Наша Пасха Христос, за нас у жертву принесений

Наближається найгарніша пора року – весна, і багато людей готуються святкувати одне з найбільших християнських свят – Пасху. Для більшості християн сенсом цього свята є воскресіння нашого Господа Ісуса Христа. А слово «Пасха» в уяві людей асоціюється з різними обрядами: завершення великого посту, приготування пасхального кошика, розпис писанок, випічка пасок та інше.

Звернімося до Біблії, справжнього слова від Бога, в якому описана історія початку святкування Пасхи, свята, яке має тисячолітнє коріння свого існування. Єврейське слово «Песах», яке сьогодні звучить як Пасха, в перекладі означає – пройти повз, обійти якийсь предмет.

У книзі Вихід, у 12 розділі (1-13), прочитаємо, які настанови давав Бог ізраїльському народові, коли вони вперше мали святкувати Пасху.

Першою настановою було те, щоб вони звершували Пасху в призначений час та за певними правилами. Для цього було необхідно взяти однорічне ягня або козеня в свій дім в перший місяць року в десятий день цього місяця. Протягом чотирьох днів це ягня жило у сім’ї, а в чотирнадцятий день, тобто через чотири дні його приносили в жертву. Бог сказав про це ягня: «Пасха це для Господа!»

Пасхальне жертвоприношення мало особливе значення. За повеліннями Господніми ягня пекли на вогні. Їсти його потрібно було з гіркими травами, і не залишати нічого не з’їденим, а те, що залишилось, спалити на вогні. Найголовнішою умовою було те, щоб кров’ю жертви покропити одвірки дверей. Чому Бог дав таке повеління? Якою була причина таких обрядів?

Заглибимося в історію, і на сторінках Біблії в книзі Буття прочитаємо історію життя Йосипа (нащадка Авраама). Ще юнаком його продали мідіянітянським купцям в рабство, ті ж продали Йосипа рабом до Єгипту. (Див. Буття 37:25-28). Та Господь звершив, здається, неможливе. Через певний час раб Йосип став прем’єр-міністром усього Єгипту. Пройшли роки і він знову зустрівся зі своїм батьком, братами та своєю родиною. Уся сім’я на той час налічувала сімдесят людей. Усі вони перейшли жити до Єгипту. З часом, як обіцяв Бог, вони стали великим народом.

Пройшли роки і все те добре, що було зроблено Йосипом для Єгипту, було забуто. «І став над Єгиптом новий цар, що не знав Йосипа. І сказав він до народу свого: Ось народ Ізраїлевих синів численніший і сильніший від нас! Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не множився!». Ізраїльтян почали пригнічувати важкою працею та податками. (Див. Вихід 1:9-11).

Народ ізраїльський опинився у важкому становищі. Однак Бог мав план визволення Свого народу з рабства. Одного разу, коли Мойсей пас вівці, «явився йому Ангол Господній у полум’ї огняному з-посеред тернового куща» (Вихід 3:2). «І промовив Господь… А тепер ось зойк Ізраїлевих синів дійшов до Мене, і Я також побачив той утиск, що ним єгиптяни їх тиснуть. А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!» (див. Вихід 3:7-10).

«І промовив Господь до Мойсея: Іди до фараона, та й скажи йому: Так сказав Господь: Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені» (Вихід 7:26).

Мойсей та Аарон зверталися зі словом Бога до фараона, але він не захотів їх слухати, зробив запеклим своє серце, і продовжував далі пригнічувати народ та примушував його ще більше й важче працювати. Через це Богові довелося накласти на Єгипет десять кар. Різне лихо спіткало Єгипет: усюди були бридкі жаби, вода стала кров’ю, град падав з неба та багато іншого. Божий суд торкнувся усіх ідолів Єгипту. Велике лихо спіткало цей край через жорстоке й запекле серце фараона.

І ось настала кульмінація протистояння Бога і фараона. «Цієї ночі ви вийдете з Єгипту», – сказав Господь Мойсеєві. Що ж Бог зробить, аби переконати жорстокого монарха відпустити народ?.. Це – смерть усього перворідного від людини до худоби. Жорстокий Бог?! Не поспішайте з висновками. Згадайте: Бог велить, щоб людина взяла ягня, чотири дні тримала його у своєму домі, потім принесла це ягня в жертву. Але є одна умова: той, хто приносить жертву, повинен був покропити кров’ю бічні та верхні одвірки дверей свого дому, щоб смерть не прийшла до його оселі.

Невже Бог вимагає щось неможливе? Ні! Усе надзвичайно просто. Багато людей повірили і прийняли Боже веління, та вчинили за Його словом, а інші не повірили Божим словам. Одні визнали авторитет Бога, інші – ні. Тому тієї фатальної ночі багато хто рвали волосся на своїй голові та гірко плакали, а інші з глибоким почуттям любові дякували Богові. Виникає питання: чому так стається у житті?

Історія єврейського народу є гарним прикладом для нас. Єгипетське рабство можна сьогодні порівняти з рабством гріха. Божі діти тоді перебували у рабстві єгиптян, так само і сьогодні знаходяться у рабстві гріха, де царює розбещеність та ідолопоклонство. Це і є рабство гріха. І коли Бог промовив: «Я виводжу Свій народ» (див. Вихід 20:2), Єгипет не хотів віддавати своїх рабів; так само і сьогодні гріх полонить людей і не хоче повертати їх, своїх рабів. Проблема у єгиптян, і у ізраїльтян, і у нас з вами одна – це гріх. Такі вчинки як тоді – непокора, непослух, невіра, ідолопоклонство, – так і сьогодні призводять до того, що Бог вершитиме Свій суд. Уявіть, Бог звершує свій суд у Єгипті, в кожній оселі, в кожній родині, де не виконали Його слово, Він кладе печатку смерті, «бо заплата за гріх смерть» (До римлян 6:23). Але на Своєму шляху Він зустрічає і будинки, де одвірки дверей покроплені кров’ю, і Він минає ці оселі, – песах, проходить повз – і зберігає життя мешканцям цих домівок. Сьогодні історія повторюється. Нас можна порівняти з єгиптянами. Ми, як і вони не думаємо про майбутній, набагато страшніший Божий суд, який чекає нашу землю. Єгипет на той час був імперією, яка володіла усім світом. Єгиптяни вважали, що так буде завжди. Фараона боготворили, йому поклонялися, його влада не була обмежена ніким і нічим, і він взяв на себе відповідальність суперечити Богові. Ми бачимо, чим це закінчилось: однієї ночі звершився суд Божий.

Десять разів приходив Мойсей до фараона, аби той відпустив народ Божий! Що він чув у відповідь? Ні!

Скільки разів Бог приходив у ваше життя? Скільки разів Бог звертався до вас? Скільки разів ви відповіли Йому – ні?

Та страшна ніч не закінчилась, вона триває. Людина без Бога підвладна смерті. Вона приходить у кожний будинок, до кожної людини, перериваючи її життя, незважаючи на бажання та вік людини. Над людиною, яка живе без Бога, панують гріх і смерть – вони є її господарями. Тому ми є рабами в цьому світі, рабами гріха, рабами смерті.

Якщо для євреїв на той час спасінням була кров ягняти на одвірках дверей, то що на сьогодні для мене і для тебе, дорогий друже, є спасінням?

Умови не змінились. Апостол Павло в Посланні до євреїв пише: «І майже все за Законом кров’ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення» (До євреїв 9:22).

Щоб нам зрозуміти сутність жертви старого заповіту, нам потрібно побачити той образ і зрозуміти, що Бог сьогодні дав нам, жителям нового заповіту, для нашого спасіння. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Від Івана 3:16-17).

Іван Хреститель мав величну та урочисту місію: приготувати серця людей до зустрічі з Месією, якого вони чекали впродовж тисячоліть. І він натхненно звершував цю роботу, з великою силою. Ось одного дня, коли його оточували тисячі людей, Іван бачить Ісуса, котрий йшов до нього, (зауважимо, що вони не були знайомі до того часу) і промовляє: «Оце Агнець Божий, що на себе гріх світу бере!» (Від Івана 1:29).

Іван Хреститель не дожив до Голгофи, він не бачив страждання і смерть нашого Господа і Спасителя, він не бачив, як Його били, знущались, не бачив як Кров текла з Його ран і чола. Але в той момент він Його впізнав і повірив «Йому, що нас полюбив і кров’ю Своєю обмив нас від наших гріхів», Агнець Який своєю кров’ю омив гріх кожної людини. (Об’явлення 1:5).

Сьогодні людство має єдиний шанс для свого спасіння – це вірою покропити одвірки свого розуму та своїх сердець Кров’ю нашого Господа Ісуса Христа, і прийти до Бога не зі своїми чеснотами, а з заслугами Христа, з Жертвою, Яка була звершена заради нас на Голгофі. (Див. До євреїв 9:11-14; Дії 4:12).

Однак практика сьогодення, на превеликий жаль, не така. Євреї коли стали вільними і мандрували по пустелі сорок років, берегли у своїй пам`яті спогади про вдосталь м’яса, часнику та цибулі, що були у Єгипті. Так само і сьогодні людські традиції витіснили Христа з нашого життя. Людство ігнорує Слово Боже та Його Заповіді, свою віру вони зосереджують на традиціях та обрядах, яких ми не знаходимо на сторінках Біблії.

Отже, яких змін набула Пасха нового заповіту? В синагозі Капернаума Христос сказав: «Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (див. Від Івана 6:51-56). Почувши цю промову, ніхто з учнів Христа цих слів не зрозумів, сімдесят учнів одразу ж відпали від Нього, Юда з цього часу вирішив Його зрадити.

Христос бажав відкрити ці істини своїм учням, і ось цей час настав. «І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму» (Від Луки 22:15; див. Від Матвія 26:26-28). Це був рубіж двох заповітів, рубіж двох свят, і цей перехід від старого до нового звершив Сам Христос.

Пасха Нового заповіту – це вечеря Господня, коли народ Божий згадує страждання і смерть Ісуса Христа і стає учасником Його єства.

«Бо прийняв я від Господа, що й вам передав», писав апостол Павло. (Див. 1 до коринтян 11:23-26). Так шанували і проводили свято Пасхи послідовники Христа часів апостолів.

Апостол Павло також дає настанови у якому стані людина повинна перебувати під час пасхального свята: «Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства» (1 до коринтян 5:8). Що то за давня розчина? Старозавітне святкування Пасхи мало багато постанов і одна з них веліла, щоб сім днів перед Пасхою їсти опрісноки – це хліб, спечений з тіста, яке не містить закваски, прісний хліб. Прісний хліб – це прообраз Христа, бо закваска – це прообраз гріха. Христос не мав жодного гріха. Тому не дотримання цієї постанови каралося смертю.

У новому заповіті стара закваска – це грішне життя людини, сповнене злоби і лукавства. Опрісноки – це доброчесне життя, кероване Словом Божим, тобто Божими настановами. Тому апостол Павло благає: «Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом» (1 до коринтян 5:7).

Апостол Павло також застерігає: «Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є. Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули» (1 до коринтян 11:27-31). Виконуючи вимоги пасхальної атрибутики, поміркуймо, що важливіше: фарбувати яйця, пекти пасхальну випічку, думати про святковий стіл, чи можливо підійти до дзеркала, а це – Закон Божий, і уважно подивитись, який гріх ще існує в моєму і твоєму житті? Адже він і сьогодні додає болю та страждань нашому Спасителю. (Див. Дії 3:19).

Тому поки ще є час і Бог дарує нам дні життя, скористаймося Його благодаттю та милістю для нашого особистого спасіння.

Насамкінець, поміркуймо над питанням: Пасха – це смерть Господня чи воскресіння Господа?

У нашому житті є такий вислів: «Речі слід називати справжніми іменами». Якщо Пасхою назвати воскресіння Христа, як сьогодні люди це сприймають, то яким словом назвати смерть Христа? Біблія дає чітку, незаперечну відповідь: «Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 до коринтян 5:7).

Прийміть, споживайте...

Христос стояв на межі двох Заповітів і двох великих свят. Непорочний Агнець Божий, Він був готовий принести Себе в жертву за гріх і таким чином покласти край системі символів і церемоній, яка протягом чотирьох тисяч років вказувала на Його смерть. Коли Він останнього разу споживав Пасху з учнями, то встановив замість неї спеціальне служіння на спомин про Свою велику жертву. Національне юдейське свято повинно було відійти назавжди. З того часу всі послідовники Христа в усіх країнах і в усі віки мали виконувати встановлене Ним служіння.

Господня Вечеря встановлена на спомин про велике звільнення, здобуте смертю Христа. До Його Другого приходу в славі й силі ми повинні дотримуватися цієї постанови. Виконуючи цей обряд, потрібно постійно згадувати про Його великий подвиг заради нас.

Христос знаходився за столом, на якому була пасхальна вечеря. Перед Ним лежав пасхальний прісний хліб. На столі стояло неферментоване пасхальне вино. Христос використав ці символи, щоб представити Свою непорочну жертву. Усе, що зазнавало бродіння, було символом гріха і смерті, тому не могло символізувати «непорочного й чистого Агнця».

«Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця». Споживаючи разом з учнями хліб і вино, Христос урочисто пообіцяв стати їхнім Спасителем. Він уклав з ними новий заповіт, згідно з яким усі, хто приймає Його, стають Божими дітьми і співспадкоємцями з Христом. Через цей Заповіт вони одержали всі благословення, котрі Небо могло злити на них у житті земному і майбутньому. Новий Заповіт затверджений кров'ю Христа, а тому служіння Вечері Господньої повинно нагадувати учням Христа про безмежну жертву, яку Він приніс за кожного з них особисто як за члена гріховного людства.

Ми ніколи не повинні забувати про це, натомість завжди пам'ятати про любов Ісуса та силу її впливу. Ісус запорядив це служіння, аби воно свідчило про виявлену до нас Божу любов. Людські душі не можуть поєднатися з Богом інакше, як тільки через Христа. Любов і єдність між братами зкріплені й увічнені любов'ю Ісуса. Лише смерть Христа змогла зробити Його любов дієвою для нас. Тільки завдяки смерті Спасителя ми можемо з радістю чекати Його Другого приходу Жертва Ісуса – основа нашої надії. На цьому зосереджується наша віра.

Коли приймаємо хліб і вино, які символізують ламане тіло і пролиту Кров Христа, то подумки беремо участь у тій Вечері, котра відбулася колись у верхній світлиці в Єрусалимі. Ми ніби проходимо через сад, освячений муками Христа, Котрий поніс на собі гріхи світу. Ми стаємо свідками боротьби, за допомогою якої здобуте наше примирення з Богом. Ми бачимо Христа, розп’ятого за нас. Споглядаючи розп’ятого Спасителя, ми краще розуміємо ціну і значення жертви, принесеної Величністю Небес. Ми будемо прославляти Бога й Агнця серцем і устами, тому що гордість та себелюбство не можуть жити в душі, котра пам’ятає про Голгофські страждання.

Рекомендуємо прочитати: «Великдень»