Зцілення для вічності
Змінити розмір шрифту:
Двадцять п’ять років швидко минуло, але цей випадок закарбувався в моїй пам’яті, ніби це сталося сьогодні. Того сонячного літнього ранку я, як зазвичай, прийшов на роботу в нашу клініку. На моєму столі лежало близько двадцяти формулярів пацієнтів, прийнятих для оздоровлення на початку тижня. Я попросив Бога благословити мене на цей робочий день. Здавалося, що це ще один звичайний день, подібний до всіх інших. Однак того дня я став свідком події, яку я ніколи не забуду у своєму житті. Серед госпіталізованих того ранку була пацієнтка з незвичайною історією життя. Їй було близько 35 років, вона не була заміжня, її виховувала мати-одиначка – жорстока, холодна, владна жінка, з якою вона розірвала стосунки через постійні суперечки. Пацієнтка працювала на державній службі; протягом деякого часу її турбували болі в спині. У результаті медичного обстеження жінку направили до пластичного хірурга для зменшення грудей. Після операції лікар повідомив їй, що він виявив невелику шишку (пухлину) в її лівій молочній залозі; він узяв частинки шишки (пухлини) для подальших аналізів, обіцяючи повідомити їй діагноз якнайшвидше. З цього і почалася серія її невдач. Коли прийшли результати аналізів, лікар був у відпустці, а коли він повернувся на роботу через місяць і проаналізував результати, то зрозумів, що ця шишка – інвазивна (проникаюча) протокова карцинома, агресивний рак грудей.
Після кількох невдалих спроб зв’язатися з пацієнткою, лікар з’ясував, що вона переїхала. Вона нікому не залишила своєї нової адреси, і тому з нею неможливо було зв’язатися для того, щоб пояснити серйозність її хвороби. Через два роки вона усвідомила, що щось негаразд з її здоров’ям, але тоді вже було занадто пізно. Легені та печінка вже були вражені метастазами. Слухаючи її історію, я переконався, що людина, яка сидить переді мною, ослаблена хворобою, з очима, повними сліз, вираз обличчя якої свідчив про печалі, злість і розчарування, котра задає питання: «Чому я?», потребує більш ніж фізичного зцілення. Вона мала потребу в зціленні для вічності.
Минуло два місяці роботи в надії привести стражденну душу до ніг Ісуса, і її серце, раніше черстве, почало пом’якшуватися. Після довгого опору з обох сторін мати й донька примирилися. Одного ранку я увійшов до її палати; вона сиділа на ліжку зі спокійним виразом обличчя, випромінюючим внутрішній мир. Подивившись на мене, вона сказала: «Я хочу прийняти хрещення». Дослідивши з нею «Принципи віри», я мав привілей охрестити її. Три дні потому вона спочила в Господі з блаженною надією на вічне життя. Вона була зцілена для вічності.
ЗЦІЛЕННЯ: ФІЗИЧНЕ, РОЗУМОВЕ ТА ДУХОВНЕ
Щоб повністю дослідити процес зцілення, необхідно проаналізувати три його складові: фізичне, розумове та духовне зцілення. Здоров’я однієї складової залежить від здоров’я двох інших. Для того щоб зрозуміти духовне зцілення, нам необхідно розглянути зв’язок між двома важливими складовими людини: тілом і розумом. Натхнення говорить: «Зв’язок, що існує між розумом і тілом, дуже тісний. Коли страждає одне, інше співчуває. Стан розуму впливає на здоров’я фізичного організму».
Мозок – це орган, в якому мешкають розум, почуття та емоції. Як тільки він отримує стимул віри, він мобілізує різні структури центральної нервової системи, ініціюючи реакцію в тілі. Кора головного мозку інтерпретує стимул віри як позитивний і передає його гіпоталамусу, який у свою чергу дає наказ залозам регулювати вироблення гормонів, і тим часом виробляє і посилає нейрокоммунікатори в автономну нервову систему. Потім автономна нервова система дає позитивний стимул віри по всьому тілу, впливаючи на тканини і органи. Коли ми віримо, коли ми молимося, ми робимо це не тільки нашим розумом, але й тілом, душею і духом. «Бо як у душі своїй він обраховує, такий є» (Приповісті 23:7). Цей вірш не залишає сумнівів: те, про що ми думаємо, має силу перетворити нас. Апостол Павло прагнув стати подібним Христу, постійно споглядаючи Його, поки кожна клітинка єства апостола не відображала Божий образ, і він зміг сказати: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (До галатів 2:20). Лікування (перетворення) виходить від розуму, який стимулюється вірою. «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму» (До римлян 12:2). Отже, «над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Приповісті 4:23).
ЗЦІЛЕННЯ ВІД ГРІХА
Більша частина місії Христа була присвячена зціленню хворих. Усі, без винятку, котрі просили зцілення від хвороб, отримували його. Його інтерес до страждаючих був настільки великий, що навіть ті, які не просили про зцілення, отримували його. Ісус запитував: «Хочеш бути здоровим?» (Від Івана 5:6).
«Ісус допомагав усім, хто приходив до Нього, але бажав благословити й тих, котрі не зверталися до Нього».
Хоча зцілення стосувалося фізичної сфери, головним бажанням Христа було зцілення від гріха душі, а не тільки тіла. «Кожний учинок Христа переслідував далекосяжні цілі. Так було й у випадку з прокаженим. Дії Христа мали набагато більше значення, ніж це здавалося на перший погляд».
«Очищення Христом прокаженого від його страшної хвороби – наочний приклад очищення душі від гріха. Чоловік, який прийшов до Ісуса, був «увесь у проказі»; смертельна хвороба понівечила тіло. Учні намагалися вберегти Господа від дотику до нього, бо кожний, хто торкався прокаженого, ставав нечистим. Але, поклавши Свою руку на цього хворого, Ісус не осквернився. Його дотик мав життєдайну силу. Проказа зійшла. Те саме можна сказати відносно прокази гріха – глибоко закоріненої, смертельної, від якої неможливо очиститися людською силою. «Хвора ваша вся голова, і все серце боляще. Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази» (Ісаї 1:5, 6). Але Ісус, хоч і прийняв людську природу, не може осквернитися. Його присутність – це цілюща сила для грішника. Кожен, хто впаде до Його ніг та з вірою попросить: «Господи, коли хочеш, Ти можеш мене очистити», – почує у відповідь: «Хочу, стань чистим» (Від Матвія 8:2, 3).
У деяких випадках зцілення Ісус не відразу дарував бажане благословення. Але у випадку з проказою прохання про зцілення виконувалось негайно. Коли молимося про земні благословення, відповідь на нашу молитву може загаятися, або, натомість, Бог може запропонувати щось інше. Але зовсім інакше відбувається з нашим проханням про звільнення від гріха. Божа воля полягає саме в тому, щоб очистити нас від беззаконня, зробити Своїми дітьми і дати силу жити святим життям».
ВІЧНЕ ВІДНОВЛЕННЯ
«Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Івана 1:9).
«При зціленні розслабленого в Капернаумі Христос виклав той самий урок. Він зробив чудо, аби показати Свою силу прощати гріхи... Хвороба [розслабленого] була наслідком гріховного життя, і страждання ще більше посилювались через докори сумління. Він звертався до фарисеїв і лікарів, сподіваючись отримати полегшення від духовних і фізичних мук, але вони холоднокровно оголосили його невиліковним та ураженим Божим гнівом...
Розслаблений був абсолютно безпорадний; він утратив надію на будь-яку допомогу і впав у відчай. Але якось він почув про чудові діла Ісуса. Йому розповіли, що такі самі грішні, безпомічні люди, як і він, отримували зцілення. Очищалися навіть прокажені. Друзі розповідали йому про це, заохочуючи вірити, що і він може бути зцілений, якщо його принесуть до Ісуса. Але, пригадуючи причину своєї хвороби, він знову і знову втрачав надію...
І все ж він бажав не стільки тілесного одужання, скільки зцілення від тягара гріха. Якби тільки побачити Ісуса та одержати запевнення у прощенні і примиренні з Небом! Після того він був би готовий жити чи померти – згідно з Божою волею. І помираючий вигукнув: «О, якби я міг тільки побачити Його!». На його виснаженому тілі вже почали з’являтися ознаки тління. Він благав друзів віднести його на постелі до Ісуса, і вони з радістю зробили це. Але в будинку і навколо нього зібралося так багато людей, що хворий та його друзі не могли дістатися до Спасителя і навіть почути Його голосу».
«За його настійним проханням друзі підняли паралізованого на дах будинку, розібрали покрівлю й опустили його просто до ніг Ісуса. Розмова була перервана. Спаситель поглянув на змучене обличчя і побачив звернені до Нього з благанням очі. Він зрозумів усе; це ж Він привернув до Себе цю розчаровану, сповнену сумом душу. Коли розслаблений був ще вдома, Спаситель уже збудив його сумління. Коли ж він покаявся у своїх гріхах та повірив у цілющу силу Ісуса, життєдайна милість Спасителя вперше торкнулася його спраглого серця. Ісус спостерігав за першими проблисками віри, яка поступово зростала до глибокого переконання, що лише Він один є Спасителем грішників. Віра паралізованого міцніла з кожним зусиллям прийти до Ісуса.
Нарешті хворий почув слова Спасителя, які пролунали для нього приємною музикою: «Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!».
Тягар розпачу впав з душі чоловіка, мир прощення огорнув його, обличчя засяяло. Фізичні болі припинилися, умить відновився весь організм. Безпомічний паралітик – зцілений! Грішник – прощений!»
«О, яка чудова Христова любов, що зціляє грішника і страждальця! О, милосердний Бог, Котрий співчуває і вгамовує болі людства! О, дивовижна сила, явлена людським синам! Хто ще може сумніватися у вістці спасіння?! Хто може нехтувати милістю співчутливого Викупителя?!»
Еліас де Соуза
