Тільки Святим Письмом

«Ісус же промовив у відповідь їм [садукеям]: Помиляєтесь ви, не знавши писання, ні Божої сили» (Від Матвія 22:29).

«[Лютер] не визнавав іншої основи віри, крім Святого Письма. Лютер був людиною свого часу, через яку Бог зробив велику роботу реформації церкви і просвіти для людства».¹

У цьому читанні, складеному на честь 500-річчя великої Реформації XVI століття, розпочатої Лютером, ми зосередимося на принципі «Тільки Святе Письмо» – фундаментальному принципі великої Реформації.

ЛЮТЕР ПІЗНАЄ СВЯТЕ ПИСЬМО

У 1503 році, коли Лютеру було 20 років, він вперше побачив Біблію. Протягом наступних 20 років він не лише опанував змістом усієї Біблії, але й переклав Новий Заповіт з грецької мови на німецьку та почав переклад Старого Заповіту.

«Одного дня, коли Лютер переглядав книги в університетській бібліотеці, то знайшов латинську Біблію. Такої книги він ще ніколи не бачив. Він навіть не знав, що така книга існує. Мартін чув окремі уривки з Євангелій і Послань, котрі читались на публічних богослужіннях, і думав, що вони складають усю Біблію. І ось уперше в його руках повна Біблія. Зі змішаним почуттям благоговіння і здивування юнак перегортав священні сторінки. З трепетним серцем він читав слова життя, іноді зупиняючись і вигукуючи: «О, якби Бог подарував мені таку книгу!». – (Історія Реформації XVI століття, Д’Обіньє. – Кн.2. – розд.2.) Ангели небесні були поряд з ним, і про- мені світла від Божого престолу відкривали його розумінню скарби істини».²

«Після свого повернення з Рима Лютер здобув у Віттенберзькому університеті науковий ступінь доктора богослов’я. Тепер у нього з’явилось більше вільного часу, і він міг, як ніколи раніше, присвятити себе вивченню Святого Письма, яке він так щиро любив. Лютер склав урочисту обітницю: всі дні свого життя старанно вивчати не папські догми і звичаї, а Слово Боже і вірно проповідувати його. Лютер більше не був простим ченцем або професором, він став уповаженим небесами вісником Біблії. Він був покликаний пасти Божу отару, голодну і спраглу істини. Лютер рішуче заявив, що християнство не повинно приймати ніяких інших учень, крім тих, які ґрунтуються на авторитеті Святого Письма. Ці слова завдавали нищівного удару підвалинам папської влади. У них знайшов своє втілення життєвий принцип Реформації».³

Через те, що Лютер вірив доктринам Біблії, а не віровченню папства, його відлучили від церкви і засудили, як єретика. Кілька разів йому наказували з’явитися перед Сеймом (Національною радою Німецьких держав, під керуванням імператора Карла V), щоб спробувати переконати його відмовитися від його віри в Святе Письмо. У своєму урочистому зверненні до Сейму, в Вормсі в 1521 році, Лютер сказав:

«Оскільки Ваша світлість і присутні тут великі князі вимагають від мене простої і прямої відповіді, то я готовий сказати: не можу підкорити свою віру ні папі, ні соборові, бо це ясно, як день, що вони самі нерідко помиляються і протирічать один одному. Якщо я не отримаю ясних доказів зі Святого Письма, або відкритими та розумними аргументами, і якщо все це не буде представлене на розгляд мого розуму, який перебуває у полоні Слова Божого, якщо я не буду переконаний у своїй неправоті, то я не можу відректися і не відречусь, бо небезпечно для християнина виступати проти свого сумління. Ось я стою перед вами і не можу чинити інакше; і нехай допоможе мені Бог. Амінь» (Д’Обіньє. – Кн.7. – розд.8.).

Так стояв цей праведний муж на непохитній основі Божого Слова. Небесне світло осяяло його обличчя. Велич і чистота його характеру, спокій і радість серця виявились перед усіма...»⁴

Таким чином, робота моральної і духовної реформи була заснована на писаному Слові Божому.

ІСТИНА СВЯТОГО ПИСЬМА

Щодо природи і достовірності Писання ми розглянемо деякі важливі фактори:

1. Його Божественне натхнення

«Бо ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (2 Петра 1:20, 21).

«Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 до Тимофія 3:16, 17).

«Пошукайте у книзі Господній й читайте: Із них не забракне ні одного, не будуть шукати один одного, бо уста Його то вони наказали, а Дух Його Він їх зібрав!» (Ісаї 34:16).

«У Своєму Слові Бог передав людям знання, яке необхідне для спасіння. Писання необхідно приймати як авторитетне, безпомилкове одкровення Його волі».⁵

2. Засіб спілкування між Богом і людством

Святе Письмо – це голос Божий, звернений до нас так, як нібито ми чуємо його «наживо». Тут ми знаходимо справжню історію світу, а особливо, історію походження людства, без жодного сумніву. Тут написано про Ісуса Христа, нашого Спасителя і про Його апостолів, а також про Його церкву і доктрини.

Написана 40 авторами під Божим натхненням впродовж 1600 років, Біблія перекладалася і публікувалася частіше за усі інші книги в історії світу. Частини Біблії були перекладені на 2400 різних мов, Новий Заповіт був перекладений на 1115 мов, а повна Біблія перекладена на 426 мов. (Сьогодні вчені визнають, що у світі існує 6900 мов, тому нам необхідно ще багато зробити).

3. Святе Письмо гідне нашої довіри

«Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» (Псалом 119:105).

«Правда підвалина слова Твого, а присуди правди Твоєї навіки» (Псалом 119:160). Святе Письмо має Божественне походження, тому його не можна прирівнювати до традицій, а тим більше до вчень і тверджень високого понтифіка. Святе Письмо досконало відкриває волю Бога і навчає всьому, що необхідно знати людині, щоб бути спасенною. У ньому дуже детально і повно описаний спосіб поклоніння, якого вимагає Бог. Отже, ніхто, навіть проповідники і служителі, не мають права навчати чогось такого, що відрізняється від того, чого вчить нас сьогодні Писання. Апостол Павло застерігав віруючих в Галатії: «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!» (До галатів 1:8). Господь суворо забороняє додавати або відіймати що-небудь від Слова Божого (див. Повторення Закону 12:32 і Об’явлення 22:19). Очевидно, що вчення, яке міститься в Святому Письмі, є досконалим у всіх сенсах. Ми не повинні вважати твори людей, якими б святими і досконалими вони не були, рівноцінними Святому Письму. Ми не повинні припускати, що звичаї, думка більшості, стародавні традиції, спадкоємність часів і людей, собори, декрети або статути можуть мати ту ж цінність, що і Божа істина, тому що Його вічна істина понад усе.

4. Слово Боже понад усе

Господь наказує нам: «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!» (Від Івана 5:39).

Народ Божий повинен визнавати людську владу, як Божественну установу, і повинен коритися владі, як священному обов’язку в правовій сфері. Однак якщо її вимоги йдуть всупереч з Божими вимогами, то Боже Слово має бути вищим за усякий людський закон. «Так говорить Господь» не можна відкласти осторонь або замінити на «Так говорить церква або держава». Вінець Христа повинен бути вищим за усі корони земних правителів.

Принцип, який ми повинні відстоювати в цей час, – це той самий принцип, якого дотримувалися захисники Євангелія у великій Реформації. Коли князі зібралися на сеймі в Шпейєрі в 1529 році, здавалося, що надія світу помирала. На цих зборах був представлений декрет імператора, який обмежував свободу релігії і забороняв будь-яке поширення вчення реформації.

Чи приймуть князі Німеччини цей декрет? Невже світло Євангелія буде приховане від безлічі людей, котрі ще знаходяться в темряві? Там велися дебати з життєво важливих питань для світу. Ті, котрі прийняли реформовану віру, зібралися і одноголосно вирішили: «Ми відкидаємо цей декрет. У питаннях совісті сила більшості не повинна мати перевагу».

Прапор істини релігійної свободи, настільки високо піднятий реформаторами того часу, був довірений нам у цьому останньому конфлікті. Ми повинні прийняти його. Відповідальність за цей великий дар лежить на тих, кого Бог благословив пізнанням Свого Слова. Ми повинні визнати це Слово як найвищий авторитет і прийняти натхненні істини, які там записані. Ми зможемо оцінити їх, тільки якщо будемо вивчати, особисто досліджуючи Писання. Потім, зробивши Слово Боже путівником у нашому житті, ми дійсно отримаємо відповідь на молитву Христа про нас: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда» (Від Івана 17:17). Визнання істини і словом, і ділом – це наше визнання віри. Тільки тоді інші дізнаються про те, що ми віримо в Біблію.

Реформатори, протест яких дав нам ім’я «протестанти», відчули, що Бог покликав їх представити Євангеліє світу, і тому вони готові були пожертвувати своїм майном, своєю свободою і навіть життям заради цієї заповітної справи. Чи вірні ми своїй спадщині в цьому останньому конфлікті великої боротьби саме так, як реформатори були вірні своїй?

Навіть перед лицем переслідування і смерті ці сміливі піонери всюди поширювали істину для того часу. Слово Боже було донесено до людей; всі класи, нижчі й вищі, багаті й бідні, освічені й неосвічені, ревно вивчали його і, прийнявши світло, також ставали вісниками. У ті дні істина часто лунала в будинках людей завдяки друкованим сторінкам. Перо Лютера мало силу, і його праці, широко розповсюдившись, схвилювали світ. Такими самими засобами і ми сьогодні володіємо, але ресурсів у нас в сотні разів більше. Біблії та публікації на різних мовах, що представляють істину для цього часу, доступні нам і можуть бути швидко поширені по всьому світу. Ми повинні бути старанними в дослідженні Біблії і ревними в поширенні світла!

ХРИСТИЯНСТВО І РЕФОРМАЦІЯ СЬОГОДЕННЯ

«Реформація не закінчилася, як багато хто вважає, діяльністю Лютера. Вона продовжуватиметься до останніх днів історії цього світу. Лютерові належало здійснити велику роботу, віддзеркалюючи на інших світло, яким Бог освітив його; проте він не отримав усього світла, яке мало злитися на світ. Відтоді і до наших днів нове світло постійно освічує Святе Письмо, розкриваючи все нові і нові істини.

Лютер та його співпрацівники здійснили благородну роботу для Бога; проте не можна було очікувати, що вони як вихідці з римсько-католицької церкви, котрі самі вірили й захищали її вчення, зможуть розпізнати всі хиби. Їхньою справою було розбити кайдани Риму і дати Біблію світові; однак існували важливі істини, яких вони не змогли віднайти, та серйозні помилки, котрих вони не зреклися. Більшість із них продовжували дотримуватися недільного дня та інших установлених папством свят. Вони фактично не вважали, що дотримання цього дня встановлене Божественною владою, а вірили, що його необхідно дотримуватися як загальноприйнятого дня поклоніння. Однак дехто з них шанував суботу четвертої заповіді. Серед реформаторів церкви почесне місце має належати тим, хто відстоював знехтувану всіма, і навіть протестантами, істину про чинність четвертої заповіді та обов’язковість дотримання біблійної суботи. Коли Реформація розігнала темряву, що оповила увесь християнський світ, у багатьох країнах до світла були приведені ті, хто дотримувався суботи.

Люди, які отримали великі благословення Реформації, не пішли далі шляхом, на який так благородно ступив Лютер. Час від часу поставали кілька вірних мужів, які сповіщали нову істину й викривали оману, що так довго плекалася, однак більшість, подібно до євреїв за днів Христа або папістів за днів Лютера, згодні вірити в те, у що вірили їхні батьки, і жити так, як жили вони. Ось чому релігія знову деградувала до рівня формалізму, а омана й забобони, котрі були б відкинуті, якби церква продовжувала ходити у світлі Божого Слова, залишалися й плекалися. Так породжений Реформацією дух поступово згасав, доки, зрештою, не виникла така ж велика необхідність у реформуванні протестантських церков, як і римсько-католицької за днів Лютера. Спостерігалося таке ж духовне заціпеніння, така ж повага до людської думки, той самий дух світськості, й заміна вчення Слова Божого людськими теоріями. Під маскою релігії плекалися гордість і марнотратство. Церкви зазнавали зіпсуття внаслідок з’єднання зі світом. Таким чином були знецінені великі принципи, задля котрих Лютер і його сподвижники так багато попрацювали і так багато постраждали.

Переконавшись, що йому не вдалося задушити істину гоніннями, сатана знову застосував той самий план-компроміс, який призвів до відступництва й утворення Римської церкви. Тепер він схиляв християн до об’єднання не з язичниками, а з тими, хто, поклоняючись богові цього світу, виявили себе як ідолопоклонники.

Сатана не міг більше приховувати Біблію від народу; вона стала доступною усім. Натомість він спонукав тисячі прийняти фальшиві тлумачення й помилкові теорії, бо люди не досліджували Святого Письма, аби самим пізнати істину. Він спотворив біблійні доктрини, тому глибоко вкорінювалися традиції, котрі ведуть до загибелі мільйонів. Церква підтримувала й захищала ці традиції, замість того щоб боротись за віру, одного разу передану святим».⁶

СЛОВО БОЖЕ ПЕРЕМОЖЕ

«Безбожний Вольтер одного разу хвалькувато сказав: «Мені набридло слухати, як люди стверджують, нібито 12 чоловік заснували християнську релігію. Я доведу, що досить і однієї людини, аби знищити її». З дня його смерті минули роки… Мільйони людей приєдналися до нього у війні проти Біблії. Але вона нездоланна; там, де за днів Вольтера були сотні примірників Біблії, сьогодні десятки і сотні тисяч. Один з перших реформаторів сказав: «Біблія – це ковадло, об яке розбився не один молот». Господь говорить: «Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху, і кожнісінького язика, який стане з тобою до суду, осудиш» (Ісаї 54:17).

«Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!» (Ісаї 40:8). «Всі накази Його справедливі, – вони кріпкі на вічні віки, вони зроблені вірністю і правотою!» (Псалом 111:7, 8). Усе, що будується на людському авторитеті, зруйнується, а все, засноване на скелі незмінного Слова Божого, стоятиме вічно».⁷

«У цьому столітті все заплямоване і зіпсоване брехнею і вигадками. Тепер для основи нам необхідна надійна істина. Чоловіки і жінки сплять. Молодь зачаклована, зачарована брехнею. Вони ставлять як основу дерево, сіно і солому, які будуть спалені вогнем останнього дня. Розум буде таким самим, як їжа, якою він живиться. Є тільки одні ліки – добре ознайомитися з Писанням. У дослідженні Біблії не можна перестаратися. Христос сказав: «Дослідіть но Писання», але наше тілесне серце воліє досліджувати все інше, замість Святого Письма».⁸

«Ми будуємо для вічності. Нехай же наш характер віддзеркалює Божественний характер в чистих, благородних розмовах, в правильних вчинках. Тоді увесь небесний Всесвіт побачить і скаже: «Гаразд, рабе добрий і вірний!»... Велика, грандіозна будівля може встояти і в цей час, і в вічності. Ця будівля має пройти велику перевірку. Чи міцна основа? Чи побудована вона на виконанні Слова Божого? Слово Боже застерігає кожного: «Нехай кожен пильнує, як він будує. Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос».⁹

Дж. Морено

Посилання: