Горіти для Ісуса

Щоб в'язням сказати: Виходьте, а тим, хто в темноті: З'явіться! При дорогах вони будуть пастися, і по всіх лисих горбовинах їхні пасовиська... Ось ці здалека прийдуть, а ці ось із півночі й з заходу, а ці з краю Сінім» (Ісаї 49:9, 12).

Нам, слабким людям, не було дано більш шляхетного доручення, ніж заклик до учнівства. Бути місіонером – означає сприймати біль і страждання оточуючих нас людей сильніше, ніж свої власні. Це спонукає нашу свідомість відчути спустошене і самотнє серце спраглої душі. Постійне зречення від своїх власних потреб і уважне ставлення до страждань і потреб інших людей робить людину більш придатною до місіонерської роботи.

Горіти для Христа – це одна з найбільш педантичних теологічних тем в релігійних колах і, з причини різноманітності понять, вона потребує кількох пунктів пояснення, для того щоб встановити платформу для правильного розуміння.

ВИПАДОК 1. РЕЛІГІЙНЕ ЗАВЗЯТТЯ

Релігійне завзяття може часто розглядатися як ознака справжнього навернення. Питання, на яке слід звернути увагу, наступне: навернення до чого чи до кого? Коли душа переживає поведінкові й емоційні зміни, ми називаємо це наверненням. Ми не повинні забувати, що крім основних змін, що відбулися в душі, змінюється також сприйняття реальності. Спосіб мислення, світогляд тепер приймають інший напрям, і все сприймається в новому світлі. Багато людей переживають теологічне навернення без істинного пізнання Христа. Ми можемо змінити свої погляди в різних теологічних питаннях без необхідних основних змін у своїх стосунках із Христом. Наприклад, говорячи біблійною мовою, я запрошую вас розглянути навернення Івана, «сина грому». Він прийняв запрошення Ісуса. Він став послідовником Христа, він весь свій час проводив із Христом, він навіть став місіонером, пішов проповідувати, здійснював деякі чудеса та багато іншого заради Христа. Беручи до уваги все це, чи повністю ми переконані в його наверненні до Христа? Коли він і його брат Яків відвідали одне самарянське селище, Іван, пишаючись своїм Учителем, знав, що Ісус буде проповідувати згідно з Божественною мудрістю. Іван був переконаний, що самаряни приймуть звістку. Проте, на його подив, жителі селища відкинули Спасителя.

Негайно Іван та Яків запропонували Ісусу оголосити війну. «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив» (Від Луки 9:54). Таке мислення дуже поширене у більшості релігійних та нерелігійних колах світу. Чи можливо, щоб улюблений Іван, будучи з Ісусом, насправді знаходився під контролем іншої сили? Чи можливо, що Іван та інші, будучи місіонерами, не знали про те, який дух керував їх діями та емоціями в той момент? «Хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх?» – запитали вони.

Після цього передбачуваного геройського вчинку Іван та його брат – ще один «син грому» – чекали, що їх відданість буде оцінена. Замість цього Ісус висловив дуже неприємну істину: «Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати» (вірші 55, 56).

Іван готовий був ділитися благодаттю Божою тільки з добрими людьми. Він не міг зробити жодного кроку, аби прийняти той факт, що манна падала з неба і на добрих, і на злих людей. Івана могли сприймати як істинно віруючу людину, яка горить для Христа, але його ставлення показало той дух, який контролював всією суттю його намірів. Будь-яка благородна мета, будь-який благородний намір, якщо вони не освячені Кров'ю Ісуса, несуть на собі жалюгідну пляму людської гордості. Релігійне завзяття благотворне тільки тоді, коли воно виходить від Духа Христа. В іншому випадку, воно створює той фанатизм, який так часто призводив до релігійної нетерпимості та кровопролиття.

Ви можете сказати: «Іван помер, яке це має відношення до нас?». Це правда, що людина на ім'я Іван померла, але той самий дух діє і сьогодні, породжуючи релігійне завзяття такого ж типу. До того часу, поки ми проявляємо те саме самоотруєння гордістю, те саме безрозсудне завзяття, ми безсилі виконувати свій обов'язок так, як цього очікує Небо. Ми можемо «горіти», але поки ми проявляємо у своїх думках і поведінці той самий дух нетерпимості та жорстокості, який проявив Іван, «син грому», поки ми плекаємо таке мислення у своїх рядах, ми не справимо враження на решту світу. Дух Пророцтва говорить:

«Христос ніколи не примушував людей приймати Його. Тільки сатана та керовані його духом люди намагаються силувати сумління. Прикидаючись ревнителями праведності, люди, котрі стали спільниками злих ангелів, завдають страждань своїм ближнім, щоб навернути їх до своєї релігії. Але Христос завжди виявляє милосердя, завжди намагається перемагати любов’ю. Він не бажає, щоб людина служила двом панам, і не приймає часткового служіння. Він прагне добровільного служіння серця, спонукуваного любов’ю. Якщо ми намагаємося поранити і винищити тих, хто не цінує нашої праці або не поділяє наших поглядів, то це найпереконливішим чином свідчить, що нами опанував дух сатани».¹

Чи не ловили ви себе раптово на тому, що проявляєте таке ж релігійне завзяття заради праведності Христа, таке ж щире бажання «виправити мислення» інших дуже наполегливим та інквізиторським способом? Я ловив себе на цьому, і, можливо, довгий час я помилявся і обманювався у своєму духовному житті, поки не усвідомив порожнечу свого серця, своє косметично відполіроване лицемірство. І тоді я впав на Скалу. Я зрозумів тоді цінність людського життя і ціну, сплачену Кимось для викуплення тих душ, якими я зневажав.

«Кожна людська істота в тілі, душі і дусі є власністю Бога. Христос помер, щоб викупити всіх. Ніхто не може більше образити Бога, ніж люди, котрі через релігійний фанатизм завдають страждань викупленим Кров’ю Спасителя».²

«Хто відвертає очі від грішника, дозволяючи йому безперешкодно прямувати дорогою загибелі, той не може бути послідовником Христа. Часто ті, хто готовий звинуватити й осудити інших, насправді виявляються більш винними у своєму житті. Люди ненавидять грішника, проте люблять гріх. Христос же навпаки: ненавидить гріх, але любить грішника. Таким повинен бути дух усіх Його послідовників. Християнська любов повільна на докори, але швидко помічає покаяння, завжди готова прощати, підбадьорювати, наставляти заблудлого на шлях святості й утверджувати його на цьому шляху».³

«Найбільш похмурі сторінки історії рясніють записами про злочини, учиненими релігійними фанатиками. Фарисеї вважали себе дітьми Авраама і вихвалялися отриманими від Бога пророцтвами, але ці переваги не уберегли їх від егоїзму, злоби, зажерливості й найпідступнішого лицемірства. Вони вважали себе найбільш побожними людьми на світі, але їхня так звана ортодоксальність призвела до того, що вони розіп'яли Господа слави.

Та ж небезпека існує й нині. Чимало людей вважають себе християнами лише тому, що дотримуються певних богословських догм. Але вони не втілюють істини в практичне життя».⁴

ВИПАДОК 2. КОМУ БАГАТО ПРОЩЕНО, ТОЙ І ЛЮБИТЬ БАГАТО

Я мав можливість чути досвід однієї літньої жінки, яка все своє життя займалася книгоношеством, все своє майно витратила на допомогу бідним і на видання книг для всього Північноамериканського регіону. Загалом, вона була великим героєм у церкві. Біля смертного одра я, будучи її пастором, запитав, що вона відчуває в ці останні дні, на що сестра відповіла: «Брате, я бачу, що час проти мене, і у мене немає вибору. Вас сильно здивує те, що я вам зараз скажу. Я знаю, що всі вважають мене дуже вірною людиною, вони навіть хочуть видати літопис мого життя, але я хочу сказати вам, брате, – її голос перервався через потік сліз, – я хочу сказати вам, брате, що... я не знаю Ісуса як особистого Спасителя. Так, я продавала книги про Христа. Так, я вчила студентів, як продавати книги про Нього, але я відчуваю, що не знаю Його особисто як Друга і Спасителя».

У мене всередині все охололо; я подумав про своє життя, і першим спонуканням моєї совісті було – дослідити мій зв'язок з Господом Ісусом Христом. Може, і я перебуваю в такому ж становищі? Чи можу я чогось навчитися з її досвіду? Чи не лунає в моїй свідомості дзвін, який проголошує кінець Божої благодаті для мене?

Чи звертається такий голос і до вас, мій друже? Я сподіваюся, що так. Прийміть безпечну сторону в цій ситуації і прислухайтеся до голосу вашої совісті. Якщо ви бачите негативну реальність вашого релігійного життя, прислухайтеся до Господа. Можливо, Він пропонує вам останній шанс. Якщо ви повірите, Він дасть вам запевнення у прощенні гріхів і нагородить вас почуттям покори і вдячності. Зрештою ви так полюбите Його, так горітимете для Нього, що станете знаряддям в Його руці для спасіння інших людей, які знаходяться в подібному ж стані. Господь Ісус Христос бажає, щоб ви отримали свободу і мир, які виходять від прощення через Його Кров.

Брати та сестри, молоді й літні! Найбільш успішними місіонерами є ті, котрі впевнені в тому, що вони прощені. Ті, які не впевнені, не обов'язково є поганими людьми, але їм чогось бракує – вони не горять для Христа. Ті, які покаялися у своїх помилках, зазвичай є найбільш вірними місіонерами. Кому багато прощено, той любить багато. Що дало Петру право бути місіонером? – Це його проста відповідь на запитання, яке Ісус поставив йому тричі: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?». Його смиренна відповідь – «Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!» – дала Петру право виконувати благородне завдання.

«Перед присутніми учнями Ісус явив глибину каяття Петра і показав, наскільки глибоко упокорився раніш хвалькуватий учень. Тепер йому було довірено важливе доручення піклуватися про стадо Христа. Хоча будь-яка інша характеристика могла бути бездоганною, проте без любові Христа він не міг бути вірним пастирем християнського стада. Пізнання, красномовство, доброзичливість, вдячність і завзяття допомагають у добросовісній праці, але без току любові Ісуса в серці робота християнського проповідника потерпить невдачу».⁵

Петро дійсно любив Ісуса, він горів для свого Господа. І це спонукало його сказати переконливо і палко: «Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім'я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!» (Дії 3:6).

ВИПАДОК 3. БУКВАЛЬНО ГОРІТИ ДЛЯ ІСУСА

Рим палав... Дехто придумав хитрий план переслідування християн, і багато з них були спалені на вогнищах. Рим буквально горів людськими смолоскипами за роботу Божу і за ім'я Ісуса. На вулицях і в амфітеатрі можна було почути небесну мелодію: «Нероне, ми прощаємо тебе!». Останнім своїм подихом та словом християни попечатали своє життя, залишивши після себе спадщину – що саме означає насправді горіти для Христа. Їх праця в цьому світі засвідчила про те, що характер Христа був відтворений в них, і вони могли вигукнути: «Нероне, ми прощаємо тебе!».

Ці християни змогли пробачити одного з найзапекліших ворогів Христа і Його послідовників! Так як християнство вважалося зрадою Римській імперії, та ж доля спіткала Петра, Павла і мільйони християн, які померли, згораючи для Христа.

«Ісус був засуджений як зрадник римської влади, а таких злочинців ховали в спеціально призначеному місці».⁶

«У Римі Павла вкинули до похмурого підземелля, де він мав перебувати до закінчення розслідування. Звинувачений у підбурюванні до скоєння найбільш огидного і жахливого злочину проти міста й нації, він викликав загальну ненависть».⁷

«Згідно з Божим Провидінням, Петрові було дозволено закінчити своє служіння в Римі, де за наказом імператора Нерона його ув'язнили приблизно під час другого арешту Павла. Таким чином, двоє апостолів-ветеранів, котрих праця розлучила на багато років, мали востаннє засвідчити про Христа в столиці світу і пролити на її землі свою кров як насіння для великих жнив святих і мучеників».⁸

«Християн неправдомовно звинувачували у найжахливіших злочинах; їх вважали винуватцями всіх бід, зокрема голодоморів, епідемій і землетрусів. Коли вони ставали загальновизнаним об'єктом ненависті й підозр, шпигуни були готові задля особистої вигоди зрадити невинних. Їх засуджували як державних бунтівників, противників релігії, як бич суспільства. Багатьох з них було кинуто диким звірам, інших живими спалювали в амфітеатрах. Одних розпинали, других зашивали в шкури диких звірів та кидали на арену собакам».⁹

ВИСНОВОК

Історія сповнена так званими «героями», які були готові вбивати в ім'я Христа, але мало хто був готовий померти за Його ім'я. Таким чином, дві основні течії історії тісно пов'язані з однією і тією ж темою. Один клас людей, більшість, які насправді є переслідувачами, писали історію чорнилом, а інший клас людей, меншість, переслідувані, писали історію власною кров'ю. Наш обов'язок – прислухатися до уроків історії. Одного разу вони можуть стати нам в пригоді. Прийде час, коли той самий сценарій буде розіграний проти народу Божого. У той день встоять тільки ті, які горять для Христа.

Дозвольте мені висловитися конкретніше: любити людей більше за свої потреби, любити їх більше своїх пріоритетів, любити їх понад свій біль, понад свої страждання, кожен день з незмінною силою – ось що я назвав би «горіти для Ісуса». Така поведінка має бути постійною. Це стан розуму й душі, це щоденна потреба, це постійне відчуття крайньої необхідності. Це не емоційний спалах, але ніжна, великодушна, щоденна усмішка, що показує послідовну любов до Христа.

«[Багатьох] з'їдає вогонь ревнощів, який хибно приймається за релігійність, але насправді лише характер є істинною перевіркою послідовників Ісуса. Чи мають такі люди лагідність Христа? Чи мають вони Його смирення та щедрість? Чи звільнена їх душа від гордості, зарозумілості, егоїзму, від схильності до критики і засудження? Якщо ні, тоді вони самі не знають, якого вони духу. Вони не розуміють, що істинне християнство полягає в тому, щоб приносити багато плодів для слави Божої...

Я бачила зображення вола, який стоїть між плугом і жертовником, і там був напис: «Готовий до праці і до жертви!» – тобто готовий усе віддати в найбільш виснажливій праці або ж пролити свою кров на жертовнику. Таким має бути постійне положення кожного дитяти Божого – йти туди, куди кличе його обов’язок; відректися від себе і всім пожертвувати за- ради справи істини. Християнська церква була заснована на принципі жертовності: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде» (Від Луки 9:23). Христос вимагає безроздільного служіння серця, всіх почуттів. Прояв завзяття, щирості й безкорисливої праці в Його відданих послідовниках по відношенню до світу повинні запалити нас полум'яним вогнем і спонукати нас наслідувати їхній приклад. Справжня релігія дає щирість і стійкість мети, яка формує характер за Божественним зразком і робить нас здатними вважати все земне ні за що заради переважного пізнання Христа. Така єдність мети буде свідчити про наявність елемента незвичайної сили в характері людини».¹⁰

«Ми ніколи не повинні ускладнювати просту роботу. У її простоті криється сила. Послідовне життя, палке завзяття, лагідний і мовчазний дух у поєднанні з серцем, переповненим любов'ю до душ, які гинуть, – це і є біблійна релігія. Ми не зможемо не говорити про те, що бачили і чули».¹¹

Нехай буде Господь Ісус Христос милосердним до нас і нехай зробить нас здатними любити, знаходити і прощати тих, які потребують нашої допомоги! І нехай ми, з Його допомогою, будемо готові померти за Нього! До филип'ян 1:29: «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього». Коли труба прозвучить, то нехай жоден з нас не втратить останнього заклику!

Лiвiу Тудорой

Посилання:

1. Бажання віків. – С.487.
2. Там саме. – С.488.
3. Там саме. – С.462.
4. Там саме. – С.309.
5. Дух Пророцтва. – Т.3. – С.231.
6. Бажання віків. – С.773.
7. Дії апостолів. – С.490.
8. Там саме. – С.537.
9. Велика боротьба. – С.40.
10. Свідоцтва для церкви. – Т.5. – С.305-307.
11. Біблійна виховна школа, 1 березня 1909 року.

Запрошуємо вас приєднатися до нашого онлайн курсу «Чотири євангелії»