Єдність

Тієї ж ночі, коли Ісуса зрадили, Він молився за Своїх учнів і за нас: «Щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав» (Від Івана 17:21).

Після Свого воскресіння Господь провів сорок днів зі Своїми учнями перед вознесінням. Протягом цього часу Він багато говорив їм про Боже Царство. Але ж раніше Він уже навчав їх про це, чи не так? Чому ж Йому необхідно було пояснювати це знову? Тому що учні й досі ще не зрозуміли.

Учні, як і раніше, думали, що Ісус незабаром стане царем Ізраїлю. Сповнені марнославства та честолюбства, вони міркували: «Ми – найближчі друзі Ісуса. Коли Він сяде на престолі, ми будемо найважливішими людьми в Ізраїлі!». Ця думка все ще залишалася в їхньому розумі.

Однак ще до Своєї смерті Господь повідомив їм дуже важливу звістку: «Прямуючи до Єрусалима, Ісус узяв дванадцятьох учнів окремо і дорогою сказав їм. Ось, ідемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам; і засудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам на наругу, на катування та розп’яття, а третього дня Він воскресне» (Від Матвія 20:17-19).

Ісус дуже чітко висловився, чи не так? Але учні ніби не почули – можливо, вони просто неуважно слухали. Одразу після цього ми читаємо: «Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих зі своїми синами, кланяючись і просячи щось у Нього. Він запитав її: Чого бажаєш? Вона відповідає Йому: Звели, щоби двоє моїх синів сіли – один праворуч Тебе, а другий – ліворуч у Твоєму Царстві» (Від Матвія 20:20, 21).

З цим проханням зверталася матір, але, як ми дізнаємося з книги Дії апостолів, ініціаторами були самі сини: «Яків та Іван попросили через свою матір, щоб їм було дозволено зайняти найвищі і найпочесніші місця в Царстві Христа». – Дії апостолів. – С.541.

Хіба ці учні не зрозуміли, що Ісус щойно говорив їм про Свою смерть і воскресіння? Здається, що ні. Проте Він не втратив терпіння до них. Коли інші десять учнів почули про це прохання, вони дуже розгнівалися на двох братів. Вони почали сперечатися – хто з них найважливіший. Адже саме цього й хотів сатана: він знав, що якщо учні не матимуть єдності між собою, то не зможуть протистояти злу.

Ісус пояснив, що в цьому світі ті, котрі мають багатство і владу, панують над іншими. Але між вами не повинно бути так. Хто хоче бути найважливішим, той повинен стати слугою для інших. А хто хоче бути першим, той повинен працювати заради блага інших. Ісус прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб служити і віддати Своє життя заради спасіння всіх, хто щиро прийме Його. Ми повинні чинити так само, як Він.

Ви, мабуть, думаєте: «Тепер учні нарешті все зрозуміли». Але ні – вони ще не розуміли. Вони продовжували сперечатися та критикувати один одного. Вони не мали єдності між собою.

Ісус вирішує проблему

Через кілька днів Ісус і дванадцять учнів усамітнилися в горниці, щоб відсвяткувати Пасху. Оскільки вони носили сандалі, а дороги були запорошеними, їхні ноги були брудними і потребували обмивання. Зазвичай це робив слуга. У кімнаті знаходилися умивальниця з водою та рушник, але цього разу слуги не було. Учні дивилися один на одного. Кожен думав: «Я не слуга і не раб. Я не збираюся робити цю роботу. Нехай інші зроблять це».

Чому вони так думали? Серед них панувала гордість, егоїзм та непрощення, які є подібними до невидимих стін, що розділяють людей. Коли Ісус побачив це, Він узяв умивальницю з водою та рушник, щоб обмити ноги учням. Він був Учителем, але не соромився виконувати роботу слуги. Це був наочний урок любові та смирення. Учням стало дуже соромно. Після вечері Ісус повів їх на гору Оливну, де молився Богові: «Щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав» (Від Івана 17:21).

Чому Ісус промовив цю молитву? Він знав, що вони будуть сильними лише тоді, коли матимуть єдність між собою. А досягнути єдності вони зможуть лише тоді, коли любитимуть одне одного. Коли люди побачать, як вони піклуються одне про одного з любов’ю, то скажуть: «Ісус справді Божий Син. Він перетворює егоїстичних людей на люблячих». Ісус молився не лише за Своїх учнів, а й за нас. Тієї ж ночі Ісуса схопили Його вороги. Наступного дня Він був розіп’ятий. Яке розчарування для учнів! Але про це Він заздалегідь попереджав їх.

Добра звістка, яка слідувала за цим, полягає в тому, що Ісус воскрес із мертвих і вознісся на Небо, щоб звідти допомагати Своїм дітям. Нарешті учні зрозуміли, чому Ісусові треба було померти на хресті. Це було частиною Божого Плану спасіння. Покарання за гріх – смерть. Гріх – це непокора Богові, порушення Його Заповідей. Усі люди – кожен із нас – згрішили і приречені на смерть. Але Ісус так сильно полюбив нас, що добровільно зазнав покарання замість нас. Там, на хресті, ніби гріх усього світу був покладений на Нього. Таким чином Ісус заплатив наш борг перед Богом. Кожен, хто вірить у Його жертву, отримує прощення гріхів.

Завдання для нас

Істина про Ісуса – це найважливіша звістка за всю історію, чи не так? Усім людям потрібно її почути. Ісус сказав учням йти по всьому світові і розповідати цю звістку кожній людині. Після Свого вознесіння на Небо Він мав послати Святого Духа, щоб зміцнити їх.

Сила молитви

Учні повернулися до того ж місця, де вони звершували останню вечерю з Ісусом. Там зібралися одинадцять учнів, жінки, які служили Ісусові, Марія, Його мати, Його брати, сестри та інші. Разом вони чекали на обітницю Святого Духа. На її виконання пішло десять днів. Чи сиділи вони весь цей час, склавши руки та ведучи порожні розмови? Ні! Біблія говорить, що вони проводили молитовні зібрання, де вони щиро благали Бога про виконання Його обітниці. Коли люди моляться разом, вони досягають єдності між собою. А учням потрібно було досягти єдності між собою. Сатані це зовсім не подобалося, і він, звичайно, намагався завадити їм. Але в книзі Дії 1:14 сказано, що вони «перебували однодушно в молитві [й благанні]». Чи знаєте ви, що це означає? Це означає, що вони вирішили продовжувати молитися, незважаючи ні на що, незважаючи ні на які труднощі. Ми повинні діяти так само – завжди молитися, що б не сталося. Вони також разом ходили до храму, щоб поклонятися Богові. Там вони славили Його разом, а потім знову збиралися разом. Протягом дня вони їли та молилися разом.

Святий Дух вів їх до покаяння. Ти колись шкодував про те, що зробив щось погане чи виявив негативне ставлення та нарікав на щось? Це почуття смутку через гріх – робота Святого Духа в тобі, Котрий спонукає тебе прагнути кращого. Подібно до учнів ми молимося про злиття Святого Духа щодня протягом цього тижня молитов. Божий Дух діє в нас, щоб Бог міг виконати Свою обітницю. Окрім покаяння, учні робили ще дещо: вони сповідували свої гріхи один перед одним і перед Богом.

Можливо, Яків, Іван та їхня мати вибачилися перед іншими за те, що очікували призначень на вищі посади для своєї родини. Інші, ймовірно, вчинили так само. Можливо, вони сказали щось на кшталт: «Брати, нам не слід намагатися зайняти перше місце в Царстві для себе. Нам дуже соромно. Будь ласка, вибачте нас!»

Їхні кам’яні серця розтанули… Що Святий Дух шепоче твоєму серцю саме зараз? Чи сумуєш ти через те, що не послухався батьків чи обманув друга? Чи потрібно тобі попросити пробачення у когось? Чи Він говорить про щось, що знаєш лише ти і Бог?

З плином днів учні стали зовсім іншими. Замість того щоб служити собі, вони тепер прагнули допомагати та виправляти інших. Кожен бажав добра для іншого. Поступово вони досягали дедалі більшої єдності. Це дало можливість Святому Духові наповнити їхні серця любов’ю. І ця любов була настільки глибокою і сильною, що вона зробила їх готовими померти за Христа, за Істину. І якби їм довелося померти один за одного, вони зробили б і це. Через десять днів вони стали іншими. Вони досягли єдності між собою. Вони були готові прийняти обітницю Святого Духа. Нам також треба змінюватися і жити в єдності. Без єдності ми ніколи не отримаємо Святого Духа. Але якщо ми досягли єдності, ніщо й ніхто не зможе зупинити нас у проповіді Євангелії. То ж виконаймо свою частину роботи, і Господь благословить нас, щоб ми могли повноцінно виконати Його волю. Амінь. – С.Г.Д.