У пошуках щастя

Що людині потрібно? Чому вона увесь час зайнята, кудись поспішає, метушиться?

Мріє, що все буде добре, а воно, це «добре», весь час віддаляється і тікає від неї.

Що людині потрібно? Може, гроші? Маючи багато грошей, здається, можна вирішити всі проблеми. Але чи так це? Запитайте себе: навіщо заможним людям посилена охорона, підвищена пильність? Людина з грошима часто ховає себе за високими парканами, броньованими шибками і ґратчастими вікнами.

Можливо, людині потрібна слава? Коли комусь аплодують, здається, що ця людина знаходиться в зеніті щастя; але це проходить, і часто дуже скоро настає самотність і страшна порожнеча.

Колись дуже давно було все, про що, можливо, мріє сучасне покоління, – все, чого забажаєш. Не було бідних, голодних, жебраків. На поверхні землі лежали шматки золота. Так було до всесвітнього потопу. Чи було щасливим людство? Історія розповідає, що, незважаючи на весь цей достаток, суспільство відступило, втратило правильний орієнтир у житті. Ні в чому не було ніяких меж. Кожен, що хотів, те й робив. Всюди спостерігалося повне беззаконня й хаос. Почали звершуватися мерзенні, жахливі злочини, люди стали поклонятися рукотворним статуям. Розум, енергія, таланти – все було направлене до божевілля.

Води потопу покрили все це зло. Чи була щаслива до потопу людина? А може, їй чогось не вистачало?

Чому сьогодні молоді люди, маючи гроші, машину, навіть власний будинок, друзів, часто спиваються, стають наркозалежними чи морально розбещеними? Значить, ще чогось не вистачає.

Коли настає криза?

У чудовій книзі Біблії є такий вірш: «Через те вам кажу: Не журіться про життя своє, що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?» (Єв. від Матвія 6:25).

Коли в душі порожньо, тоскно, людина намагається заповнити цю порожнечу чим завгодно. Але правда полягає в тому, що кожен з нас так створений, що місце цієї порожнечі може зайняти тільки Творець. Розваги, азартні ігри, гроші, слава – все проходить, а щастя так і немає.

Свого часу мудрий цар Соломон спробував усю красу і задоволення світу.

Він невпинно проводив експеримент за експериментом над своєю душею, поки, нарешті, не визнав свого безсилля. «Сказав був я в серці своєму: Іди-но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота... На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона? Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя. Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники, запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих. Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.

Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були! Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок, наложниць. І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені. І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого! Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!...» (Книга Еклезіястова 2:1-11).

Врешті-решт Соломон зробив висновок, що все перераховане не приносить щастя, людина отримує, можливо, тільки якесь тимчасове задоволення.

У пошуках щастя, удачі багато хто готовий піти на будь-які жертви, тимчасові незручності, тільки б досягнути такого стану. Хтось день і ніч надміру працює, щоб побудувати будинок, купити дорогий автомобіль. І на це часом йде половина життя. Він одружується на найкрасивішій і найбагатшій дівчині, а потім, раптом, за кілька років усе це руйнується і його праця перетворюється на привід великих скандалів і труднощів. Сам же він стає найбільш нещасним із усіх нещасних. Хто зможе потішити його? Хто допоможе? І часто від безвиході така людина навіть готова накласти на себе руки.

Інший же знаходить себе в розвитку, роботі, кар’єрі, в науці. Він повністю присвячує себе улюбленій справі, відкриває нові закони, пише наукові праці, сягає небачених висот, шукає життя на інших планетах. Але життя закінчується, і він іде ні з чим; чогось все-таки не вистачає.

Навкруги часто можна побачити людей, які взагалі втратили інтерес до життя. Психіатричні лікарні переповнені хворими. Але кожен із них – це людина, він колись народився, виростав, можливо, отримував гарне виховання, його до чогось готували, сам він, можливо, про щось мріяв, складав плани на життя. Чому все так непросто? Самотність, сльози, біль, хвороби – ось із чим ми найчастіше зустрічаємося замість бажаного щастя. Чому?

Існує страшне слово – «ГРІХ». Саме він проник усюди, усе паралізував. І саме в душі, де має бути місце для Творця, це місце займає гріх. Совість часто підказує, що так далі не можна, але ти не здатний чинити інакше, іноді виправдовуючи себе тим, що навколо тебе чинять так само, або, в кращому випадку, визнаючи своє безсилля.

У Слові Божому гріх порівнюється зі страшною хворобою: «Хвора ваша вся голова, і все серце боляще... Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази невичавлені, і не позав’язувані, і оливою не порозм’якшувані» (Книга Ісаї 1:5, 6). Якщо ти розумієш, що гріх є у твоєму житті, то як би ти себе не обманював, не змушував, ти не можеш досягти щастя. Воно не матиме фундаменту. Воно буде хитке й неміцне.

У чому ж полягає щастя? – Щастя в Бозі. Так, саме так!

Справжнє задоволення в житті відчувають тільки віруючі люди, які живуть з Богом. Їх совість чиста, в душі немає зла, заздрощів, помсти. Чому? – Тому що Творець, Який і є Джерелом справжнього щастя, по праву займає Своє місце.

Мудрий Соломон підбив підсумок свого життя: «Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині!» (Книга Еклезіястова 12:13).

Виконувати Божі заповіді – це справжнє щастя, яке супроводжує тебе в цьому житті й дає міцну надію на вічність.

Дорогий друже! Як би ти не відкладав своє визнання власного безсилля в досягненні щастя, зрозумій, що без Бога тобі це не вдасться. Не тікай же від Нього, від Його істин, що спасають! Євангеліє розповідає притчу про одну сім’ю, в якій росли двоє юнаків. Подорослішавши, молодший із них вирішив, що він вже досить самостійний і розумний, тому почав вимагати у батька частину маєтку, яка належала йому. Отримавши свою частку, він негайно відправився подалі від батьківських очей і безбідно влаштував своє життя. Усі задоволення лежали біля його ніг, з’явилися друзі. Можливо, у нього навіть не було часу подумати про свою родину. Але був хтось, хто весь цей час не знаходив собі спокою. Це був його батько. Він весь час чекав повернення дорогого сина.

День за днем син проводив у розвагах, але ось трапилася біда: закінчилося батьківське срібло, крім того, у тій місцевості настав голод. Оскільки юнак не хотів здаватися, він став посилено шукати роботу. Однак виявилося, що це не так вже й просто. Зрештою знайшовся чоловік, який приставив його пасти свиней.

Юнак був настільки голодний, що готовий був їсти ті ріжки, які їли свині, але йому і цього не давали. Раптом він наче отямився, його совість заговорила. Він згадав стіл батька, затишний будинок, найнятих працівників, яких батько щедро годував. «Чому я помираю від голоду?»

Пересиливши себе, юнак сказав: «Я все втратив, я навіть втратив право бути сином свого батька за своє погане поводження. Я пропащий!.. Я спробую найнятися в працівники до батька, тоді я зможу отримувати хліб, як і вони. Можливо, отець не прожене мене».

І ось голодний, бідний, в подертому одязі юнак повертається до пагорбів, звідки зовсім недавно так поспішно йшов. Але щось у цей момент відбувається.

Його батько, який не знаходив собі спокою, тому що як і раніше любив сина і не відмовився від нього, впізнав його здалеку і зглянувся над сином, побачивши його в такому жалюгідному стані. Батько швидко побіг назустріч, обійняв сина і поцілував його. Юнак, не очікуючи такої зустрічі, сказав: «Тату, я недостойний, я втратив це право». Проте батько наказав слугам принести кращий одяг і влаштував бенкет на знак того, що приймає юнака як сина.

Ця притча ілюструє почуття Небесного Отця до кожного, хто намагається стати щасливим без Нього. Історія вчить, що далеко від Бога все приречене на провал.

Дорогий друже! Тільки у спілкуванні з Ним ти зможеш здобути щастя. Запам’ятай: той, хто живе в мирі з Богом та ближніми, не може бути нещасним.