«Ви дайте їм їсти»

Озіель Фернандез (Бразилія)

Фраза, промовлена Ісусом: «Ви дайте їм їсти», має глибоке значення як заклик до піклування і відповідальності стосовно інших. Ці слова, що записані у Євангелії від Матвія 14:16, належать відомій історії про перше чудесне примноження хлібів і рибин. Однак, окрім розповіді про одне з найвідоміших чудес у Біблії, цей уривок також містить найважливіші уроки про співчуття, щедрість та християнське служіння, які спонукають сучасну церкву до практичних дій у світі, що стикається з такими серйозними проблемами, як голод.

ГОЛОД У НАШ ЧАС

У наш час голод є гострою глобальною проблемою. «Згідно зі звітом про стан продовольчої безпеки та харчування у світі (SOFI 2024) Організації Об’єднаних Націй, тільки в 2023 році близько 733 мільйонів людей у всьому світі страждали від голоду».¹ Це означає, що кожна одинадцята людина у світі страждає від голоду, і це число зростає через такі чинники, як соціальна нерівність, економічні кризи і збройні конфлікти. Ця реальність різко контрастує з кількістю продуктів, що виробляються у світі, і це свідчить про те, що проблема полягає не в нестачі ресурсів, а в їхньому нерівномірному розподілі та бездіяльності.

Коли Ісус сказав: «Ви дайте їм їсти», Він поставив перед Своїми учнями завдання, яке здавалося нездійсненним – так само, як сьогодні може здатися нездійсненним завдання нагодувати мільйони голодних людей. Однак, як і в тому випадку, доручення Христа вказує на загальну відповідальність Його послідовників за задоволення фізичних і духовних потреб людей, які страждають.

БІБЛІЙНИЙ КОНТЕКСТ

Чудо примноження хлібів сталося невдовзі після того, як учні почули про смерть Івана Хрестителя. Можливо, саме тому, що вони були виснажені та засмучені смертю Івана, Ісус пішов разом з учнями в безлюдне місце, щоб дати їм час для відновлення сил. «Почувши це, Ісус відплив звідти човном у безлюдне місце» (Від Матвія 14:13). Запросивши учнів до відпочинку, Христос висловив Свою пастирську турботу про них. Але бажаний відпочинок незабаром був перерваний, оскільки люди дізналися, куди Він попрямував, і пішли за Ним пішки. «Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки [люди] збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них» (Від Марка 6:33).

«Наближалася Пасха, і групи паломників, котрі йшли до Єрусалиму з близьких і далеких місць, зупинялися, щоб побачити Ісуса. Дорогою до них приєднувалися нові групи, і так зібралося близько п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей. Перш ніж Христос досяг берега, натовп уже чекав на Нього».²

СПІВЧУТТЯ ДО ЛЮДЕЙ

Люблячий Спаситель завжди готовий допомогти нам у наших потребах. Він зглянувся на людей, прийняв їх і зцілив хворих. «Вийшовши, [Ісус] побачив багатьох людей, змилосердився над ними і оздоровив їхніх хворих» (Від Матвія 14:14).

У Новому Заповіті вираз «змилосердився» передає найвищий ступінь співчуття до людей, котрі страждають, і найчастіше він стосується дій Ісуса Христа. (Дивіться також Від Матвія 15:32; 20:34; Від Марка 1:41; Від Луки 7:13).

Ісус ніколи не відпускає людину, не подбавши про всі її потреби. Незважаючи на те, що Його відпочинок перервали, Він, залишивши місце усамітнення, зробив три кроки, щоб послужити людям:

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

1. Він навчав велику кількість людей істин про Боже Царство, таким чином задовольняючи потреби їхнього розуму.

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

2. Він зцілював хворих, задовольняючи в такий спосіб їхні фізичні потреби.

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

3. Він нагодував увесь натовп хлібом – символом хліба Небесного (Від Івана 6:22-40).

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

Таким чином, Ісус задовольнив їхні розумові, фізичні та духовні потреби.

ЗАНЕПОКОЄННЯ УЧНІВ

То був насичений день. Ісус навчав народ і зцілював хворих, але тепер учні почали турбуватися про те, як нагодувати цю велику кількість людей. Усвідомлюючи де вони знаходяться, учні підійшли до Ісуса, висловивши своє занепокоєння і запропонувавши Йому відпустити людей, щоб вони могли знайти їжу в найближчих селищах.

«І коли минуло чимало часу, учні, підійшовши до Нього, говорили: Це місце пустинне, а пора вже пізня, тож відпусти їх, щоби пішли до навколишніх хуторів і сіл та купили собі щось їсти» (Від Марка 6:35, 36). Учні не розуміли, як вони можуть нагодувати таку кількість людей: це виходило за межі їхніх можливостей та бюджету, і, на їхню думку, єдиним рішенням було – відпустити людей. Усе здавалося несприятливим: місце – віддалене, час – пізній, кількість людей – велика, грошей – недостатньо. Бачачи лише обмежені ресурси, учні зосередилися на тому, чого у них не було.

ПОВЕЛІННЯ ХРИСТА

Уважно вислухавши пропозицію учнів, «Ісус же відповів їм: Не треба їм іти, ви дайте їм їсти!» (Від Матвія 14:16). Повеління Христа виявилося несподіваним і навіть тривожним, і перед учнями постали три серйозні завдання:

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

1. Натовп був величезним – 5 000 чоловіків, окрім жінок та дітей.

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

2. Вони були в безлюдному місці, далеко від міста, і не мали де придбати їжу.

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

3. У них не було достатньо грошей.

– – – – – – – – – – – – – – – – – –

Учні опинилися в цілковитій безвиході: логістичні проблеми, брак ресурсів і голодний натовп.

І все ж вони погодилися віддати Христові ті мізерні запаси, що були у них, бо Він сказав: «Принесіть їх Мені сюди» (Від Матвія 14:18). І та невелика кількість дивовижним чином примножилася – і всі наситилися. Це чудо вчить нас, що навіть з обмеженими ресурсами Бог може чинити великі справи через тих, хто готовий служити.

Коли Ісус звелів учням нагодувати народ, Він нагадав про те, що на церкву покладена відповідальність піклуватися про вразливих людей, – про що раніше говорив через пророка Ісаю. Христос устами пророка повелів: «Поділись своїм хлібом з голодним»; «нещасних безпритульних поклич у свій дім»; «Коли побачиш нагого, зодягни його» (Ісаї 58:7).

Господь чітко повелів нам: «Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангелію» (Від Марка 16:15). «Але як же часто ми падаємо духом і втрачаємо віру, коли бачимо, якою великою є потреба і якими малими – наші засоби! Подібно до Андрія ми дивимося на п’ять хлібин і дві риби та вигукуємо: «…Але що це на таку кількість?» Не раз ми вагаємося, не бажаючи віддати все, чим володіємо, для інших. Але Ісус звелів: «Ви дайте їм їсти!» Його повеління є також і обітницею, за котрою стоїть сила, що нагодувала численний натовп на березі моря».³

ПОКЛИКАННЯ ЦЕРКВИ

Вислів «Ви дайте їм їсти!» має на увазі щось більше, ніж забезпечення людей лише фізичною їжею. Це заклик до церкви як до Христового тіла: задовольняти духовні, емоційні та матеріальні потреби людей. Ісус не дозволив учням ухилятися від відповідальності піклуватися про велику кількість людей, і цим самим принципом ми повинні керуватися сьогодні в житті церкви.

«У чуді Спасителя, коли Він нагодував п’ять тисяч людей, проілюстровано Божу силу, яка сприяє зростанню насіння. Він зірвав завісу зі світу природи і показав творчу енергію, котра постійно діє для нашого блага. Той, Хто примножив кількість хлібів, звершує щоденне чудо у примноженні насіння, кинутого в землю. Постійне насичення мільйонів людей щедрими дарами полів – це теж Його чудо. Люди покликані співпрацювати з Ним у турботі про зерно й приготуванні хліба, але як часто вони забувають про Божественну могутність! Дія Його сили приписується природним явищам або людським засобам, часто Його дари використовуються для егоїстичних цілей і обертаються прокляттям замість благословення. Бог прагне змінити це все. Він бажає загострити наші притуплені почуття, щоб ми побачили Його милосердну доброту, щоб Його дари могли бути для нас благословенням, що і є Його наміром.

Боже Слово, яке є частинкою Його життя, дає життя насінню, і, вживаючи зерно, ми стаємо спільниками цього життя. Бог бажає, щоб ми зрозуміли це, Він бажає, щоб, навіть щодня споживаючи хліб, ми пам’ятали про Його сприяння і могли прийти в тісніше спілкування з Ним.

Згідно з установленими Богом законами природи, кожна причина неминуче має свій наслідок. Дозрівання – результат посіву. У цьому не може бути помилки. Це люди можуть обманювати оточуючих, а потім слухати похвалу та отримувати нагороду за подвиги, яких не звершували. Але у природі такий обман неможливий».⁴

«Урожай примножує насіння. Одне зернятко пшениці, збільшене неодноразовим сіянням, може покрити всю землю золотими снопами. Таким самим може бути вплив одного життя або навіть одного вчинку».⁵

Далі, коментуючи чудо примноження хлібів і риби, ми читаємо в Дусі Пророцтва: «У вчинку Христа, Котрий задовольнив тимчасові потреби голодного натовпу, приховується глибокий духовний урок для всіх Його працівників. Прийнявши від Отця, Христос віддав учням; ті роздали людям, а люди – одне одному. Отже, хто з’єднаний з Христом, той прийме від Нього Хліб Життя – Небесну поживу – і передасть її іншим».⁶

Голод, про який говорить Ісус, можна розуміти у ширшому значенні. Багато людей навколо нас прагнуть справедливості, миру, любові та надії. Місія церкви полягає в тому, щоб бути джерелом духовного та емоційного живлення для світу, що перебуває у кризі. Апостол Яків підтверджує цю істину, наголошуючи на важливості віри, що супроводжується конкретними вчинками: «Коли брат або сестра будуть голі й позбавлені щоденної їжі, а хтось із вас їм скаже: Ідіть з миром, грійтеся та їжте, але не дасть їм потрібного для тіла, яка з [цього] користь?» (Якова 2:15, 16). Подібним чином, у своєму першому посланні Іван запитує: «А хто має багатство світу й бачить, що його брат у нестатках, та зачиняє своє серце від нього, то як же може Божа любов перебувати в такому?» (1 Івана 3:17).

Сучасний світ сповнений «голодних людей», які шукають сенс, підтримку та надію. Церква покликана бути щедрою спільнотою, готовою ділитися хлібом життя і нести звістку Христа, яка перетворює.

НАША РОЛЬ У ПРИМНОЖЕННІ

Легко відчути себе пригніченим через масштабність глобальних проблем, таких як голод. Як ми, з нашими обмеженими ресурсами, можемо змінити ситуацію перед такою величезною проблемою? Історія про примноження хлібів нагадує нам про те, що в руках Христа навіть наші скромні дари можуть бути примножені для блага інших.

«Благословення, як земні, так і духовні, супроводжуватимуть людей, котрі діляться Божими дарами з тими, хто потребує цього. Ісус створив чудо, щоб нагодувати п’ятитисячний втомлений, голодний натовп. Він вибрав гарне місце для розміщення народу та повелів людям сісти. Потім Він узяв п’ять хлібів та дві маленькі рибки. Безперечно, багато було висловлено зауважень з приводу того, що неможливо задовольнити цим мізерним запасом п’ять тисяч голодних чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. Але Ісус, віддавши хвалу, передав їжу учням, щоб вони роздали її. Учні передавали людям їжу, і вона примножувалася у їхніх руках. І коли всі люди наситилися, самі учні сіли і їли разом із Христом їжу, дану Небом. Це дорогоцінний урок для кожного послідовника Христа».⁷

Бог бажає через нас дарувати Свої благословення, подібно до того, як Він це робив через учнів Христа в минулому. «Учні стали сполучною ланкою між Христом і людьми. Це має бути великим підбадьоренням для Його учнів сьогодні. Христос – осередок усього, Джерело будь-якої сили. Його учні отримують від Нього все необхідне. Навіть наймудріші, духовно багаті люди можуть дати іншим лише те, що самі отримали. Вони нічого не здатні дати від себе особисто для потреб душі. Ми спроможні передати іншим тільки те, що самі приймаємо від Христа, і приймаємо тільки тоді, коли віддаємо іншим. Продовжуючи давати, ми продовжуємо отримувати; і чим більше ми віддаємо, тим більше приймаємо. Таким чином, ми можемо постійно вірити, надіятися, приймати і віддавати».⁸

Християнські заклади, місіонери та волонтери в усьому світі вже живуть цією реальністю, присвячуючи своє життя задоволенню потреб найуразливіших людей. Чи то програми із забезпечення продовольством голодних чи проєкти у сфері освіти, охорони здоров’я та надання базової допомоги – всі ці ініціативи відображають любов Христа у дії. Те, що здається нам малим, може стати початком великої справи в Божих руках. Нам не потрібно чекати достатку; те, що ми маємо сьогодні, може стати знаряддям у руках Христа для здійснення неможливого.

ЗАКЛИК ДО ДІЇ

Заклик Христа до Своїх учнів залишається актуальним і сьогодні.

Він запрошує нас взяти участь у Його викупній роботі у світі, особливо у глобальному контексті величезних потреб. Голод – фізичний чи духовний – все ще вражає мільярди людей, і християни покликані бути відповіддю Бога на ці потреби.

Цей заклик до дії може починатися з маленьких жестів: слова підтримки, пожертвування нужденним або навіть створення в наших церквах центрів соціальної допомоги, які прагнуть задовольнити фізичні та духовні потреби наших спільнот. Ми не можемо ігнорувати гостроту проблеми голоду в світі, але як учні Христа ми покликані діяти зі співчуттям та щедрістю.

«Ісус не намагався привернути до Себе людей, задовольняючи їхнє прагнення до розкошів. Для того великого натовпу, втомленого і зголоднілого після довгого хвилюючого дня, проста їжа послужила запорукою як Його сили, так і ніжної турботи про їхні звичайні життєві потреби. Спаситель не обіцяв Своїм послідовникам розкошів цього світу, їхньою долею може бути і бідність, але Його Слово запевняє, що їхні потреби будуть задоволені; Він пообіцяв дещо краще від земних благ – постійну втіху Його власної присутності.

Після того як народ був нагодований, залишилося ще дуже багато їжі. Ісус звелів Своїм учням: ″Зберіть залишені куски, щоб нічого не пропало″ (Від Івана 6:12). Ці слова означали більше, ніж просто скласти їжу в кошики. Урок мав подвійне значення. Ніщо не повинно пропасти. Нам не слід втрачати навіть дочасні переваги. Ми не повинні занедбувати нічого з того, що може послужити для добра людини. Нехай буде зібрано все, що може полегшити потребу голодних у цьому світі. Із такою ж дбайливістю нам потрібно берегти й цінувати хліб Небесний, який задовольняє потреби душі. Нам необхідно жити кожним словом Божим. Ніщо сказане Богом не повинно бути втрачене. Ми не можемо нехтувати жодним словом щодо нашого вічного спасіння. Жодне слово не повинно марно впасти на землю».⁹

«Учні принесли до Ісуса все, що мали, проте Він не запросив їх їсти. Він звелів їм послужити народові. Їжа намножувалася в Його руках, і руки учнів, простягнені до Христа, не залишалися порожніми. Невеличкого запасу вистачило на всіх. Коли народ був нагодований, учні спожили разом з Ісусом дорогоцінну їжу, даровану Небом.

Як часто ми падаємо духом, коли бачимо потреби бідних, неосвічених, знедолених! Ми запитуємо: ″Яким чином наші немічні сили й мізерні ресурси можуть задовольнити цю величезну потребу? Чи не варто почекати на когось більш здібного, хто б керував цією роботою, або на якусь організацію, котра б узялася за цю справу?″ Христос говорить: ″Ви дайте їм їсти″. Використовуйте ті засоби, час і здібності, котрі маєте. Принесіть ваші ячмінні хліби до Ісуса.

Хоч ваших запасів може бути недостатньо, щоб нагодувати тисячі, їх може вистачити для насичення одного. У руках Христа вони зможуть нагодувати багатьох. Подібно до учнів, дайте те, що у вас є. Христос примножить цей дар. Він винагородить щиру, простодушну довіру до Нього».¹⁰

ВИСНОВОК

«Ви дайте їм їсти» – це не просто заклик до благодійності, а й заклик до відповідальності. Ісус показав, що для того, щоб змінити ситуацію, не потрібно мати багато – достатньо віддати те, що ми маємо, у Його руки. Так само, як хліби та риби були примножені, Христос може примножити наші зусилля та ресурси, щоб нагодувати голодних людей, котрі нас оточують, – як духовно, так і фізично.

У світі, де мільйони людей страждають від голоду, церква повинна продовжувати відгукуватися на цей заклик із співчуттям, відображаючи любов Христа в суспільстві, яке так потребує піклування й надії.

Посилання:

1. https://www.wfp.org/publications/state-food-security and-nutrition-world-sofi-report
2. Бажання віків. – С.364.
3. Там саме. – С.369.
4. Виховання. – С.107, 108.
5. Там саме. – С.109. [Виділено автором статті].
6. Бажання віків. – С.369.
7. Свідоцтва для церкви. – Т.6. – С.263. [Виділено автором статті].
8. Бажання віків. – С.370.
9. Служіння зцілення. – С.47, 48.
10. Там саме. – С.49, 50.