1. БОГ

Ми віримо, що існує тільки один Бог, Котрий у Своїй безмежній мудрості й могутній силі створив небо та землю (Вихід 20:2, 3; Ісаї 45:5, 6, 18).

Бог є духовною Особою (Івана 4:24), Він Вічний, без початку й без кінця (Об’явл. 21:6), Всюдисущий (Псалом 139:1-12); перебуває на небесах і не може бути видимий для людей в їхньому теперішньому гріховному стані (1 Тим. 6:16; Ісаї 59:2; Івана 1:18; Вихід 33:20). Тільки через віру ми можемо прийти до Бога (Євреїв 11:6).

2. ІСУС ХРИСТОС

Ми віримо, що Ісус Христос – це живий Син Божий і за природою єдиний з Отцем (Євреїв 1:1-3). Через Нього створено все від вічності як на небі, так і на землі (Колосян 1:15-17). Тому тільки Він Один може бути Посередником між Богом та людиною (1 Тим. 2:5). Згідно зі свідоцтвами пророків, Він був народжений у людській подобі на землі, у Віфлеємі юдейськім, дівою Марією від Духа Святого (Матвія 1:18-23). Тільки через Його смерть і віру в даровану благодать ми можемо спастися (Луки 1:77-79; Дії 4:12; Івана 14:15; 1 Івана 2:3-6).

3. СВЯТИЙ ДУХ

Ми віримо, що Святий Дух є Представником Христа на землі (Івана 14:16). Без Нього неможливо пізнати Божу волю й жити за нею. Без Святого Духа також неможливе правильне тлумачення Божого Слова (Івана 14:26; 1 Коринтян 2:11). Він є Силою, яка сходить від Отця та Сина, і діє також через людей (2 Петра 1:21; 1 Петра 1:11).

Святий Дух є одно з Отцем і Сином, тому віруючі приймають водне хрещення не тільки в Ім’я Отця й Сина, але, пізнавши Святого Духа, також і в Його Ім’я (Матвія 28:19; 1 Івана 5:7; 2 Коринтян 13:13).

4. СВЯТЕ ПИСЬМО

Ми віримо, що як Старий, так і Новий Заповіти Святого Письма є Божим Словом, яке відкриває Божу волю (Івана 5:39).

Біблія була написана під натхненням Святого Духа (2 Тим. 3:16; Римлян 2:16; Об’явл. 1:2) і є нашим керівництвом та правилом життя. У ній відкритий весь Божий План спасіння і вона не має потреби в людських переказах або катехізисі (Ісаї 34:16; Об’явл. 22:18, 19; Івана 5:39; Матвія 15:9; Приповістей 30:6).

5. ЗАКОН БОЖИЙ

(Моральний Закон Десяти Заповідей)

Ми віримо, що Христос приходив не для того, щоб зробити які-небудь покращення в моральному Законі, який написаний Божим перстом на Сінайській горі (Матвія 5:17, Псалом 119:142), тому що Десять Заповідей досконалі і покращити їх неможливо (Псалом 19:8).

Христос не міг змінити цей Закон, тому що Він – Той Самий, Яким Він був у Старому Заповіті (1 Петра 1:10, 11; Колосян 1:15, 16).

Отже, усякий, хто навмисне чи ненавмисне навчає, що Закон Божий змінений або відмінений, – грішить проти Бога (Якова 2:10; Матвія 7:21).

Визнанням і дотриманням святих Десяти Заповідей Бога (Псалом 119:153, 142; Івана 15:10; 17:17) ми доводимо, що любимо Бога Отця та Його Сина (Івана 14:15, 21; 1 Івана 2:3-6).

Порушення Десяти Заповідей навіть у випадку утиску чи гоніння з боку влади осуджується Богом (Дії 5:29; 4:19; Даниїла 3; Матвія 22:21).

Щодо совісті, то жодна людина, ніяка земна влада не має права видавати закони (Іс. 42:8; Ів. 10:35 (остання частина)).

6. ЧЕТВЕРТА ЗАПОВІДЬ, СУБОТА

Ми віримо, що ця заповідь, як і всі інші, незмінна (Якова 2:10; Матвія 5:17). На відміну від усіх інших днів тижня тільки сьомий названий «днем Господнім» (Вихід 20:8-11; Марка 2:27, 28).

Ця заповідь наказує святити суботу й тому забороняє будь-яку професійну та звичайну працю, що не служить для освячення цього дня. Наприклад, приготування їжі; її слід готувати в день приготування, п’ятницю (Вихід 16:23). Забороняється не тільки професійна праця, включаючи розумову, викладання лекцій світського характеру, але також і розмови про неї (Ісаї 58:13). Ми не відправляємо своїх дітей до школи у день суботній.

Усі, хто працює на державних роботах і в приватному секторі, наймані та домашні робітники, всі люди, незалежно від соціального статусу (навіть відвідувачі, що знаходяться в нашому домі), у цей день повинні відпочивати в благоговінні (Об’явл. 14:9-12). Має відпочивати також домашня робоча худоба.

Такі заходи, як подорожі потягом чи продаж місіонерської літератури, не служать для освячення суботи, а тому цього потрібно уникати. Може виникнути необхідність подорожувати в суботу для відвідування громад, що потребують нашої допомоги, і для того, щоб понести їм вістку, яку вони, згідно з Божою волею, повинні почути. Але, наскільки це можливо, ми повинні подбати про проїзні квитки й про все необхідне заздалегідь. Готуючись до тривалої подорожі, нам потрібно її так спланувати, щоб на місце призначення ми могли прибути до початку суботи.

Метою суботи є радісне спілкування дітей Божих зі своїм Небесним Отцем (Буття 2:2, 3). Нашою особливою перевагою є й те, щоб за прикладом Христа «чинити добро» в суботу (Матвія 12:10-12). Суботнього дня потрібно духовно підтримувати молодь та людей похилого віку, співати пісні хвали, прославляти Бога, відвідувати хворих, споглядати навколишню природу й відпочивати на її лоні.

Ми віримо, що загальне порушення святої суботи в даний час і святкування недільного дня є виконанням пророцтва із Даниїла 7:25. Відповідно до цього пророцтва папська влада антихриста наважилася позмінювати свята й Закон Божий. Католицька церква змінила другу та четверту заповіді, стверджуючи, що має на це право. Протестантські церкви також чинять за прикладом Риму.

Субота – печатка (знак) істинного поклоніння Творцеві. На противагу цьому святкування неділі є знаменом влади антихриста (Об’явл. 7:1-3; 13:16-18). Ми віримо, що кожен, хто приймає знамено звірини, особливо порушенням суботи, повинен понести наслідки свого непослуху.

7. ЦЕРЕМОНІАЛЬНИЙ (МОЙСЕЇВ) ЗАКОН

Ми віримо, що новозавітна церква звільняється від дотримання цього закону. Його розпорядження (накази) стосувалися системи жертвоприношень та левитських обрядів при служінні в храмі, які зображували Христову справу викуплення. Цей закон був тінню та символом майбутніх подій. Дія цього закону втратила свою силу з тієї миті, коли Христос, істинний жертовний Агнець, був прибитий до хреста (Євреїв 10:1; Колосян 2:16, 17).

8. ЦЕРЕМОНІАЛЬНІ СУБОТИ

Ми віримо, що свята, новомісяччя й інші суботи, про які говорить апостол Павло у своїх посланнях (Колосян 2:16; Галатів 4:10 і Римлян 14:5), були тільки тінню, а тому їх не потрібно плутати чи змішувати із щотижневою суботою, сьомим днем, який освячений і в моральному Законі Десяти Заповідей названий «днем Господнім». Субота, що встановлена Богом при створенні світу, не має символічного значення, яке б торкалося Плану спасіння.

Церемоніальний закон мав сім наступних тіньових субот:

• перший день пасхального тижня (Вихід 12:15, 16; Левит 23:6, 7);
• сьомий день пасхального тижня (Числа 28:17, 18, 25);
• перший день сьомого місяця – пам’ять сурмлення (Левит 23:24, 25; Числа 29:1, 6);
• десятий день сьомого місяця – день очищення (Левит 23:27, 28, 31, 32; Числа 29:7);
• п’ятнадцятий день сьомого місяця, перший день свята кучок (Числа 29:12; Левит 23:34, 35);
• двадцять другий день сьомого місяця, восьмий день свята кучок (Левит 23:39);
• день П’ятидесятниці, котрий ще називається святом тижнів (Левит 23:15, 16, 21; Вихід 34:22).

Якби Ісус скасував Своєю смертю щотижневу суботу, яка записана в Законі, тоді Він не зміг би проголосити: «Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Матвія 5:17).

А також і апостоли через п’ятдесят років не могли б написати наступне: Матвія 24:20; Марка 2:27; Дії 13:13, 14;42, 44; 16:13; 17:2; 18:2-4; Євреїв 4:9, 10.

9. БЛАГОДАТЬ ТА ЇЇ ЗАСОБИ

Ми віримо, що благодать – це прощення наших гріхів через Христа. Він – Засновник Царства благодаті (Івана 1:17; Євреїв 4:16). Перевагою спасаючої благодаті ми можемо користуватися тільки тоді, коли в поєднанні з нашою волею ми перемагаємо гріхи силою Христа (Івана 14:5; Дії 2:38). Через Його благодать ми стали вільними (Івана 8:31, 32).

Слова – «Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа» (Івана 1:17) – не означають, що благодать та правда взяли свій початок тільки від смерті Христа; більше того, вони були даровані нам Христом набагато раніше. Христос існував задовго до того, як прийшов у тілі (Псалом 103:17; Вихід 34:6, 7; Плач Єр. 3:22, 23), навіть задовго до творіння землі (Колосян 1:15-20). Відразу ж після того, як людина впала в гріх, було засноване Царство благодаті, тобто було введене прощення через Христа (Буття 3:15). Повне ж встановлення Царства благодаті відбулося зі смертю Христа, коли «звершилось» відкуплення.

Ми віримо, що Бог передбачив різні засоби для привернення до Себе грішників, щоб дати їм через Христову благодать обіцяне спасіння (Ефесян 2:8). Ці засоби такі:

1. Боже Слово (Римлян 10:13-17; Марка 16:15).
2. Божа церква. Усі, навернені через вплив Святого Духа, можуть стати членами Божої церкви через водне хрещення (Дії 2:38-41; Марка 16:16; Дії 16:15, 33; 10:48).
3. Обмивання ніг. Усі члени Божої церкви за прикладом Ісуса Христа можуть брати участь в акті обмивання ніг, ціль якого – об’єднати нас в одному дусі й Христовій смиренності (Івана 13:1-13).
4. Господня Вечеря. Усі члени церкви на цій Вечері спомину, яка встановлена Христом, можуть причащатися від хліба й вина, що нагадують нам про смерть Христа й любов, яка існує між Ним і Його церквою (1 Коринтян 11:17-34).

10. ПОКАЯННЯ, ПОСЛУХ І ВІДРОДЖЕННЯ

згідно зі Словом Божим

1. Покаяння, або смуток про вчинені гріхи й залишення їх відбувається через Слово й Дух Божий (Євреїв 4:12; Римлян 1:10-17). Слово Боже проповідується покликаними на цю справу людьми (Римлян 10:14-17; Луки 16:29-31). Різниця між покликаними Богом і псевдопроповідниками полягає у виконанні в їхньому житті принципів Христового Царства (Івана 8:31, 32). Через слухання Божого Слова грішна людина пробуджується від духовної смерті (Дії 2:37). Слово приводить її до істинної віри, а саме: до покаяння у своїх злих вчинках, які засмучують Бога (Неемії 9:13; 2 Коринтян 7:10; Йони 3:5-9). Від страху перед смертю грішник прагне уникнути своєї долі (Дії 2:37), і Слово направляє його до Істинного Викупителя (Дії 4:12; Івана 3:36), де він дізнається, що покірність тільки через страх перед покаранням не приносить ніякого спасіння (Матвія 27:2-5; Даниїла 3:28-30).
2. Покірність (послух) – це плід навернення. Покаяння – це плід віри (Якова 2:16), а віра – це плід Слова Божого (Римлян 10:17). Якщо хто-небудь не упокорюється досконалим чином Слову Божому, то такий не повністю навернений, тому що доводить своїми особистими вчинками, що в нього не повністю розірваний зв’язок із гріхом (Матвія 5:19; Якова 2:10).
3. Відродження, або нове створіння (Івана 3:3; 2 Коринтян 5:17). Народження згори від Духа Святого означає підпорядкування Його керівництву подібно до того, як дитятко кориться своєму батькові, який його породив (Римлян 8:9-13). Давня розчина – відхилення від духу Закону, повинна бути цілком вилученою (Галатів 5:19-21; Колосян 3:5-10). Доки людина не народиться від Духа, вона не може стати співучасником Христового життя (Івана 7:38, 39).

11. ХРЕЩЕННЯ

Ми віримо, що, згідно зі Святим Писанням, віруючі повинні приймати хрещення, доки існує на землі Христова благодать (Матвія 28:19, 20; Марка 16:15, 16). Хрещеними можуть бути тільки ті душі, які вірою приймають Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, приймають Його вчення, вчення апостолів і пророків Старого й Нового Заповітів і які зрікаються усього того, що засуджує Боже Слово (Матвія 28:19, 20; Дії 2:37, 38). Діти, які ще не можуть вірити й не в змозі відрізнити правду від неправди, не допускаються до водного хрещення (Дії 19:1-12; 1 Петра 3:21). Акт хрещення відбувається євангельським рукоположеним служителем одноразовим зануренням у воду в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Цей акт водохрещення являє собою поховання старої людини й воскресіння її до нового життя в Христі (Римлян 6:2-5; Колосян 2:12).

Віруючі з інших релігійних організацій, які були хрещені відповідно до Біблії та які в істинній Христовій вірі свідчать, що вони завжди з добрим бажанням чинили за Господніми заповідями, не мають потреби знову хреститися. Перш, ніж хто-небудь буде хрещений, необхідно, щоб він засвідчив про своє визнання цих Принципів віри (Дії 8:37, 38; Свідоцтва для церкви. – Т.6. – С.95-97).

Прийняття в громаду в усіх випадках повинно відбуватися з ретельним екзаменуванням. При прийнятті в громаду через водохрещення або голосування кандидат повинен відмовитися від членства в церкві, до якої він раніше належав.

Водне хрещення відбувається один раз (Ефесян 4:5), тоді як інші засоби благодаті (обмивання ніг, причастя та молитва) повторюються в житті віри.

Повторне хрещення відбувається тільки тоді, коли перший раз воно не було зроблено відповідно до біблійного розпорядження або ж у незнанні (Дії 19:2-6).

12. ГОСПОДНЯ ВЕЧЕРЯ

Ми віримо, що прийняттям прісного хліба і неперебродженого вина на Господній Вечері символізується смерть Христа. Прийняттям хліба й вина не відбувається прощення гріхів, але це Вечеря спільноти, яка звершується на спомин страждань і смерті Ісуса з метою зміцнення громади й збереження її в лагідності, любові та єдності (1 Коринтян 10:16, 17; 11:27-29).

Ми віримо, що хліб символізує тіло Христа, як Сам Господь сказав.

Брати участь у святій Вечері можуть тільки хрещені (Матвія 28:19, 20).

13. ОБМИВАННЯ НІГ

(Єв. від Івана 13:1-17)

Ми віримо, що ця постанова Христа є обов’язковою для всіх християн (Івана 13:14, 15, 17). Це служіння, яке навчає смиренню і яке встановлене Ісусом для Його церкви, не є юдейським переказом або східним звичаєм, а новою заповіддю. Це видно з поведінки Петра та інших учнів, які спочатку пручалися. Звичайне обмивання ніг завжди відбувалося біля дверей будинку, і таке обмивання не викликало б ніякого здивування в учнів. «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш» (Івана 13:7). Ці слова Христа підтверджують, що обмивання ніг – акт святий і його потрібно звершувати не духовно, а буквально. У Євангелії від Івана 13:17 блаженними називаються всі ті, хто чинить за прикладом Ісуса в обмиванні ніг.

14. 2300 ВЕЧОРІВ-РАНКІВ

Ми віримо, що великий пророчий період із Даниїла 8:14 закінчився в 1844 році і що «очищення святині» означає початок Слідчого Суду на небі (Єзек. 4:6; Числа 14:34; Даниїла 9:24-27). Початок цього періоду, згідно з Ездри 7:11-26, приходиться на 457 рік до н. е.

За кілька років до закінчення цього періоду й входу Христа як Первосвященика у Святеє Святих Небесної святині почалося всесвітнє пробудження для приготування народу до Другого приходу Христа. Вірні адвентисти зрозуміли з Об’явлення 14:6-8 довірену їм Богом вістку. Однак більшість християнських організацій були проти серйозного заклику до приготування, у результаті чого стали Вавилоном (замішанням). Застереженням Другої ангельської вістки був приготовлений шлях Третьому Ангелу з Об’явлення 14:9-12, і з того часу святі вимоги Бога – Його Закон – звіщаються кожному людові, і племені, і язику, і народові, й цим остання церква готується до Другого приходу Христа.

15. ТРЬОХАНГЕЛЬСЬКА ВІСТКА

Ми віримо, що вістка з Об’явлення 14:6-12 складає останню істину теперішнього часу в Плані спасіння. У визначений час – у 1844 році – вона почала закликати всіх людей до дотримання Божих Заповідей, особливо суботи, і застерігати проти поклоніння земним релігійним системам (звірині), які з допомогою держави вимагають собі покори.

Мета цієї останньої вістки благодаті – приготувати один народ з усіх людей, котрий зустріне Ісуса при Його Другому приході, і зберегти його від кар, що гнівом Божим, який не змішаний із милістю, виллються одночасно із закриттям часу благодаті на християнство, яке відступило (Об’явл. 15:8; 16 розділ).

16. ГУЧНИЙ ПОКЛИК

(Об’явлення 18:1-4)

Ми віримо, що теперішнє пробудження серед адвентистського народу, який відійшов від Трьохангельської вістки, веде до виконання наступного пророцтва:

«Я бачила, що… на початку часу горя ми сповнились Святим Духом, щоб вийти вперед і ще повніше проголосити істину про суботу...

Початок часу горя, про який тут йде мова, не має відношення до періоду, коли почнуть виливатися кари, а до короткого проміжку часу незадовго до цього, коли Христос ще буде перебувати у Небесній святині. У цей час, коли справа спасіння буде закінчуватися, на землю прийде горе й розлютяться народи, але вони будуть утримані, щоб не перешкоджати роботі Третього Ангела. У цей час буде злитий «Пізній дощ» як відрада й підкріплення від Господнього Імені, щоб додати силу Гучному Поклику Третього Ангела та підготувати святих до перенесення випробування в період злиття семи останніх кар». – Ранні твори. – С.85, 86.

«Вістка про падіння Вавилона, як про неї звіщав Другий Ангел, повторюється з додаванням усієї зіпсутості, яка з 1844 року вкралася в церкву. Робота цього ангела відбувається в належний час: він приєднується в останній заключній стадії Трьохангельської вістки, коли вона переходить у Гучний Поклик». – Ранні твори. – С.277.

Лаодикія (“народ суду”), як про це сказано Вірним Свідком в Об’явленні 3:14-22, будучи Ізраїлем останніх днів, закликається до реформації через «серйозне випробування віри», щоб у повноті Духа Божого звіщати останнє рішуче застереження.

Гучний Поклик є продовженням Трьохангельської вістки й особливим підкріпленням вістки Третього Ангела, оскільки йому передував відступ через послаблення останньої вістки та внаслідок спотвореного її тлумачення.

Майже в усіх країнах земної кулі, куди проникла Трьохангельська вістка, більшість адвентистського народу в проповідях і у втіленні в життя принципів Закону Божого пристосувалася й підкорилася світові, знищуючи авторитет суботи та інших Божих заповідей, про що й було публічно оголошено перед владою.

Усі свідоцтва Духа Пророцтва говорять про те, що вірні хоронителі суботи відокремляться від тих, котрі розбили в порох прапор останньої вістки.

17. ДУХ ПРОРОЦТВА

(свідчення Ісуса)

Ми віримо, що Христос говорить до Своєї церкви через пророків Старого й Нового Заповітів (1 Петра 1:10, 11; Об’явл. 19:10; Колосян 1:15-20; 2 Хронік 20:20).

Усі, бажаючі додержуватися Божих Заповідей, якщо не приймуть застережень і пояснень пророків, будуть ходити в темряві й зійдуть з Божої дороги.

Кожна істинна церква повинна володіти всіма духовними дарами, серед них і даром пророцтва (з видіннями та снами). Дар пророцтва є оком тіла, оком церкви (Ефесян 4:11-14; 1 Коринтян 12:6-11). Як тільки церква втратить цей дар та проігнорує це, вона відпаде, занурюючись у темряву (Припов. 29:18). Пророцтво перебуватиме в церкві до Другого приходу Христа (1 Коринтян 13:8-13; Матвія 28:20). З 1844 року, коли остання церква була пробуджена до послуху Христові, вона одержала благословення – Божа воля була відкрита через сестру Еллен Ґармон Уайт.

Бог скористався цією сестрою зі слабким здоров’ям з-поміж Свого народу, що вже було неодноразово в розвитку Плану спасіння, коли вірні жінки в минулому були покликані на цю святу справу (Вихід 15:20; Суддів 4:4; 2 Царів 22:14-16; Луки 2:36; Дії 21:9).

Відкриття пророків завжди надавалися народу та дбайливо дотримувалися через поради та допомогу Божу (Авакума 2:2; Єремії 30:2).

Щодо цього сестра Уайт пише: «Книги Духа Пророцтва, в тому числі Свідоцтва, повинні бути в кожній сім’ї, яка святить суботу, і брати повинні цінувати їх та спонукати читати їх. Неправильно оцінювати ці книги нарівні з іншими й мати тільки по одному комплекту в громаді. Ці книги повинні бути в бібліотеці кожної сім’ї, щоб читати й перечитувати їх». – Свідоцтва для церкви. – Т.4. – С.390, 391 (Там саме. – Т.5. – С.681).

Ми віримо, що Свідоцтва Духа Пророцтва не стоять понад Біблією й не є додатком до неї, але це – необхідна порада Божа, що приводить нас до істини Його Слова. Подальші свідоцтва Бог дасть лише тоді, коли вже дароване нам світло приготує нас до прийняття нових відкриттів.

18. ШЛЮБ

Ми віримо, що шлюб установлений Богом, освячений, благословенний Ним від раю й до кінця світу (Буття 2:24; Євреїв 13:4; Ефесян 5:22, 23) та служить:

• для розмноження людського роду, але не для задоволення пристрастей (Буття 1:27, 28);
• для того щоб чоловік і дружина своїм єством доповнювали один одного і з любов’ю допомагали один одному (Ефесян 5:22-25);
• щоб уникнути перелюбу та розпусти (1 Коринтян 7:1-9).

Божа воля полягає в тому, щоб чоловік мав тільки одну дружину, а дружина – тільки одного чоловіка (Матвія 19:4-6; 1 Коринтян 6:16).

Ми віримо, що християни повинні дотримуватись принципів стриманості (моральної чистоти), щоб їхні тілесні й духовні сили не були пожертвувані на вівтар пристрастей і огидних пожадливостей тіла.

Дані нам відносно цього поради Божого Слова є для нас провідником до досконалої чистоти. З приводу великих сатанинських спокус Святе Писання вчить, щоб кожний чинив відповідно до своєї фізичної схильності, вступаючи до шлюбу (1 Коринтян 7:1, 2, 37, 38). В усіх випадках прийняття в громаду людини залежить від свідчень про її моральну чистоту в Христі.

Ми також віримо, що християни можуть одружуватися тільки зі своїми одновірцями. Святе Писання та Свідоцтва розглядають шлюб між віруючим і невіруючим як серйозний гріх і віддалення від Христа. У таких випадках потрібно керуватися Свідоцтвами для церкви (Т.7. – С.260-264), а також 1 Коринтян 7:39; Ісуса Нав. 23:12, 13; Неемії 13:23-28.

Розлучення не угодне Господу (Матвія 19:6-8; 1 Коринтян 7:10, 11). Тільки через перелюб або утиски з невіруючої сторони допускається розлучення, після чого треба залишатися неодруженим до смерті другої сторони (1 Коринтян 7:12-15).

Залишаючись неодруженим у такому «розірваному» стані, людина покаже, чи була причина розлучення питанням совісті, чи гріховного перелюбу з метою одружитися з іншою особою (Римлян 7:1-3).

Ми також віримо, що вступ до шлюбу повинен звершуватися в рамках цивільного (Римлян 13:1) й релігійного порядку (тобто в РАГСі та перед громадою).

Усі, що вступають у шлюб, повинні після того, як вони добре зважили все перед Богом, порадитися зі своїми батьками чи опікунами та зі своїми духовними наставниками. Такий вчинок послужить великим благословенням для тих, хто вступає в шлюб у церкві останніх днів, згідно з вимогами п’ятої заповіді та прикладом патріархів.

19. СТРИМАНІСТЬ АБО РЕФОРМА ЗДОРОВ’Я

Ми віримо, що Божа воля полягає в тому, щоб усяка людина раділа духовному і фізичному здоров’ю (1 Коринтян 6:19, 20). Хто нестриманістю й порушенням законів природи руйнує свій організм, той грішить проти Божого Закону й повинен відчути тимчасові наслідки та суди Божі (1 Коринтян 3:16, 17).

Реформа здоров’я для нас є не тільки прийняттям і виконанням гігієнічних, лікарських або вегетаріанських принципів. Реформа здоров’я є правою рукою Третьої ангельської вістки (див. Свідоцтва для церкви. – Т.1. – С.486).

Подібно до того як Іван Хреститель перед Першим приходом Христа повинен був практикувати у своєму житті тверду стриманість, щоб виконати свою особливу місію, так і для народу, який живе перед Другим приходом Христа, це тим більш необхідно. Стриманість означає залишення всіх страв і всього питва, котрі шкодять тілу та духу, як наприклад:

• м’ясо, риба, тваринні жири, алкогольні напої й напої, що містять кокаїн, гіркі приправи, твердий сир, натуральна кава, чай, важкі для травлення кондитерські вироби, тютюн, опіум, морфій і т. ін. Згідно зі Свідоцтвами, ми відмовляємося від застосування отруйних ліків, а також ми проти будь-яких щеплень. (Оскільки думки медиків розділяються щодо щеплень, то ми не можемо в цьому випадку обмежувати совість членів церкви. Кожен повинен бути ознайомлений з достатнім матеріалом щодо цього питання, яке міститься в книгах Вибрані вісті. – Кн.2. – С.281 і Помірність. – С.88);
• до християнської помірності належить також реформа в одязі. Розкіш, розповсюджена аморальна мода, непотрібні прикраси, що кидаються в очі, аморальне оголення тіла вирізами та розрізами на сукнях або застосування прозорої тканини, шкідливе для здоров’я і невідповідне взуття, стягування тіла, яке шкодить здоров’ю, – усе це непристойне для християн.

На противагу цьому обов’язок християнина полягає в тому, щоб нешкідливим для здоров’я, чистим, пристойним і належним одягом бути для всіх прикладом.

20. ВЛАДА

Ми віримо, що всяка влада встановлена Богом для захисту всіх, хто робить добро (Римлян 13:1-4).

Ми віримо, що перед владою ми повинні виконувати свої обов’язки не з примусу, а заради сумління. Наш обов’язок платити податки й віддавати честь авторитету держави (Римлян 13:5-7; Тита 3:1-3; 1 Петра 2:13, 14, 17; Матвія 22:21).

Ми також віримо, що влада повинна надати кожному своєму підданому повну свободу сповідання його віри. Насилля над совістю і постанови, що суперечать Божій волі, позбавляє владу її авторитету, тому що справжні християни в таких випадках змушені оголосити: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29-42; Даниїла 3:8-30).

Ми також віримо, що необхідно молитися за владу, щоб серед людей зберігся мир і порядок, щоб кожен міг жити відповідно до своєї віри й щоб не було перешкод для проповіді Євангелія Христа.

Згідно з вченням Христа, ми, будучи Його послідовниками, не можемо приймати участі в жодних політичних планах, війні, повстанні чи пролитті крові.

21. ПОПЕЧАТАННЯ 144 000

(згідно з книгою Об’явлення 7)

Ми віримо, що попечатання – це відновлення характеру Божого через Христове Євангеліє згідно з усіма вимогами Його святого Закону в 144 000, які живуть в останній час. Зовнішньою відмінністю (печаткою) усіх істинних воїнів Божих є субота. Нею завжди випробовувалася вірність послуху всіх віруючих (Єзекіїля 20:20).

Справа попечатання 144 000 розпочалася одночасно з початком звіщення Третьої ангельської вістки, яка вимагає повного послуху Божим заповідям і дотримання суботи перед Другим приходом Христа. З усіх народів буде зібраний один народ, вільний від усіх людських пут, який щирим послухом засвідчить про свою любов до Небесного Царя (Об’явл. 14:6-12).

Ми віримо, що попечатання буде продовжуватися до закриття часу благодаті. На той час число попечатаних буде 144 000. Цей духовний Ізраїль (досконалий переможець) буде вибраний чудовим чином з усіх племен, народів і язиків (Об’явл. 7:2-8; 14:1-5; 15:1-5; Велика боротьба. – С.637, 645, 648, 649).

Усі попечатані, в тому числі й померлі в період звіщення Третьої ангельської вістки, що почалась у 1844 році, тобто всі переможці, які святять суботу з моменту закінчення 2300 вечорів-ранків, входять до числа 144 000.

Попечатані померлі воскреснуть під час кар у частковому воскресінні перед Другим приходом Христа і, об’єднані разом з попечатаними живими після складання Заповіту миру, будуть узяті Господом Христом як первістки спасіння й змінені одночасно з великим натовпом спасенних (Даниїла 12:2; Ранні твори. – С.285; Велика боротьба. – С.635-652).

22. ЦЕРКВА ГОСПОДНЯ

Ми віримо, що церква є призначеним Богом об’єднанням і зібранням віруючих, вона заснована від початку відкупительної місії Христа. Сам Ісус через Свої й апостольські дії відновив «Давидову скинію» (Дії 15:16; 20:28; 1 Коринтян 3:16-19).

Тільки через віру, навернення й водне хрещення ми можемо стати членами Христової церкви, або членами Його тіла (1 Коринтян 12:13; Матвія 28:19, 20). І тільки лише після виконання цих умов віруючий може брати участь в обмиванні ніг, святій Вечері та у всіх інших дарах, які дані церкві.

Ми віримо, що ніхто з дітей Божих, осяяних Його Словом через віру, не може встояти й зростати в благодаті Божій, знаходячись окремо і незалежно від благословень церкви. За допомогою загального вчення, досвіду, настанов і розради усі повинні вчитися в школі Христа, тобто в Його церкві на землі, щоб приготуватися для церкви вічності. Як жоден член тіла не може жити без інших, так і члени церкви Христа не можуть жити без спілкування й співробітництва один з одним (1 Коринтян 12:12-26).

Незмінною тростиною виміру церкви Христової є Закон Божий. Тільки ним за всіх часів було можливо визначити відступництво в церкві та залишитися в істинному тілі Христа (Ефесян 2:20-22; Колосян 2:1-5; 1 Коринтян 3:9-11).

23. СЛУЖІННЯ В ЦЕРКВІ

Ми віримо, що згідно зі Словом Божим церква повинна сама обирати своїх служителів (Дії 6:1-6; 13:1-5; 20:28).

Головні служителі:

1. Рукопокладений проповідник, названий також апостолом.
2. Рукопокладений пресвітер, названий також єпископом або пастирем.
3. Рукопокладений диякон, названий також опікуном бідних.

Перед тим як уповноважити їх через рукопокладення й призначити як служителів громади, вони повинні спочатку пройти попередній іспит: чи гідні й чи придатні вони для служіння (1 Тимофію 5:22; Тита 1:5).

Згідно зі своїм положенням, вони насамперед повинні, як і всі члени громади, коритися порядку й святим обов’язкам, з тією різницею, що їм за їхнє служіння й відповідальність усі члени повинні виявляти гідну повагу й увагу (1 Тимофію 5:17, 19).

Рукопокладення для цих служінь звершується за необхідністю. Цим не досягається вищий ступінь святості; через рукопокладення й Божественне благословення дається ніщо інше, як тільки повноваження з боку церкви для вищих відповідальностей.

Тільки ці рукопокладені служителі покликані керувати євангельською роботою і піклуватися про церкву (організація груп), звершувати хрещення та Святу Вечерю.

24. ПРИЙНЯТТЯ В ГРОМАДУ

Прийняття в громаду може відбуватися тільки тоді, коли будь-яка бажаюча душа досягла ґрунтовного переконання й пізнання наших принципів віри та коли з боку громади немає ніяких заперечень щодо прийняття.

Ці особи повинні засвідчити перед громадою про свою віру. Згідно з цим свідченням й подачею руки громади в особі посвяченого служителя підтверджується прийняття в громаду (Дії 2:37, 38, 41; 1 Тим. 6:12). Усі члени громади є братами та сестрами в Христі й вітаються святим поцілунком: брати між собою, сестри між собою (2 Коринтян 13:12).

Добровільне страхування життя суперечить вченню Христа, і тому послідовники Христа не повинні робити цього (1 Петра 1:17-19; Ісаї 53:4; Приповістей 17:16; Колосян 3:2-4; 1 Коринтян 6:19, 20; Свідоцтва для церкви. – Т.1. – С.549-551).

Прийняття в громаду вимагає також виходу з усякого іншого релігійного товариства, а також із усіх таємних союзів і робочих об’єднань (2 Коринтян 6:14-18; Об’явл. 18:4; Якова 5:7-9; Свідоцтва для церкви. – Т.2. – С.84).

25. ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ ГРОМАДИ

Обов’язки членів громади ґрунтуються на взаємній любові (Івана 13:34, 35). Кожен член повинен визнавати своїм обов’язком і перевагою приймати участь в обмиванні ніг, у Святому причасті, у зібраннях суботньої школи та інших богослужіннях у суботу і в інші дні. Тільки хвороба чи інші поважні причини вибачають його відсутність (Псалми 116:9).

26. ЦЕРКОВНА ДИСЦИПЛІНА

Церковна дисципліна ґрунтується на розпорядженнях, які дав Ісус у Євангелії від Матвія 18:15, 16. Цього правила має дотримуватись кожен член із усією точністю та неупередженістю.

Кожен член також повинен приймати зауваження з любов’ю (Приповістей 15:31, 32; 10:17). Тільки виключення з церкви надає право громаді та її членам вважати виключених вільними від братерських зв’язків у Христі.

27. ВИКЛЮЧЕННЯ

Виключення ґрунтується на розпорядженнях, котрі дані Господом (1 Коринтян 5:11-13). Громада перед Богом зобов’язана виключати тих членів, які відкрито продовжують своєю поведінкою заперечувати принципи нашої віри.

Тільки громада в згоді зі Словом Божим може законно затвердити як прийняття, так і виключення своїх членів (1 Тим. 1:19, 20; 1 Коринтян 5:1-13; Тита 3:10, 11; 1 Тим. 6:3-5).

28. ДЕСЯТИНА

Ми віримо, що десятина встановлена Богом на початку Плану спасіння. Як у Старому, так і в Новому Заповіті це приношення в громаду призначене для євангельського служіння (Буття 14:18-20; Числа 18:20-24; 1 Коринтян 9:7-14; 2 Коринтян 11:8).

Кожен віруючий має перевагу й обов’язок віддавати десяту частину від свого майна й прибутку, якими благословив його Бог (Неемії 13:10-12).

Ми віримо, що десятина не є даром, але святою власністю Господньою. Особисте використання десятини для будь-якої, навіть доброї мети або її утримання Господь порівнює з обкраданням, яке приносить прокляття (Малахії 3:6-18).

Десятина передається обраному громадою касиру, який видає квитанцію на отриману суму. Її використання для розповсюдження Євангелії через місіонерську діяльність звершується за розпорядженням, яке встановлене церквою. Ніхто, крім організованої церкви, не має уповноваження приймати або використовувати для якої-небудь присвяченої мети святу десятину.

29. ДОБРОВІЛЬНІ ДАРИ

Ми віримо, що ці кошти призначені Господом для допомоги нужденним, як в громаді, так і поза нею (Луки 6:30-36; Повт. Зак. 15:1-15).

1. Дари першого дня тижня, згідно з 1 Коринтян 16:1-3, призначені для бідних у громаді. Кожен член у перший день тижня для цього відкладає по можливості зі своїх коштів (Галатів 6:9, 10) і кожен місяць здає касиру громади.
2. Збір суботньої школи є жертвою подяки за дорогоцінні скарби істини, що даровані Богом у суботній школі. Ці дари призначені головним чином для того, щоб усно й письмово розповсюджувати істини нашого віровчення. Інструктор суботньої школи збирає ці дари наприкінці суботніх уроків і здає касиру.
3. Місіонерські дари – це добровільні дари членів і відвідувачів, які використовуються для наших місій.
4. Загальний збір проводиться після закінчення будь-яких зборів і особливо після проведення святої Вечері. Цими дарами покриваються витрати на оренду Дому молитви, на його опалення і на інші потреби місцевої громади чи групи.

30. КЛЯТВА

Ми віримо, що, згідно зі Словом Божим, неправдива й даремна клятва є огидою перед Богом (Матвія 5:34-37; Якова 5:12).

Звичайна розмова справжнього християнина: «Так, так» та «Ні, ні». Однак клятва, яку вимагають, коли необхідно закликати Бога як Свідка, що сказане слово – правда, в згоді з Євангелієм, і дозволена Богом (Римлян 1:9; 2 Коринтян 1:23; Галатів 1:20; Блаженства, промовлені на горі. – С.66-69).

31. ПРОПОВІДУВАННЯ ЄВАНГЕЛІЯ

Ми віримо, що дане Господом доручення – «Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Матвія 28:19, 20) – має сьогодні особливе значення. Ми усвідомлюємо, що нашим обов’язком є участь у розповсюдженні Євангелія в усьому світі, як усно, так і письмово (Марка 16:15, 16; Екклезіястова 11:1-6; Матвія 11:29, 30).

32. ПОСЛУХ І ПІДПОРЯДКУВАННЯ ЧЛЕНІВ ГРОМАДИ

Ми віримо, що, згідно зі Словом Божим, усі члени громади повинні підкорятися церковному порядку і настановам керівників і служителів протягом усього часу, доки ті залишаються вірними Принципам віри (Євреїв 13:7, 17; 1 Солунян 5:12, 13).

33. ДРУГИЙ ПРИХІД ХРИСТА

Ми віримо, що він дуже близько (Луки 21:25-27; Матвія 24:3-14, 16, 27; 25:31). Христос прийде із великою потугою й славою (Матвія 24:30).

Ми віримо, що Другий прихід Христа буде особистим і видимим (Матвія 24:30; Дії 1:8-11; Марка 13:26; 14:62). Коли Він з’явиться, першими воскреснуть померлі в Христі, а живі переміняться (1 Солунян 4:15-17; 1 Коринтян 15:51, 52).

34. СТАН МЕРТВИХ

Зі Святого Писання ми знаємо, що аж до моменту Другого приходу Христа всі померлі знаходяться в несвідомому й бездіяльному стані (Екклезіястова 9:5, 6; Псалми 146:4).

Ми також віримо, що людина не має безсмертної душі (Екклезіястова 9:5, 6).

35. ВОСКРЕСІННЯ

Усі, що знаходяться в могильній в’язниці, воскреснуть у тілі. Праведники воскреснуть у першому воскресінні, одночасно з приходом Господа, а нечестиві воскреснуть після закінчення тисячі років, у другому воскресінні (Івана 5:28, 29; Дії 24:15; 1 Солунян 4:15; Євреїв 11:13; Об’явл. 20:4-6).

36. ТИСЯЧОЛІТТЯ ІЗ ОБ’ЯВЛЕННЯ

Ми віримо, що після Другого приходу Господа воскреслі в першому воскресінні будуть піднесені з Господом на небо (1 Солунян 4:17). Беззаконники ж будуть знищені з’явленням Його (2 Солунян 1:6-8; 2 Петра 3:10; Об’явл. 6:14-16; 19:17-21; Ісаї 24:3-20). Після того як праведники будуть піднесені на хмарах небесних у Святе Місто, вони сядуть на суддівських престолах зі Спасителем і будуть судити беззаконників протягом 1000 років (1 Коринтян 6:3). Покарання безбожних відбудеться в озері огнянному (Об’явл. 20:11-14). У той час земля буде спустошена, на ній не буде жодної живої людської істоти. Після закінчення суду на небі Спаситель із спасенними і Святим Містом, Новим Єрусалимом, зійде на гору Оливну. Усю землю очистить пожираючий вогонь, у якому після другого воскресіння сатана з усіма беззаконниками буде навіки знищений. Встановлення мирного, блаженного й вічного Христового Царства буде тоді цілком довершене (Захарії 14:3-5; Малахії 4:1-3; Об’явл. 20:11-15; 21:8).

37. НОВЕ НЕБО Й НОВА ЗЕМЛЯ

Ми віримо, що стара земля буде очищена вогнем, і буде нова земля й нове небо. Нова земля з Новим Єрусалимом (Об’явл. 21:1-4), названим Святим Містом, буде вічною спадщиною святих, місцем, де спасенні будуть щасливо жити (2 Петра 3:13; Ісаї 65:17, 18, 25; Псалми 37:11, 29).