«На шляхи, на загороди»

Даніель Бальбах (США)

Ісус розповів цікаву притчу: «Один чоловік справляв велику гостину і запросив багатьох; і послав свого раба в час гостини, щоби сказав запрошеним: Ідіть, бо вже [все] готове! І враз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: Поле купив я, потрібно мені піти й побачити його; благаю тебе, вибач мені. А другий сказав: Купив я п’ять пар волів і йду випробувати їх; благаю тебе, вибач мені. Ще один сказав: Я одружився і через те не можу прийти. Повернувся раб і розповів це своєму панові. Тоді пан, розгнівавшись, сказав своєму рабові: Мерщій виходь на площі та вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кривих! І сказав раб: Пане, сталося так, як наказав ти, і ще є місця. Та пан рабові сказав: Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім» (Від Луки 14:16-23).

Які дві перші групи були запрошені на цю гостину, і що це означає?

«Велика гостина в притчі Христа символізує запропоновані Євангелією благословення. Страва на бенкеті – ніщо інше, як Сам Христос. Він – Хліб, Котрий сходить з небес; від Нього течуть потоки спасіння. Господні вісники проголосили євреям прихід Спасителя: вони вказали на Христа як Божого Агнця, ″що на Себе бере гріх світу!″ (Від Івана 1:29). На приготовленому бенкеті Бог запропонував їм найвеличніший дар, який тільки може дати Небо, – незмірний дар… ″Якщо хто буде їсти цей хліб, – говорить Христос, – житиме вічно″ (Від Івана 6:51)».¹

З вище наведеної цитати ми розуміємо два чудові аспекти:

1. Запрошення спочатку було адресоване юдеям, котрі сьогодні символічно представляють християн як Божий вибраний народ. «А якщо ви Христові, то ви є нащадками Авраама і, згідно з обітницею, – спадкоємці» (До галатів 3:29).

2. Як Божі слуги і вісники в цьому світі ми маємо привілей сповіщати світові запрошення прийняти безкоштовний дар – Хліб життя, Котрий є Сам Христос. «Сказав їм Ісус: Я – хліб життя!» (Від Івана 6:35).

Юдейський народ відкинув запрошення через свій духовний стан, вважаючи, що він багатий, розбагатів і нічого не потребує (Об’явлення 3:17). Тоді запрошення було дане іншому класу людей. Пан тоді каже рабові у Євангелії від Луки 14:21: «Мерщій виходь на площі та вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кривих!». Цей вислів потрібно сприймати більше у духовному сенсі, ніж у буквальному. Якщо Божий народ сьогодні – це духовно багаті, то ті, хто на вулицях та провулках, – це духовні вбогі, сліпі та каліки.

«Слуга, котрий привів бідних і сліпих, доповів господареві: ″Пане, сталося так, як наказав ти, і ще є місця. Та пан рабові сказав: Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім″. Тут Христос вказує на роботу Євангелії за межами юдаїзму, на всіх дорогах і стежках цього світу».²

А як щодо останніх двох груп, згаданих у притчі, – тих, котрі знаходяться «на шляхах, на загородах» (або «стежках»)? Ці групи в Дусі Пророцтва ототожнюються з людьми цього світу – тими, котрі не належать до нашої віри.

Під час нещодавніх семінарів з місіонерської роботи, які проходили в кількох громадах, я звернув увагу на наші зусилля – або, швидше, на їхню відсутність – у досягненні невіруючих. На початку одного з семінарів я попросив учасників озирнутися навколо і визначити, скільки людей з тих, котрі сидять у залі, прийшли до віри зі світу протягом останніх п’яти років. Виявилося, що у тій великій групі були лише одна чи дві людини, які нещодавно прийшли до церкви зі світу. Це змушує кожного з нас задуматися над найважливішим питанням: як слуги Христові чи докладаємо ми активних зусиль, запрошуючи інших на велику гостину, де Сам Ісус є Хлібом життя?

Ми можемо запитати себе: «Як я можу виконувати це служіння? Кого саме зі світу мені потрібно запрошувати?» Ми можемо відчувати невпевненість, коли йдеться про людей з іншим життєвим досвідом – чи то високоосвічених, заможних, чи тих, чиї погляди відрізняються від традиційного християнського вчення. Деякі люди відчувають себе віддаленими від релігійних організацій через особистий вибір, гріховний спосіб життя або культурні особливості. Часто виникає сумнів щодо того, чи будуть такі люди взагалі цікавитись духовними питаннями і чи готові вони прийти до церкви?

Багато хто з нас може припускати, що, можливо, приводити таких людей до церкви – це навіть неправильно чи недоречно. Подібні сумніви часто виникають, коли йдеться про місіонерську роботу. Щоб розсіяти ці сумніви, корисно замислитися над тим, що говорить Дух Пророцтва про першу групу, яку необхідно запросити на євангельську гостину – про тих, хто перебуває «на шляхах».

ШЛЯХИ

«Спочатку запрошення на бенкет було дане юдейському народові, покликаному стати вчителем та лідером людства… Коли євангельський заклик лунає до язичників, має діяти той самий принцип роботи. Спочатку вістка повинна пролунати ″на шляхах″ – тобто адресуватися людям, які відіграють активну роль у суспільстві, учителям, лідерам народу.

Нехай Господні посланці пам’ятають про це. Пастирі отари, призначені Богом учителі, повинні звернути особливу увагу на цю вказівку. Представників вищих класів суспільства можна навернути до Христа ніжною любов’ю та братерською повагою. Працівники сфери бізнесу, високопоставлені особи, люди з великими творчими здібностями і даром наукового дослідження, люди талановиті, учителі Євангелії, чий розум ще не був привернутий до особливих істин для теперішнього часу, – усі вони першими повинні почути заклик. Їм неодмінно має бути дане запрошення.

Таку ж роботу необхідно виконати і для багатих… Багата людина має потребу у вашій праці, здійснюваній з любов’ю і страхом Божим. Надто часто вона покладається на свої багатства, не усвідомлюючи небезпеки, що їй загрожує. Її розум необхідно привернути до неминущих цінностей…

До осіб, котрі займають високе становище у світі завдяки своїй освіті, багатству чи званню, рідко звертаються особисто з питаннями потреб їхньої душі. Багато християнських служителів не наважуються підійти ближче до цього класу людей. Але так не повинно бути».³

Близький друг мого батька належав до цієї категорії людей. На жаль, на момент смерті мого батька я сам ще перебував «у світі». Але після того, як я прийшов до віри і став біблійним працівником, я відчув спонукання звернутися до друга батька. Він був доброзичливою людиною, і я почав відвідувати його вдома – ми разом вечеряли. Наша дружба зміцнювалася, і я почав молитися, благаючи Господа показати, як я міг би поділитися з ним Євангелією, адже він був агностиком. Коли я відвідував його, він показав мені свій гончарний круг та піч, оскільки гончарство було його хобі. Кілька разів він пропонував мені спробувати зробити щось разом з ним, але я ввічливо відмовлявся, бо мене це не цікавило. Тим часом, відвідуючи його, я продовжував молитися, шукаючи нагоди поговорити з ним про Христа. Одного разу, під час молитви, я відчув спонукання все ж таки прийняти його пропозицію і зробити щось із глини разом з ним, усвідомивши, що це може стати можливістю для того, щоб поділитися Євангелією.

Коли я сказав цьому чоловікові, що хочу навчитися ліпити вироби з глини, він дуже зрадів. З першого ж разу ми чудово провели час разом – і, як не дивно, я зміг поділитися з ним духовним уроком: Христос – Гончар, а ми – глина. Після цього я почав потроху сіяти насіння Євангелії, і наша дружба стала ще міцнішою. Я насправді почав розуміти метод спасіння душ, який застосовував Христос:

«Лише метод Христа принесе справжній успіх у проголошенні людям Євангелії. Перебуваючи серед людей, Спаситель спілкувався з ними як Той, Хто бажав їм добра. Він виявляв до них співчуття, служив їхнім потребам і завойовував їхнє довір’я. А тоді говорив їм: ″Йдіть за Мною″».⁴ Для цього необхідно розвивати близькі стосунки і заслужити чиюсь довіру. Потім, коли ми розвиваємо ближчу дружбу з кимось, нам стає легше ділитися з ним Євангелією. Минуло вже 10 років, а ми з цією людиною все ще залишаємось близькими друзями, і я продовжую сіяти насіння Істини, з вірою в те, що одного разу він буде у Небесному Царстві.

У Дусі Пророцтва говориться, що Христос докладав особливих зусиль, щоб досягти саме цієї категорії людей, і нам також показано, яким чином Він це робив. Ісус «шукав знайомства з багатим культурним фарисеєм, юдейським вельможею, римським правителем. Він приймав їхні запрошення, відвідував їхні гостини, цікавився їхніми інтересами й заняттями, аби знайти доступ до сердець цих людей та відкрити їм нетлінні багатства».⁵

«ЗАГОРОДИ»

Нам також дано повеління йти на провулки чи «загороди». Говорячи про часи Мойсея, Біблія згадує: «А також приходець, сирота та вдова, які [мешкатимуть] у твоїх поселеннях, і будуть їсти й насичуватись» (Второзаконня 14:29). Натхнення говорить нам: «Ми не повинні думати лише про великих та обдарованих людей, нехтуючи бідними класами. Христос велить Своїм вісникам виходити також на стежки й загороди до бідних і понижених на землі. У дворах та провулках великих міст, на сільських стежках є сім’ї й окремі люди, – можливо, чужинці в далекій країні, – котрі не мають спілкування в церковній громаді і котрі у своїй самотності вважають себе забутими Богом».⁶

ПОЗБАВЛЯЮЧИСЬ УПЕРЕДЖЕНОЇ ДУМКИ

У підлітковому віці, я займався книгоношенням по п’ять годин щодня, аби допомогти оплатити своє навчання у школі. Наш наставник навчав нас багатьох важливих принципів, заснованих на притчі про велику гостину. Один із них полягав у тому, що ми повинні відвідувати всі райони, а не тільки ті, де, на нашу думку, можна було б зробити більше продажів. Одного дня ми йшли до багатих кварталів, наступного – до районів середнього класу, а потім – до бідних районів.

Якось під час книгоношення у бідному районі я пережив повчальний досвід. Коли я підходив до одного будинку, відразу помітив ознаки того, що там живуть досить небезпечні люди. Оскільки я виріс у великому Лос-Анджелесі (Каліфорнія), я міг розпізнати характерний запах – і, як виявилося, не помилився. Коли двері відчинилися, я побачив групу чоловіків у вітальні, які пили алкоголь і курили марихуану. За кольором та стилем їхнього одягу я зрозумів, що це, ймовірно, члени банди. Я хотів представити їм книги, але одразу подумав: «Скажуть: ″Нам не цікаво!″ – і зачинять двері перед носом».

Але сталося зовсім інше… Мені вдалося представити всі чотири чи п’ять книг, які були у мене в руках, і чоловік терпляче вислухав усе до кінця. Коли я закінчив, він сказав: «Зачекайте хвилинку», і пішов, а повернувшись, протягнув мені 20 доларів, сказавши: «Я візьму ось цю», вказавши на духовну книгу. Коли я збирався дати здачу (адже в ті дні книги коштували всього 10 доларів), він відповів: «Залиш здачу собі. Продовжуй робити те, що ти робиш, і нехай Бог благословить тебе!»

Відходячи від цього будинку, я розмірковував над вкрай важливим уроком, який щойно отримав. Підходячи до дверей, я вже мав упереджену думку. Особливо коли двері відчинилися, я подумав: «Навіщо я взагалі постукав сюди? Ці хлопці явно роблять те, що суперечить Божій волі та Його слову. Навіщо мені витрачати свій та їхній час, пропонуючи їм щось, що їм точно не цікаво?» Однак у Біблії ніде не сказано, що ми маємо право мати таку упереджену думку про людей. У Біблії нам дано повеління знайти та спасти те, що загинуло (див. Від Луки 19:10). Оскільки ми були навчені важливим принципам служіння книгонош: виглядати охайно, добре знати інформацію про літературу, підтримувати зоровий контакт, я думаю, все це справило на чоловіка враження. Можливо, він подумав: «Ось так і я повинен був жити», або можливо: «Підтримаю цього молодого юнака – він на правильній дорозі». Я також вірю, що насіння було посіяне через цю книгу, і в його серці теж прокинулося прагнення йти правильною дорогою.

«Бог дав особливе повеління, щоб ми уважно і співчутливо ставилися до чужинців, відкинутих, убогих душ, чиї моральні сили виснажені. Багато з тих, котрі видаються зовсім байдужими до релігійних питань, у глибині свого серця прагнуть спокою й миру. Хоч вони, можливо, потонули в глибинах гріха, для них ще залишається надія на спасіння…

Скажіть нещасним, розчарованим, тим, хто заблукав, що вони не повинні впадати у відчай. Хоч вони заблукали й не сформували правильного характеру, Бог з радістю перетворить їх і подарує Своє спасіння. Він відчуває задоволення, коли бере безнадійний матеріал, над котрим уже попрацював сатана, і робить його об’єктом Своєї благодаті. Він радий звільнити їх від гніву, який має впасти на непокірних. Скажіть їм, що кожна душа може бути зцілена й очищена. Для них є місце за Господнім столом. Він чекає, щоб гостинно зустріти їх».⁷ Яке чудове підбадьорення для нас, коли ми беремо участь у цій справі! Бог бажає використати тебе і мене, щоб через нас донести Його Євангелію і відновити за Своєю подобою таких людей, як той чоловік з історії, наведеної вище. Він з нетерпінням чекає моменту, коли вони відгукнуться на Його заклик, щоб дати їм місце за Своїм столом.

ЩЕ ОДНА ДУША НА «ЗАГОРОДАХ»

Ще одна особлива історія про дорогоцінну душу на «загородах» сталася, коли я керував проєктом з літературного Євангелізму у штаті Вашингтон. У цьому проєкті брала участь молода сестра на ім’я Дейзі (я отримав дозвіл використовувати її ім’я). Вона була дуже рада навчитися і вперше взяти участь у служінні книгоношення. Вона з великим бажанням прагнула навертати душі до Христа. Крім того, оскільки книгоноші можуть залишати собі частину зароблених коштів, її надихала можливість заробити трохи грошей, щоб всту-пити до місіонерської школи.

Одного разу, коли ми всі займалися книгоношенням, я був вражений тим, наскільки захопленою і навіть у якомусь сенсі безмірно щасливою виглядала Дейзі. (Зазвичай вона була досить спокійною та стриманою). Виявилося, що вона пережила дивовижний досвід: одна жінка придбала у неї кілька книг, заплативши паперовим пакетом, наповненим грошима. Загалом у пакеті виявилося близько 350 доларів різними купюрами. Інші книгоноші здивовано почали розпитувати Дейзі про цю жінку. «Вона, мабуть, багата?»

«Ні, – відповіла Дейзі, – зовсім навпаки. Вона живе не в найкращих умовах». У той момент я відчув натхнення відвідати цю жінку, щоб особисто подякувати їй за щедрий дар для Дейзі та постаратися взяти її контактні дані для того, щоб місцевий пастор міг з нею пізніше зв’язатися. Дейзі пояснила, де знаходиться її будинок. Я припаркував авто навпроти старої будівлі, перейшов дорогу і попрямував до дверей. На ґанку сиділа боса, неохайно одягнена дівчинка років 12, яка уважно розглядала книги, нещодавно куплені її мамою у Дейзі.

Коли я підійшов до неї, щоб запитати чи можу я поговорити з її матір’ю, оскільки двері були відчинені, на порозі з’явилася жінка, з вигляду якої можна було запідозрити, що в неї не найгідніша репутація та професія, запитавши, хто я такий. Коли я дякував їй за щедрий дар для нашої сестри Дейзі, можете собі уявити, які думки крутилися у мене в голові. Чому з усіх людей саме ця жінка вирішила зробити такий великий подарунок Дейзі та чому вона взагалі зацікавилася книгами чи духовними питаннями?

Незабаром я отримав відповіді на мої запитання… Я запитав, чи можу залишити їй ще книги, адже ми мали й інші екземпляри, яких вона ще не отримала, тим паче що вона пожертвувала набагато більше, ніж коштували ті книги. Я також запитав, чи можна записати її номер телефону, аби місцевий пастор міг запропонувати їй помолитися з нею, провести біблійні курси і т. ін.

На це вона відповіла, що не дала б номер заради вивчення Біблії та чогось подібного, але дасть його з однієї причини: вона сказала, що була глибоко вражена нашою сестрою Дейзі – її поведінкою, її прагненням слідувати за Богом і бажанням вступити до місіонерської школи, і що як мати-одиначка вона хотіла б цього для своєї донечки. Вона попросила прийняти її доньку в проєкт книгоношення. Я пояснив, що дівчинка ще занадто мала для участі, але пообіцяв, що ми все одно візьмемо її, щоб вона могла супроводжувати нас під час різних заходів у вільний час.

Жінка попросила мене почекати, а потім прийшла і принесла ще один паперовий пакет, повний грошей (приблизно 350 доларів). Оскільки того вечора мені потрібно було на тиждень залишити проєкт, Дейзі та інші, котрі залишилися відповідальними, розповіли пізніше, що змогли кілька разів взяти дівчинку, щоб вона брала участь у різних виїздах і що насіння Євангелії було посіяне.

Коли я згадую цю історію, мені спадає на думку історія про Марію Магдалину в будинку Симона. Ця жінка, подібно до Марії, була готова віддати все, що в неї було, заради надії здобути для своєї дочки вічне багатство благодаті Божого Царства. Коли ми подорожуємо цією землею, зустрічаючи на «шляхах, на загородах» таких людей, як та жінка чи чоловік із попередньої історії, нам варто поставити собі запитання: «Чи подібний я, чи подібні ми до Симона-фарисея, сповненого осуду і упереджень, чи я подібний до Христа?».

«Господар відвернувся від тих, котрі знехтували його щедрістю, і запросив такий клас людей, які не були пересичені, не мали будинків та земель. Він покликав бідних, голодних, котрі гідно оцінили б його щедрість. ″Митники й розпусниці, – сказав Христос, – випереджають вас до Царства Божого″ (Від Матвія 21:31). Якими б жалюгідними не були представники людського роду, від котрих із презирством відвертаються інші, вони ніколи не будуть настільки жалюгідними і пропащими, щоби залишатися позбавленими уваги й любові Бога. Христос палко бажає, щоб обтяжені, знеможені, пригнічені люди прийшли до Нього. Найбезнадійніші грішники викликають в Нього щире співчуття й глибоку любов».⁸

ВИСНОВОК

Дорогі брати, сестри та молодь! Чи відгукнетеся ви на заклик шукати і спасати тих, хто гине? Запрошення Євангелії повинно бути проголошене всьому світові – «усякому народові, поколінню, племені й народності» (Об’явлення 14:6). Остання звістка застереження та милості повинна освітити землю Божою славою. Вона призначена для всіх верств суспільства – багатих та бідних, вищого та нижчого класу. «Вийди на шляхи, на загороди, – говорить Христос, – і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім» (Від Луки 14:23). Один із найкращих способів виконати цей заклик – спонукати своїх дітей, онуків, племінників і племінниць стати книгоношами та відправити їх навчатися в місіонерських школах, де вони зможуть навчитися з відвагою та любов’ю ділитися звісткою Євангелії. Ви також можете бути благословенними, можете виконати своє призначення, будуючи взаємини з людьми у своєму оточенні – чи то заможні професіонали, чи сусіди, котрі переживають труднощі, чи ті, хто є далекими від віри, виявляючи любов Христа через добрі жести, практичну допомогу, підбадьорюючі слова чи просто щиру увагу. Діліться їжею, одягом чи духовною літературою з тими, хто може бути забутий чи відкинутий суспільством. І не забувайте про освічених та впливових людей – з ними можна вести вдумливі бесіди про вічні істини. Спілкуючись з усіма людьми, як це робив Христос, ми можемо завоювати їхню довіру та запросити їх на Велику Гостину.

Нехай Господь використовує кожного з нас, як через організовані служіння, так і через особисте свідчення, для виконання Великого Доручення (Від Матвія 28:19, 20) і для того, щоб ми стали світлом для світу, запрошуючи інших до Великої Гостини Агнця. Амінь!

Посилання:

1. Наочні уроки Христа. – С.222, 223.
2. Там саме. – С.226.
3. Там саме. – С.229, 230.
4. Служіння зцілення. – С.143.
5. Там саме. – С.24, 25.
6. Наочні уроки Христа. – С.232, 233.
7. Там саме. – С.234.
8. Там саме. – С.225, 226.