Повернення вашої першої любові

Ми нерідко говоримо про той час, коли церква мала могутню силу і вплив у цьому світі і могла звершувати безліч чудових справ. Це був час без радіо, телебачення, газет, журналів, памфлетів та сучасних книг. Це був час, коли таких винаходів як друкарські верстати, автомобілі, літаки та комп'ютери люди навіть уявити собі не могли. Однак Євангеліє поширилося по усьому світові! Чи можете ви уявити собі, що ви проповідуєте Євангеліє, не маючи можливості залишити вашій отарі бодай жодної Біблії? Чи можете ви уявити собі, що ви цитуєте тексти з Писання, а люди, які слухають вас, не слідкують по своїх Бібліях, тому що їх у них немає? І все ж набагато більша кількість людей наверталася, ніж сьогодні, навіть з усіма нашими технологічними перевагами.

Досвід тих ранніх християн описаний апостолом Павлом в його зверненні до віруючих колосян. «Через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді» (До колосян 1:5, 6). Це означає, що в їх дні Євангеліє вже було проповідане усьому світові! Що дало ранній християнській церкві таку силу, що віруючі були звинувачені наступними словами: «ті, що світ сколотили» («перевернули світ догори ногами» – англ. переклад) (Дії 17: 6)? Чи не бажаємо й ми володіти такою ж силою?

Навіщо нам така сила – сила, яка здатна «похитнути світ і перевернути його догори ногами» в очах інших? Часто нам хочеться пошани, нам хочеться сказати: «Дивіться, чого ми досягли!». Однак не це було мотивом ранніх християн. Вони пам'ятали слова Ісуса: «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Від Матвія 24:14, виділено автором статті). Чи можете ви собі уявити кінець печалі, плачу, болю, завданого людиною, кінець природних катастроф і всього іншого, до чого ми так звикли? Так, це можливо, якщо Євангеліє буде проповідане по всьому світові.

Що нам необхідно для того, щоб і ми здобули таку ж силу для завершення роботи і повернення додому в нашу справжню оселю, оскільки тут, у цьому старому грішному світі, ми тільки мандрівники і прибульці? – «Коли люди, котрі називають себе Божими слугами, наслідуватимуть приклад Христа, впроваджуючи принципи Закону у своє щоденне життя, коли кожний їхній учинок свідчитиме, що вони люблять Бога понад усе і ближнього, як самих себе, – тоді церква матиме силу пробудити світ».¹

ЛЮБОВ У АЛЯБАСТРОВІЙ ПЛЯШЕЧЦІ

Сила ранніх християн була воістину дивовижною. До кінця першого століття (через 70 років після П'ятидесятниці) та незначна група людей, зібрана у верхній світлиці, настільки розрослася, що навіть, незважаючи на всі переслідування Рима, їх налічувалося більше 5 мільйонів тільки в Римській імперії.

Проте щось сталося з ними, і, щоб привернути людей, вони почали вдаватися до інших засобів, крім чистого подання Євангелія. Що Ісус змушений був сказати про цю групу віруючих, коли Він розглядав цей період християнської ери? – «Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов» (Об'явлення 2: 4, виділено автором статті). Все дуже просто – вони втратили свою першу любов.

Якою була перша любов на самому початку? На що вони були готові в ім'я любові Ісуса? – Ми маємо приклад Марії незадовго до розп'яття Христа. «І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що Він у фарисеєвім домі засів при столі, алябастрову пляшечку мира принесла, і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила...» (Від Луки 7:37, 38). Вона багато чим пожертвувала, щоб придбати цю алябастрову пляшечку.² Це було справжнім подвигом!

Чому Марія готова була багато чим пожертвувати, причому не заради егоїстичної чи особистої вигоди? Ісус відповів і на це питання: «Ось тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить» (вірш 47). «Якщо всі наші найкращі почуття належать Христу, тому що ми прийняли Його прощаючу любов, то ми не станемо підраховувати вартість алябастрової пляшечки з дорогоцінним миром».³ Це і є ключ до успіху перших християн. Навіть життя нічого не означало для них, і тому вони так легко віддавали його.

Чи дійсно ми любимо Ісуса Христа понад усе в цьому світі? Чи готові ми принести жертву «алябастрової пляшечки» задля Ісуса? Чи хочемо ми мати силу ранньої церкви? Чи готові ми працювати так само, як вони працювали? «Учні постійно зустрічалися з нестатками, наклепами і переслідуванням, проте вони не дорожили своїм життям і раділи, що були покликані постраждати за Христа. Вагання, нерішучість, недостатня цілеспрямованість були їм невідомі. Вони мали бажання віддавати свої сили та майно».⁴

ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО!

Як часто я зустрічаю людей, які кажуть мені, що люблять Бога понад усе в цьому світі, і я навіть бачу, як вони плачуть під час закликів на богослужіннях. Однак вони не можуть ужитися в громаді! Чи можливо любити Бога від усього серця і зневажати тих, з ким ми поклоняємося Йому? – «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1 Івана 4:20). З цієї причини стосунки один з одним у громаді є справжньою перевіркою наших тверджень про те, що ми любимо Бога.

Коли ми говоримо про євангелізм, то часто хочемо, щоб найкращі оратори чітко представляли істину для цього світу. Нам також хочеться мати найкращі засоби мультимедіа, щоб істина була зрозумілою і справляла особливий вплив на слухачів. Мені подобається використовувати сучасні технології для просування Євангельської вісті. Саме цього хотів Господь, коли пророкові було сказано: «Напиши це видіння і поясни на таблицях, щоб читач його легко читав» (Авакума 2:2). Проте вся ця технологія і успадковані чи придбані здібності самі по собі не можуть виконати завдання щодо придбання душ.

Що ж нам необхідно з того, що мала рання церква і що давало їй цю силу? «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Від Івана 13:35). Це справжнє свідоцтво в суспільстві, де постійно спалахують конфлікти, де до цього часу, навіть у XXI столітті, відбувається етнічне очищення, де країни починають закривати кордони і приймати різні протекційні закони при будь-якій значній економічній кризі, де народ повстає на народ і царство на царство, і ось є народ, який не звертає уваги на національні та етнічні бар'єри! Ось народ, який не знає культурних бар'єрів і мовних перешкод!

Так як цей принцип дуже відрізнявся від понять усього світу, а ця ідея була настільки унікальна для самітницького, затвірницького розуму юдеїв, то Ісус назвав це новим законом. «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (вірш 34). Питання полягає в наступному: чи справді ми прийняли цю нову заповідь у своєму житті?

Яким же чином можна досягти такої любові? Знову відповідь дуже проста: «Чим сильнішою була любов [учнів] до Христа, тим ближче ставали вони і один до одного».⁵ Чи любимо ми Ісуса настільки, що більше немає ні національних, ні етнічних, ні соціальних, ні мовних, ні економічних, ні особистих бар'єрів між нами як братами і сестрами? Чи любимо ми Ісуса настільки, щоб бачити Його один в одному?

Багато років тому, коли я ріс на фермі в Елверта, Каліфорнія, одного ранку нам потрібно було встати дуже рано, ще до сходу, щоб зібрати цукіні, так як ми не закінчили цю роботу попереднього дня. Коли ми збирали кабачки, почало сходити сонце. Це мій перший чіткий спогад про схід сонця у такий ранній час. Я розглядав сонце і дивувався: як я можу дивитися прямо на нього і не відчувати болю в очах? Через деяку мить я продовжив роботу. Проте все, що я бачив, – це було сонце. Цукіні тепер стали сонцем. Так, наші кабачки стали сонцем! Відро стало сонцем. Мій брат і батьки стали сонцем. Все навколо мене стало сонцем! Я закрив очі, і все, що я побачив, – це було сонце. Чи бачили ви сонце? Ісус – це Сонце Праведності, це Світова Зірниця. «І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях» (2 Петра 1:19). Чи увійшов Христос у ваше життя настільки, що всі ті бар'єри, про які ми говорили раніше, зникли, і все, що ми бачимо, – це Ісус у наших братах і сестрах?

«Після злиття Святого Духа, коли учні вийшли проповідувати про Живого Спасителя, їхнім єдиним бажанням було спасіння душ. Вони раділи від спілкування зі святими і були ніжними, вдумливими, самовідданими, готовими пожертвувати усім задля істини. У щоденному спілкуванні один з одним вони виявляли заповідану Христом любов. Своїми безкорисливими словами і вчинками вони намагалися запалити цю любов у серцях інших людей».⁶

ЗМІНА В ЦЕРКВІ

Який чудовий досвід ми з вами згадали! Однак у церкві відбулася мимовільна зміна. Що саме, на превеликий жаль, перетворило їх на холодну, формальну, законницьку групу віруючих? – Вони піддалися недоброму критицизмові і втратили з очей Ісуса. Члени церкви стали затвірниками і були настільки занепокоєні своїм власним спасінням, що втратили любов до інших. «Вас цікавить добробут вашої родини і ваших родичів, і до цього ви докладаєте всіх зусиль. Але вам і на думку не спадає, що необхідно протягувати руку допомоги оточуючим вас людям, долаючи лінощі і небажання виявляти вплив за межами свого обраного кола. Ви робите ідола з самих себе і замикаєтесь у собі. «Тільки б Господь врятував мене і моїх рідних!» – ось все, що вас турбує. Але цей дух необхідно викорінити, якщо ви хочете мати насолоду в Господі і рости духовно, якщо ви хочете, щоб церква росла і щоб до неї приєднувалися нові спасенні душі».⁷

Ми всі турбуємося особисто про себе. Це правда: нам спочатку потрібно врятувати самих себе, перш ніж ми зможемо врятувати інших. Це правда, що на початку ми повинні працювати з нашими сім'ями і рятувати їх від небезпеки, яка загрожує всьому людству. І хоча «всім потрібно проявляти інтерес до своїх родичів», все ж таки не потрібно «замикатися тільки на них, ніби вони – єдині, кого Ісус прийшов спасти».⁸

Чи немає у нас подібних проблем, які стали причиною того, що ранні християни зупинилися і проклали шлях майбутньому відступництву, а як результат – людині гріха? «У даний час у церкві Божій відчувається велика нестача братерської любові. Багато тих, які запевняють про свою любов до Спасителя, не люблять тих, які об'єднуються з ними в християнському спілкуванні. Але ж усі ми належимо до однієї і тієї ж віри, всі ми є членами однієї сім'ї; всі ми – діти Одного і Того ж Небесного Отця, і всі ми маємо одну блаженну надію на безсмертя... Навколишній світ дуже уважно стежить за нами, щоб побачити, чи дійсно віра справляє на наші серця вплив, який освячує. О, з якою проникливістю і швидкістю вони помічають кожен недолік в нашому житті, найменшу різницю між нашою вірою і нашими вчинками! Не будемо ж давати їм приводу для паплюження нашої віри!»⁹ Коли я бачу людей однієї і тієї ж громади, які не бажають зустрічатися один з одним через неприязнь або ворожість, я задаю собі питання: до чого ми готуємося – до Небесного Царства чи до накреслення звіра? Коли людина гріха знаходиться в нашому серці, яке живиться духом ворожості, то природним буде прийняття накреслення людини гріха в релігійному світі.

Найбільша небезпека для нас знаходиться не зовні. Біблія говорить нам, що переслідування стане природним результатом безперервного ходіння з Ісусом. «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 до Тимофія 3:12). Ми очікуємо на це, але переслідування ніколи не заважали росту церкви. Однак є щось більш підступне і зловісне, ніж переслідування: це коли з'являється заздрість, підозри і злі припущення серед людей, які називають себе віруючими. Наскільки небезпечно говорити що-небудь тільки для того, щоб змусити когось сумніватися в чесності інших, особливо проповідників чи інших служителів! Роблячи так, ми послаблюємо себе і в дійсності заважаємо просуванню Євангельської вістки.

Чи приносить нам така робота мир і щастя? – Навпаки. «Підкріплення один одного в найбільш святій вірі – це благословенна робота, а обруднення інших – це робота, сповнена гіркоти і печалі».¹⁰ Ремство та скарги не мають в собі радості. Знаходження ж рішення приносить не тільки радість, а й почуття глибокого задоволення.

ПОТРЕБА У ВИКРИТТІ

Через те, що віруючі раннього періоду мимоволі втратили любов один до одного, в чому вони тепер мали потребу? Пам'ятайте: «Ті, про яких сказано... що вони втратили свою першу любов, не були зараховані до відкритих грішників. Вони мали істину; вони були утверджені на доктринах, вони рішуче засуджували зло і протистояли йому».¹¹ Однак вони потребували викриття за цю втрату, їм необхідно було нагадати про те, як вони чинили раніше. Ми тут говоримо не про холодний, формальний докір, а про викриття, яке дає рішення!

Подібно до церкви в Ефесі, і ми як церква маємо істину. Ми маємо чисті доктрини цієї істини. Ми засуджуємо відкритий гріх. Однак нам чогось не вистачає. Ранні християни почали втрачати любов до душ, за які помер Христос. Чи любимо ми Ісуса настільки, що любимо й ці душі, як в церкві, так і поза церквою? Чи маємо ми любов і чи здійснюємо добро «найбільш одновірним» (До галатів 6:10)?

ПРОБУДЖЕННЯ

«[Перші християни] втрачали усвідомлення величі любові, яку Бог проявив до грішного людства, принісши безмежну жертву, щоб викупити їх».¹² Занадто часто у нас з'являються думки про те, що ми кращі за будь-яку іншу людину. Як же Біблія ставиться до цього? «Котрий говорить: Спинись, не зближайся до мене, бо я святіший за тебе! Вони – дим в Моїй ніздрі, огонь, що палає весь день» (Ісаї 65:5, англ. переклад). Ми починаємо порівнювати себе зі світом, потім порівнюємо себе з іншими церквами, потім з різними частинами нашої церкви, а потім з різними членами своєї громади.

Як же мені практично повернути усвідомлення величі любові Божої до такої ж грішної людини, як я? Ми повинні невпинно стежити за своїми словами і навіть думками і заповнювати порожнечу співчуттям Христа до слабкого людства.

ДОСЛІДІТЬ СЕБЕ!

Важко змінити свою лінію поведінки. Проте перший крок – це усвідомлення НЕОБХІДНОСТІ змінитися за допомогою дійсно ретельного самодослідження (див. 2 до коринтян 13:5). Ніхто інший не зможе виконати цю роботу для нас. Це особиста робота кожного.

Однак дуже важко, практично неможливо, критикувати самих себе, тому що «людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?». Ми досліджуємо себе і зазвичай бачимо, що ми праві у всьому. Інші неправі, тільки не ми. Однак ми не повинні впадати у відчай, тому що наступний вірш дає нам рішення: «Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його» (Єремії 17:9, 10). Перший крок у визнанні нашої потреби полягає в тому, щоб запросити Господа дослідити наше лукаве серце: «Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!» (Псалом 139:23, 24).

ВІДВІДУЙТЕ ТОГО, ХТО ЗГРІШИВ!

Один з кращих способів допомогти собі – це допомогти іншим. Давнє прислів'я достовірне і сьогодні: «Душа, яка благословляє, насичена буде, а хто поїть інших, напоєний буде і він» (Приповісті 11:25). Найкращий спосіб допомогти собі – це почати допомагати іншим. «Ми стаємо переможцями, допомагаючи іншим перемогти Кров'ю Агнця та словом нашого засвідчення».¹³

«Це саме та справа, якою ви нехтуєте. Ви уникаєте неприємних обов'язків, не йдете до тих, котрі заблукали, щоб відвідати їх, не проявляєте до них інтересу й любові і не вникаєте в їхні потреби... Ніхто не вимагає від вас, щоб ви покривали гріх, але необхідно проявляти таке співчуття і таку любов до тих, хто заблукав, які Христос проявляє стосовно вас».¹⁴

ОБОВ'ЯЗОК ВІДНОВЛЕННЯ

Коли хтось з нас помиляється, то недостатньо просто сказати: «Вибач». Біблія ясно навчає, що необхідно звершити роботу відновлення. «Заставу поверне несправедливий, грабунок відшкодує, ходитиме уставами життя, щоб не чинити кривди, то конче буде він жити, не помре!» (Єзекіїля 33:15). Це означає, що якщо я своїми словами зіпсував репутацію кому-небудь, то мій обов'язок – вибачитися не тільки перед ним, але й знайти тих, кому я сказав про це, і виправити те, що я сказав, щоб репутація цієї людини була відновлена в істинному світлі. Ось що значить приготуватися до злиття Пізнього дощу. «Коли ж почався день П'ятидесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі» (Дії 2:1).

ВИСНОВОК

Що відбувається, коли ця любов один до одного стає реальністю? «Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась» (1 Івана 4:12).

Чи пам'ятаєте ви мить, коли вперше підкорили своє життя Ісусові як вашому особистому Спасителю? Чи пам'ятаєте ви, які почуття ви мали стосовно всіх, хто оточує вас? Чи пам'ятаєте ви, як бажали бути присутнім на кожному зібранні в церкві? Чи пам'ятаєте ви, як дійсно насолоджувалися кожними зборами, як ви охоче слухали кожне представлене свідоцтво? «Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби» (Об'явлення 2:5). «Сьогодні Бог закликає до щирого каяття та повернення до любові, яка колись виявлялася один до одного».¹⁵

Пітер Д. Лаусевич

Посилання:

1. Наочні уроки Христа. – С.340.
2. Див. Бажання віків. – С.559.
3. Свідоцтва для церкви. – Т.4. – С.485.
4. Дії апостолів. – С.595.
5. Бажання віків. – С.664.
6. Дії апостолів. – С.547.
7. Свідоцтва для церкви. – Т.2. – С.77.
8. Там саме.
9. Там саме. – Т.8. – С.242.
10. Рев'ю енд Геральд, 25 лютого 1904 року.
11. Там саме.
12. Там саме.
13. Біблійний коментар АС Д [ з коментарів Е.Г. Уайт]. – Т.7. – С.974.
14. Свідоцтва для церкви. – Т.2. – С.75, 76.
15. Рев'ю енд Геральд, 25 лютого 1904 року.

Запрошуємо вас приєднатися до нашого онлайн курсу «Чотири євангелії»