей меч відсікає в нас те, що потребує зцілення. Без нього ми йдемо життям, не розуміючи, що діється в глибині душі. Еллен Уайт пише:
«Нам немає сенсу говорити про те, що лиха останніх днів незабаром прийдуть на нас. Вони вже прийшли. Сьогодні нам потрібен Господній меч, щоб з його допомогою вести нещадну війну з тілесними пожаданнями та усілякими примхами й пристрастями. Нехай Господній меч, як бич, що вражає, пройде по всій землі. Нехай від нього впадуть усі горді, й ті, котрі полюбили тілесне, нехай будуть вигнані ним із притулку тієї омани, в яку вони вводили Божий народ. Нехай він відсіче їхню самоправедність, і розплющить очі сліпим, щоб вони могли бачити, що є недосконалими в Божих очах». – Свідоцтва для проповідників. – С.414.
«Слово слід старанно вивчати, тому що служіння Слова виявляє недоліки нашого характеру і навчає нас, що освячення Духом – це робота Небесного походження, яка представляє в Ісусі Христі справжню досконалість, здатну зробити кожну душу досконалою. Завдяки дослідженню Святого Письма ми вчимося цілком уподібнюватися до Христа і бачити обличчя Отця в Тому, Хто віддав Своє життя заради спасіння душі». – Наш Отець піклується. – С.129.
Потім вона продовжує опис дивовижного досвіду учнів до того, як злився Святий Дух. Меч нарешті зміг цілком виконати своє призначення.
«Після вознесіння Христа учні зібралися, щоб одностайно й у смиренні піднести молитви до Бога. Після десяти днів самоаналізу та самодослідження для Святого Духа було підготовлено шлях, щоб Він увійшов до очищеного, посвяченого храму душі. Кожне серце наповнилося Духом, ніби Бог бажав показати Своєму народові, що Він має виняткове право благословити їх найкращим Небесним благословенням.
Яким був результат? У один день навернулися тисячі людей. Меч Духа трощив праворуч і ліворуч. Загострений силою він проникав до поділу душі й духа, суглобів і мозку кісток. Ідолослужіння, змішане з поклонінням людям, було повалене. До Божого Царства були приєднані нові території. Безплідні, спустошені місця возносили Йому хвалу. Віруючі, наново навернені, народжені згори люди, були живою силою в руках Бога. У їхні вуста було вкладено нову пісню – хвала Всевишньому.
Керовані Духом вони бачили Христа у своїх братах. Переважав один інтерес. Суперництво було лише в одному – як більше уподібнитися до Христа і творити Його справи. Ревний ентузіазм виражався у любові, готовності допомогти, у добрих словах і безкорисливих справах. Усі прагнули зробити найбільше для розширення Христового Царства. «Всі ті, які повірили, мали одне серце й душу» (Дії 4:32)». – Ви приймете силу. – С.286, 287.
Тільки тоді, коли ми розуміємо, ким є насправді, Він може нас покрити. Коли ми перестаємо тікати, Він наздоганяє нас і проходить повз…
«Я знову проходив повз тебе; подивився Я на тебе і зрозумів, що настав твій час, – час кохання. Тоді Я простягнув над тобою полу Своїх шат і покрив твою наготу. Я тобі присягнувся й уклав з тобою Заповіт, – і таким чином ти стала Моєю, – говорить Владика Господь»
Єзекіїля 16:8
Ми знаходимо спокій, коли розуміємо, що ми ніщо, а Він усе. Саме в цьому стані був Ілля перед тим, як пішов дощ.
«Він ″Своєму слузі Ілля сказав: Йди й подивись у напрямку моря! Тож слуга пішов й, подивившись, сказав: Там нічого не видно. Але пророк сказав слузі: А ти повтори це сім разів!″ Слуга спостерігав, доки Ілля молився. Шість разів він повертався, кажучи: ″Нічого немає, ні хмари, ні ознаки дощу. Але пророк не піддався розпачу. Він продовжував аналізувати своє життя, щоб побачити, де він не вшанував Бога, сповідував свої гріхи і таким чином продовжував упокорювати свою душу перед Богом, очікуючи на ознаку, що його молитва почута. У міру того, як він досліджував своє серце, йому здавалося, що він стає дедалі меншим як у власних очах, так і в Божих очах. Йому здавалося, що він – ніщо, а Бог – усе; і коли він досяг стану цілковитого зречення себе, сподіваючись на Спасителя як на єдину силу і праведність, прийшла відповідь». // Рев’ю енд Геральд, 26 травня 1891 року. [Виділено автором статті].
І протягом усього нашого життя щодня дозволяймо мечу діяти: усувати в нас схильність захищати себе і покладатися на власні сили, і навчати нас цілковито покладатися на Нього!
«Ми повинні гуртуватися у підніжжя хреста. Христос, і до того ж розп’ятий, повинен стати темою наших роздумів і розмов, джерелом найпотаємніших і найрадісніших почуттів. Нам варто пам’ятати кожне благословення, отримане від Бога. І коли ми усвідомлюємо Його безмежну любов, ми охоче віддаємо все в ті руки, що були прибиті до хреста заради нас». – Дорога до Христа. – С.103.
