Слава тільки Богові

Одного разу хлопчик їхав на велосипеді по вулиці в місті Кампала, Уганда. Коли він проїжджав повз людей, очі всіх спостерігачів і перехожих були спрямовані на нього, тому що його велосипед виглядав незвично: на ньому було багато бічних дзеркал. Раптово він в’їхав в електричний стовп і впав на узбіччі, відчуваючи сильний біль, отримавши при цьому кілька дрібних порізів. На щастя один американський турист швидко допоміг йому піднятися з землі. Цей турист потім запитав його: «Навіщо тобі стільки бічних дзеркал на велосипеді? І чому ти не дивився вперед, коли їхав на ньому?» Хлопчик відповів: «Ти знаєш, мені дуже кортіло побачити всю мою славу в цих бічних дзеркалах, коли я їхав на велосипеді!»

ЛЮДСЬКЕ МАРНОСЛАВСТВО ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

Люди мають схильність поклонятися собі і вихваляти себе, особливо якщо вони благословенні такими речами як багатство, надзвичайна сила, великі досягнення в освіті або інші вражаючі переваги. Людей охоплює прагнення побити рекорд, щоб виділитися з рівних собі і потрапити в Книгу рекордів Гіннеса, яка щорічно поповнюється новими записами. На жаль, переглядаючи історію людства, ми виявляємо, що цей синдром марнославства походить від нашої схильності до зла, яку ми успадкували від наших предків. Апостол Петро каже, що ми були викуплені «від марного нашого життя, що передане нам від батьків» (1 Петра 1:18), і цар Давид додає: «Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Псалом 51:7). Ворота для цієї порочної схильності до самовихваляння були відкриті давно, ще в Еденському саду. «Наслідки вживання плоду з дерева пізнання добра і зла очевидні в житті кожної людини, тому що в самій її природі утвердилася схильність до гріха, яку без допомоги згори вона не може перебороти».¹

Будь-кому, кожній людині неможливо самотужки, без Божественної допомоги, звільнитися від цієї проблеми, незалежно від того, багата ця людина чи бідна, високопоставлена чи проста, освічена чи безграмотна, молода чи стара. Ця тенденція завжди буде проявлятися в нашій поведінці в більшій чи меншій мірі. Біблія говорить, що люди «марноту говорять один до одного, їхні уста облесні, і серцем подвійним говорять...» (Псалом 12:3) і що «Господь знає всі людські думки, що марнота вони!» (Псалом 94:11).

Важливо зауважити, що «тільки Бог марноти не слухає, і Всемогутній не бачить її» (Йова 35:13, перекл. з англ.) Тому що «ніщо так не ображає Бога і не загрожує людській душі, як гордість та самодостатність. З усіх гріхів – це найбільш безнадійний і невиліковний».² Гордість, самовдоволення «стоять на шляху будь-якого зростання і розвитку. Коли людина має у своєму характері недоліки, але не усвідомлює цього, коли вона настільки сповнена почуттям власної незалежності і самовпевненості, що не може побачити свою вину, то як вона може бути очищена? «Лікаря не потребують здорові, а слабі!» (Від Матвія 9:12). Як може людина виправитися, якщо вона вважає свій шлях досконалим?»³

Потурання гордості та егоцентричності стає дуже небезпечним, коли ми доходимо до того, що починаємо приписувати собі славу, яка належить тільки Богові. Цар Навуходоносор, цар Вавилона, мав такий синдром марнославства. Пам’ятаєте історію про те, як він потурав цьому гріху, як страждав від гірких наслідків і яким чином він, нарешті, навчився визнавати, що слава насправді належить тільки Богові? (Див. Даниїла 4:29-37).

СЛАВА НАЛЕЖИТЬ ТІЛЬКИ БОГОВІ

У 1847 році сер Джеймс Сімпсон, доктор з Едінбурга, Шотландія, дослідив, що хлороформ може бути використаний, як анестезія, щоб люди не відчували болю під час операції. Завдяки першим експериментам доктора Сімпсона люди можуть переносити тепер найнебезпечніші операції, не відчуваючи страху, болю і страждання. Деякі люди навіть вважають цей винахід одним з найзначніших відкриттів у сучасній медицині.

Кілька років по тому, коли доктор Сімпсон проводив лекцію в Університеті Едінбургу, один зі студентів запитав його: «Що ви вважаєте найбільш цінним відкриттям у своєму житті?» На подив студентів, які очікували, що він скаже про хлороформ, доктор Сімпсон відповів: «Найціннішим відкриттям для мене було те, коли я зрозумів, що я є грішником і що Ісус Христос є моїм Спасителем».

Подібним чином апостол Павло, розмірковуючи над вражаючою історією свого життя, прийшов до висновку, що всі його досягнення подібні до сміття, коли він зустрів Христа. «Хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись думає, то тим більше я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі» (До филип’ян 3:4-6).

«Євреї вони? То й я. Ізраїльтяни вони? То й я. Насіння вони Авраамове? То й я! Слуги Христові вони? Говорю нерозумне: більш я! Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими» (2 до коринтян 11:22-26).

«Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (До Филип’ян 3:7, 8).

«Хоча світські люди прагнуть до земних багатств, влади і слави, Господь пропонує нам більш гідні цілі: «Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Мої уподобання, каже Господь!» (Єремії 9:23)».⁴

ТОМУ ЩО ВІН – НАШ ТВОРЕЦЬ

З тих пір як з’явився гріх, людство придумало багато різних речей, яким можна поклонятися і які можна прославляти. Деякі поклоняються місяцю, зіркам, сонцю, річці, деревам і різним природним речам. У деяких культурах і релігіях звичайну людину підносять, як бога, і надають їй повагу, честь і славу, рівні тому, що необхідно віддавати істинному Богові. У стародавні часи і навіть в наш час деякі роблять вироби з дерева, каменю або дорогоцінних металів, розміщують їх у залах для поклоніння, поклоняються їм і прославляють їх. Але Господь не залишив нас у темряві щодо марності і гріховності таких звичаїв (див. Ісаї 44:8-21).

Зважаючи на той факт, що Бог є нашим Творцем і що ми – Його творіння, ми повинні віддавати «славу Іменню Його» і нікому і нічому іншому. Нам сказано: у «препишній святині впадіть перед Господом!» (Псалом 29:2). Ми повинні бути готові сказати: «Не нам, Господи, не нам, але Йменню Своєму дай славу за милість Твою, за правду Твою!» (Псалом 115:1). І нарешті, ми повинні вчити народ: «Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!» (Об’явлення 14:7).

ТОМУ ЩО ВІН – НАШ ВИКУПИТЕЛЬ

Віддавати славу Богові – це пов’язано з Його великим Планом спасіння грішного людства. Коли Адам згрішив, згрішило усе людство. Апостол Павло пояснив: «Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд...» (До римлян 5:18). «Від першого Адама люди отримали лише провину і смертний вирок».⁵

Однак, як тільки гріх увійшов у наш світ, План спасіння набув сили. «Божество сповнилося жалю до людства, і Отець, Син і Святий Дух присвятили Себе здійсненню Плану спасіння. Для того щоб повністю здійснити Свій План було вирішено, що Христос, Однороджений Син Божий, повинен принести Себе в жертву за гріх».⁶

«За допомогою Свого втілення Христос отримав право помістити людину в те місце, де вона вже не буде вигнанцем».⁷ Коли Христос прийняв на Себе людську природу, Він став «Представником людства».⁸

«Ніхто не повинен занепадати духом і зневірятися. Сатана може підступити до вас, навіюючи жорстоку думку: «Твоя справа – безнадійна. Для тебе неможливе викуплення». Але для вас є надія у Христі. Бог не наказує нам перемагати власними силами. Він просить нас наблизитись до Нього. Від яких би труднощів, що обтяжують душу й тіло, ми не страждали, Він чекає, аби звільнити нас.

Той, Хто прийняв на Себе людську природу, знає, як співчувати людським стражданням. Христові відомі не тільки кожна душа й особливі потреби і випробування цієї душі, а й усі обставини, що хвилюють та бентежать її дух. Його рука з жалістю і ніжністю простягнута до кожної страждаючої дитини. А ті, котрі страждають найбільше, найбільше отримують Його співчуття й жалю. Відчуття наших немочей зворушує Його. Він бажає, щоб ми склали всі свої труднощі й переживання біля Його ніг та залишили їх там.

Нерозумно зосереджуватися на самих собі та своїх емоціях. У такому разі ворог створить для нас труднощі та спокуси, які ослаблюють віру і позбавляють мужності. Уважно аналізувати свої емоції, давати волю власним почуттям – означає плекати сумнів і губитися в непевності. Ми повинні спрямувати свій погляд не на себе, а на Ісуса».⁹

Наша найбільша проблема – це те, що кожен з нас народився в гріху і що ми всі позбавлені слави Божої. Як можемо ми, люди, яких Слово Боже засудило як грішників, стати невинними? Наша єдина гарантія на викуплення – «в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1 до коринтян 1:30, 31).

ВІН ОСВЯЧУЄ НАС

Люди у своїй обмеженій силі не можуть досконало коритися Законові Божому, який святий, праведний і добрий (див. До римлян 7:12). Отже, ніхто з нас не є праведним (див. До римлян 3:10), тому що «вся праведність наша немов поплямована місячним одіж» (Ісаї 64:6). Але те, що ми не можемо зробити, Христос зробив для нас. Прийнявши людську природу і людське тіло, Він розвинув досконалий характер за допомогою покори Божим заповідям. Апостол Павло пояснює: «подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (До филип’ян 2:7-8). «Христос, прийшовши на Землю як Людина, жив святим життям і до кінця залишився досконалим та непорочним. Саме це Ісус пропонує як вільний дар усім тим, хто бажає прийняти Його».¹⁰

Цікаво усвідомити, що «релігійні служіння, молитви, хвала, покаянне сповідання гріха підносяться від справжніх віруючих до небесної святині, подібно до фіміаму; проте вони настільки осквернені порочністю людини, що якщо їх не очистити Кров’ю, вони не матимуть цінності для Бога. Те, що підноситься, не відрізняється бездоганною чистотою, і якщо Посередник, який перебуває праворуч Бога, не надасть і не очистить усе Своєю праведністю, воно не може бути прийнятне для Бога. Усілякий фіміам, що підноситься від земних скиній, повинен бути зволожений очисними краплями Крові Христової. Він тримає перед Отцем кадильницю Своїх Власних чеснот, в якій немає ні плями земного розтління. Він збирає в цю кадильницю молитви, благословення та віросповідання Свого народу, і до них Він додає Свою незаплямовану праведність. І тоді цей фіміам, насичений пахощами заслуг милостивої жертви Христа, принесений перед Богом, стає абсолютно і повністю прийнятним для Нього. Тоді людина отримує благодать у відповідь на свої молитви.

О, якби кожен міг побачити, що все в слухняності, в покаянні, в прославленні і подяці має бути покладено на сяючий вогонь праведності Христової! Пахощі цієї праведності підносяться подібно до хмари, огортаючи престол благодаті».¹¹

«Христос прийшов зробити нас «учасниками Божої Істоти», і Його життя свідчить: людське в поєднанні з Божественним не чинить гріха».¹² «Якби ми могли побачити всю діяльність людей у світлі Божому, то зрозуміли б, що тільки та робота, яка здійснюється при безлічі молитов і яка освячена заслугами Христа, витримає випробування суду».¹³ «Людські зусилля без заслуг Христа нічого не варті».¹⁴ «Саме пахощі заслуг Христа роблять наші добрі справи прийнятними для Бога... Наші справи самі по собі не мають ніякої цінності».¹⁵

«Бог буде задоволений, коли ми віддамо Йому як живу жертву те найкраще, чим володіємо. Хто любить Його усім серцем, той бажатиме якнайповніше посвятити Йому на служіння своє життя; такі особистості постійно робитимуть усе, аби досягти гармонії свого єства із законами, які учинять їх здатними виконувати Божу волю».¹⁶ «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (До филип’ян 2:13, виділено автором статті). І таким чином «прощена душа переходить від благодаті до благодаті, від світла до більшого світла. Вона може сказати з радістю: «Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (До Тита 3:5)».¹⁷

ТОМУ ЩО ВІН ЗАДОВІЛЬНЯЄ ВСІ НАШІ ПОТРЕБИ

Христос проголошує: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Від Матвія 6:26). «Навіть земним життям ми зобов’язані смерті Христа. Хліб, який ми споживаємо, викуплений Його ламаним тілом. Вода, котру ми п’ємо, викуплена Його пролитою кров’ю. Кожна людина, праведна і грішна, споживаючи щоденний хліб, живиться тілом і кров’ю Христа. Голгофський хрест закарбований на кожному шматку хлібини, він віддзеркалюється у кожному джерелі води. Саме таким змістом Христос наповнив символи Свої великої Жертви. Світло, яке сяє з тієї пам’ятної Вечері у верхній світлиці, освячує нашу щоденну їжу. Сімейний стіл стає ніби Господнім столом, а кожна страва – таїнством».¹⁸

«Наш Господь піклується про нас в будь-яких умовах. Він – тінь при правиці нашій. Він завжди поруч з нами і готовий задовільнити всі наші потреби. Особливо близький Господь до тих, хто старанно служить Йому. Він знає ім’я кожної людини. О, яке запевнення в ніжній любові Христа ми маємо!»¹⁹ Апостол Павло наголошує, що «Бог нехай виповнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі» (До филип’ян 4:19). «Коли Господь доручає нам якусь справу, не треба зупинятися, щоб з’ясовувати обґрунтованість веління або можливий результат наших зусиль у разі покори. Запаси в наших руках можуть здаватися недостатніми для наших потреб, але в руках Господа вони будуть більш ніж достатніми».²⁰ «Ми можемо принести до Бога всі свої скорботи. З безмежною любов’ю Бог Своєю рукою забезпечує всі наші потреби. Як я вдячна, що у нас є сьогоднішній день для життя! Сьогоднішній день, щоб зберігати і зміцнювати наші душі, сьогоднішній день, щоб не спати, сьогоднішній день, щоб рухатися вперед у духовному житті, і тільки таким чином дні нашого життя можуть стати плідними і дорогоцінними для нас».²¹

ВИСНОВОК

Щоб дійсно віддати всю славу Богові, ми, як ті грішники, що каються, повинні відвернути свій погляд від себе і зосередити його на наступному: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Від Івана 1:29), і, дивлячись на Нього, ми будемо змінюватися. Страх перетвориться на радість, сумніви – на надію. З’явиться подяка. Кам’яне серце розіб’ється. Потік любові увірветься в душу. Христос в оновленому серці є Джерелом води, що тече в життя вічне.

«Коли ми споглядаємо Ісуса, «Страдника», Котрий зазнав страждань, працював для спасіння гинучих, був зганьблений, зневажений, осміяний і гнаний від міста до міста впродовж усього Свого служіння; коли бачимо Його в Гефсиманії з кривавими краплями поту на чолі, а також у передсмертних муках на хресті – коли ми все це бачимо, тоді наше «я» не прагне визнання. Дивлячись на Ісуса, ми будемо соромитися власної холодної байдужості та своєкорисливості. У нас з’явиться бажання стати будь-чим або нічим, аби лише щирим серцем служити Небесному Учителеві. Ми з радістю понесемо свій хрест за Ісусом, зносячи випробування, ганьбу і переслідування за Його дороге Ім’я».²²

«Коли викуплені перебуватимуть у присутності Божій, вони побачать, наскільки недалекоглядними були їхні висновки стосовно успіху, в порівнянні з оцінками Неба. Згадуючи свої старання добитися успіху, вони побачать, наскільки безглуздими інколи були їхні плани, наскільки нікчемними були їхні уявні випробування, наскільки необґрунтованими були їхні сумніви. Вони побачать, як часто вони отримували поразку в своїй роботі внаслідок того, що вони не вірили обітницям Божим. І тоді одне стане зрозумілим: займане становище не дає людині права на вхід у небесні оселі. Вони побачать також, що честь, яка віддається людині, належить виключно Богові, і що Йому належить уся слава. І з вуст небесних ангелів і всієї безлічі викуплених пролунає пісня хвали: «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий!» (Об’явлення 15:3, 4)».²³

Р. Думагіт

Посилання:

1. Виховання. – С.29.
2. Наочні уроки Христа. – С.154.
3. Свідоцтва для церкви. – Т.7. – С.199, 200.
4. Вибрані вісті. – Кн.2. – С.139, 140.
5. Виховання дітей. – С.475.
6. Рев’ю енд Геральд, 2 травня 1912 року.
7. Ознаки часу, 17 червня 1897 року.
8. Протистояння. – С.51.
9. Служіння зцілення. – С.249.
10. Бажання віків. – С.762.
11. Вибрані вісті. – Кн.1. – С.344.
12. Служіння зцілення. – С.180.
13. Християнське служіння. – С.263.
14. Євангелизм. – С.192.
15. Дивовижна Божа благодать. – С.244.
16. Патріархи і пророки. – С.352, 353.
17. Віра і діла. – С.101.
18. Бажання віків. – С.660.
19. Сини і доньки Бога. – С.16.
20. Свідоцтва для церкви. – Т.6. – С.466.
21. Цей день з Богом. – С.27.
22. Бажання віків. – С.439.
23. Свідоцтва для церкви. – Т.7. – С.28.

Рекомендуємо прочитати: «Тільки через Христа»