Сяючи серед випробувань

Сара Гонсальвес Девай

За часів Ісуса Римська імперія панувала над більшою частиною світу. У неї була величезна та могутня армія, яка не мала собі рівних. Ніхто не міг зрівнятися з нею. Народи, підвладні Риму, повинні були відправляти до столиці великі суми грошей та найкращі продукти своєї землі. Це викликало в них лють.

В Юдеї, де жив Ісус, було те саме. Солдати та правителі відрізнялися жорстокістю та насильством. Люди ненавиділи їх і з нетерпінням чекали на можливість помститися їм. Єдиною втіхою для них були древні пророцтва про визволителя. Коли ставало вкрай важко, люди говорили одне одному: «Тримайтеся! Скоро Господь пошле визволителя – і тоді ми помстимося».

Бог справді обіцяв послати визволителя, але не такого, на якого очікували люди. Він послав у світ Свого Сина Ісуса не для того, щоб визволити народ від влади римлян, а щоб звільнити їх від влади гріха. Одного разу в Своїй проповіді Ісус сказав: «Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого і ненавидь свого ворога. А Я кажу вам: Любіть ваших ворогів, [благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, хто ненавидить вас], і моліться за тих, які [кривдять і] переслідують вас» (Від Матвія 5:43-44). Люди, котрі мають ненависть, бажають іншим зла. Євреї ненавиділи римлян. Тому для них слова Ісуса про те, що треба любити ворогів, здавалися безумством. У той час усюди йшли війни та повстання. Але Ісус ніколи не брав участі ні в чому подібному. Він також нікому не завдавав болю і не поводився погано ні з ким, навіть з тими, хто кривдив Його. Він бажає, щоб і ми були такими самими.

За часів війни

Чи завжди легко любити тих, хто завдав нам болю? Звісно, ні. Тим більше, коли всі довкола вважають, що ворогів потрібно ненавидіти, ображати і навіть вбивати. З 1861 по 1865 роки у Сполучених Штатах Америки точилася жахлива війна, в якій загинули тисячі людей. Потім, 23 травня 1865 року, Церква Адвентистів Сьомого Дня офіційно письмово заявила: «Ми вважаємо, що повинні відмовитися від будь-якої участі в актах війни та кровопролиття». Це означало, що перші адвентисти розуміли: не можна одночасно дотримуватися вчення Ісуса і брати участь у війні.

Але згодом їхня позиція змінилася – вони стали більш поблажливо ставитися до цього питання. У 1914 році в Європі спалахнула жахлива війна, в яку були втягнуті країни з усього світу. Її назвали Першою світовою війною. У ній боролися два союзи країн, і по обидва боки фронту були християни – люди, котрі називали себе послідовниками Христа. Але вони стояли на передовій, щоби вбивати одне одного. Хіба це правильно?

Дивно, але більшість адвентистів (близько 98%) вважали, що це припустимо. Чимало людей пішли на війну, хоча знали, що це суперечить ученню Ісуса. Лише небагато людей (близько 2%) відмовилися брати участь у бойових діях. Що ж трапилося з цими небагатьма людьми? Їх переслідувала влада країн, в яких вони проживали. Тих, котрі відмовлялися воювати, ув’язнювали, катували, а іноді навіть засуджували до смерті. Деякі люди справляли на них тиск, говорячи: «У Біблії сказано, що треба коритися владі. А влада вимагає, щоб ми йшли на війну. Отже, ми не винні у вбивстві людей».

Але вірні люди, яких було небагато, відповіли: «Потрібно більше слухатися Бога, ніж людей!» (Дії 5:29).

Коли людські закони суперечать Божому Законові, ми повинні обирати Божий Закон.

Чимало людей звинувачували вірних: «Як вони можуть не захищати свою батьківщину? Вони – зрадники держави!» Але вірні люди відповідали: «Наша головна батьківщина – це Небо. Бог – наш Цар. Тому ми воліємо коритися законам Його Царства». Вони мужньо переносили тортури, ув’язнення і навіть смерть. Як їм удалося витримати таке суворе випробування? Вони мали Святого Духа у великій мірі. Тільки з Його допомогою людина здатна так сильно любити Бога і своїх ворогів, що не боїться померти за віру в Ісуса та Його вчення.

Сатана – ось хто стоїть за війнами. Він радіє, бачачи, як тисячі людей гинуть на полях битв, а ті, котрі вижили, страждають від голоду, хвороб і жахливих лих. Це дуже сумно.

Попереду ще більше випробувань

У Старому Заповіті Бог вибрав один народ, щоб він представляв Його. Але сьогодні все інакше – Божий народ розпорошений серед усіх народів землі. І коли одна країна йде війною на іншу, послідовників Ісуса змушують воювати одне проти одного через жадібність і злобу правителів. Коли все спокійно, здається, що все гаразд, але переслідування показують, хто насправді має міцну віру в Христа, а хто ні.

А що відбувається з тими, хто не ставиться до спасіння серйозно і не приймає Святого Духа щодня? Вони не можуть встояти у випробуваннях, тому просто здаються. Одна справа – співати для слави Христа в церкві, коли перебуваєш у безпеці. Зовсім інше – страждати та вмирати за Христа. Вірні Богові люди з вірою пережили випробування Першої світової війни, і це дуже турбувало тих, хто брав участь у війні. Ситуація погіршилася, коли влада почала погрожувати: «Ми закриємо церкви тих, хто відмовляється йти на війну!».

Побоюючись наслідків, Адвентистська церква виключила братів, котрі не хотіли йти воювати. Коли чиновники вимагали підтвердження того, що всі церкви виконують вимоги держави, керівники церкви відповіли: «Так, ми відправили наших людей на війну! Ті, котрі відмовилися, – фанатики, ми вже виключили їх із церкви. Ми навіть можемо сказати, хто вони і де живуть». Таким чином, вірні люди постраждали не тільки від влади, а й від зради їхніх братів і сестер у вірі. Після закінчення війни вони намагалися примиритися з церквою, але керівництво не визнало свою помилку. Тому в них не залишилося іншого виходу – у 1925 році ті, кого виключили, започаткували Реформаційний Рух Адвентистів Сьомого Дня.

Роками пізніше, в 1939 році, почалася нова страшна війна – Друга світова війна. І невелика церква знову зазнала випробувань. Цього разу вирішувати, чи йти на війну, чи ні довелося дітям перших реформаторів. Ці юнаки та дівчата з дитинства чули історії про мужність своїх батьків. Їх навчали, що любити Бога і коритися Йому – важливіше за все, навіть за саме життя. Родини реформаторів довіряли обітниці Ісуса: «Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її» (Від Луки 9:24). Коли в когось виникали сумніви, інші підбадьорювали його: «Не сумуй! Ми трохи постраждаємо тут, але наш Спаситель незабаром прийде. Він дасть вічне життя тим, хто любить Його. Подумай, скільки Ісус страждав заради нас. Хіба Він не заслуговує на те, щоб ми теж були готові віддати своє життя заради Нього?».

Саме таким чином це покоління реформаторів пройшло випробування. Їх знову зраджували колишні брати-адвентисти, багато хто загинув заради любові до Христа. Було складно, але церква залишилася вірною. У1945 році війна закінчилася, проте проблеми не закінчилися.

У деяких країнах владу захопили уряди, які стверджували, що Бога не існує. Вони суворо контролювали людей та їхнє майно, переслідували християн. Реформаторам було особливо важко – вони не хотіли порушувати суботу та брати до рук зброю. Жорстокі люди говорили: «Скоро тут не залишиться жодного реформатора! Ми знищимо їх усіх!». Але Бог завжди дбав про Свій народ, і врешті-решт зникли саме ці люди. Їхній режим закінчився, а церква залишилася непохитною та сильною. Слава Богові!

Сьогодні в нас інші випробування:

Деякі люди відвідують церкву, але люблять світ більше, ніж Небо. Вони не ставляться серйозно до того, що необхідно коритися Божому Слову, і постійно знаходять виправдання своїм гріхам.

Інші люди вважають, що тільки вони завжди є правими. Вони не пережили справжнього покаяння, тому сповнені гордості та егоїзму. Вони намагаються встановити додаткові правила, яких Бог не вимагав, і намагаються змусити всіх дотримуватися їх.

Жодною з цих груп насправді не керує Святий Дух. Вони подібні до нерозумних дів з притчі.

Але тим часом є й інша група – ті, котрі щиро вірять в Ісуса як у свого Спасителя і коряться Йому з доброї волі та з чистими намірами. З упокореним серцем вони читають Біблію, прагнучи дізнатися, як догодити Богові, багато часу проводять у молитві, шукають допомоги Господа і присутності Святого Духа.

Що чекає на нас попереду?

Незабаром настане криза. Люди, котрі живуть світськими інтересами, віддадуть перевагу цьому світові і просто залишать віру. Інші, навпаки, будуть хвалитися своєю праведністю, але почнуть спотворювати і перебільшувати те, що написане у Божому Слові. Ні ті, ні інші не будуть сповнені Святого Духа – і ті, й інші зійдуть з дороги.

Тільки ті, котрі утвердилися в Ісусі, зможуть зберегти віру та послух одночасно. Вони покаялися у своїх гріхах і живуть для Бога. За допомогою Святого Духа вони щодня все більше уподібнюються до Ісуса. Їм буде дана сила, щоб допомогти тисячам людей зрозуміти Істину. Коли знову повернуться гоніння, вони зустрінуть їх із тією самою вірою та мужністю, що і перші реформатори.

До якої групи ти бажаєш належати? Ісус був у кожній залі судових засідань, у кожній темній в’язниці, у кожному куточку світу, де страждали наші брати та сестри. Він завжди був поруч, щоб зміцнити та підбадьорити. Ці вірні люди були наче зірки на небі, що сяють у темряві зла цього світу.

Тепер Бог шукає тих, хто захищатиме Його Закон перед усім світом. Чи будеш ти одним із них? Чи піднімешся ти, щоб виконати своє призначення, як це зробили перші реформатори? Якщо так, знай – Ісус буде поруч із тобою у цьому рішенні, як був і раніше. Довірся Йому та йди вперед. Що б не сталося, Він не залишить тебе. І коли Господь повернеться, ти отримаєш вічне життя і відчуєш Його люблячі обійми. Немає нічого дорожчого за це – навіть саме життя.