Пізнаючи Вічного Бога

Тевіта Бетівейл
Пресвітер, Південно-Тихоокеанська Унійна Місія, Фіджі

У маленькому селі на острові, оточеному безкрайнім Тихим океаном, жив молодий чоловік. Він став висококваліфікованим столяром і незабаром заснував столярний бізнес, виконуючи різні роботи: від виготовлення меблів до будівництва скромних будинків. Молодий чоловік також мав працелюбного молодшого брата, який здобув освіту шкільного вчителя. Вони обоє досягли великих успіхів у своїх професіях і були причиною гордості та радості для своєї родини. Проте їхній успіх став приводом для заздрощів в серцях односельців. Деякі заздрісні люди поширювали по селу злі чутки про те, що джерелом успіху братів нібито є участь їхнього батька в тій чи іншій формі чаклунства.

У цій складній ситуації життя молодої людини зазнало зловісного впливу демонів. Його постійно турбував і переслідував одягнений в темний одяг «чоловік», котрий привертав до себе увагу, та постійно слідував за ним – день і вночі. Водночас його почала турбувати дивна хвороба, через яку він осліп на ліве око. Бачачи ці труднощі, жителі села відчували себе правими, вважаючи, що страждання молодої людини були очевидним покаранням від Бога (і через їхнє почуття ревнощів, злоби і заздрощів), оточили натовпом родину і спалили їхній будинок вщент. Вони втратили все, а хлопця вигнали з села. Незважаючи на те, що його вигнали, цей зловісний дух переслідував його, куди б він не йшов.

У розпачі намагаючись звільнитися від цього сатанинського духу, юнак молився до Господа про визволення.

Так сталося, що він зустрівся зі старим знайомим, який, як він пізніше дізнався, був пастором однієї з найстаріших громад церкви Адвентистів Сьомого Дня у столиці. Цей друг поділився з молодим чоловіком істиною про суботу та іншими біблійними доктринами. Засновані на Біблії пояснення цих тем переконали його та призвели до глибокого самоаналізу щодо християнських переконань, яких він раніше дотримувався. Це згодом привело його до хрещення та регулярного відвідування церкви його друга в тому місті.

Дух демона подвоїв свої атаки на юнака, а також на його родину, що можна було пояснити лише люттю і ворожістю, яка глибоко вкорінилася, стосовно такого розвитку подій. Це відбувалося, незважаючи на те, що він був членом церкви протягом 5 років і навіть став дияконом. Становище цієї людини було настільки жахливим, що час від часу демон сидів на останній церковній лавці, спостерігаючи за кожною його дією під час служіння, яке він проводив. Ніхто, крім нього, не міг бачити зловісного гостя. Цей виснажливий досвід ще більше поглибив щире бажання позбутися подібних зустрічей з демоном і спонукав юнака зміцнити його стосунки з Богом. Він регулярно дотримувався посту, приділяв багато часу молитві та вивченню Біблії.

В результаті він поступово почав змінювати різні звички у своєму житті. Примітною була зміна його звичайного харчування на повністю рослинне після того, як уві сні він побачив місіонера, який дав йому таку вказівку. Не довіряючи нічому іншому, крім Божественного Провидіння, цей чоловік почув, що всього у п’яти хвилинах ходьби від його будинку є подібна церква. Однак різниця полягала в тому, що ця Церква мала назву «Адвентисти Сьомого Дня Реформаційного Руху» (АСДРР), і що деякі з її фундаментальних переконань не узгоджувалися на 100% з діючими позиціями церкви, дияконом якої він був. І все-таки він вирішив, що спробує відвідати її наступної суботи.

Відчувши це рішення, демон посилив свої атаки і вони стали регулярнішими в п’ятницю (день приготування) та в суботу вранці. Те, що мало бути лише п’ятихвилинною прогулянкою до цієї церкви, стало одним із найважчих періодів у житті цієї людини, оскільки демон своїми обмеженими силами робив усе, щоб довести його до нервового зриву і змусити відмовитися від своєї мети. Однак, коли перед ослабленим зором чоловіка постали ворота церкви, він з молитвою, подібною до молитви Якова, пройшов крізь них…

Незнайоме почуття свободи переповнило його серце, коли він побачив доріжку, що вела до відчинених дверей церкви, де вже проводилася суботня школа. Він побачив дитячий клас, молодіжний клас, почув знайомі пісні, і все це надало суботньому дню зовсім інших вражень. Коли він проходив уперед, дуже знайомий голос промовив його ім’я. Почувши слова, холодні, як серце, позбавлене Христової любові, і зловісні, як істота-вбивця, юнак повернувся обличчям до джерела цього голосу. Це була та сама зловісна істота. Слова цієї істоти були холодними; її слова були простими. Стоячи за воротами, як собака, якого стримують, але з темними очима, які пронизливо дивилися в душу парубка, злий дух сказав: «Це справжня церква. Я піду звідси, і якщо ти колись покинеш цю церкву, я зустрінуся з тобою знову». Незважаючи на те, що сказав цей дух, хлопець увійшов до церкви. Він не сприйняв це всерйоз, тому що цей диявольський дух завжди слідував за ним, навіть у його попередню церкву. Через кілька хвилин, зацікавившись, де знаходиться його небажаний супутник, він озернувся, щоб оглянути задню частину невеликого Дому молитви Церкви АСДРР. Зрозуміло, що цього духу ніде не було.

З того дня він вирішив піти з колишньої церкви та приєднатися до Церкви АСДРР. Навіть коли він повернувся додому після закінчення суботнього служіння, не було жодних ознак духу демона. Через стільки років він зміг насолодитися найприємнішим сном, відчуваючи себе вільним від переслідування демона. Після подальшого вивчення Біблії та ознайомлення з фундаментальним віровченням церкви він прийняв хрещення і тепер є дияконом у своїй місцевій громаді АСДРР. Цей життєвий досвід, за його словами, допоміг йому трохи більше оцінити любов і Провидіння Бога, а також ближче пізнати Його. Це привело його до розуміння того, що тільки через тісніші стосунки з Христом і підкорення Його Провидінню можна перемогти. Тільки через Христа можна мати життя – і в цьому світі, і в майбутньому. Все це, на його думку, втілене в одному конкретному вірші: «Вічне життя є те, щоби знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, – Ісуса Христа» (Від Івана 17:3).

У цій статті ми досліджуватимемо значення цього вірша для віруючої людини і розглянемо, що означає «знати вічного Бога».

ЗНАТИ

Слово «знати» використовується у висловлюванні чи реченні, коли ми хочемо показати чи висловити думку про те, що існує певна ідея чи істина, яку можна застосовувати в конкретній ситуації. Наприклад, «знати» як нарізати цибулю так, щоб не плакати, – це корисна навичка, особливо якщо ви не хочете, щоб овоч був причиною ваших сліз. Тут ми бачимо, що це конкретне знання можна застосувати в цій ситуації.

Пам’ятаючи про це, ми можемо поставити собі наступне запитання, яке складається з двох частин: «Що бажає Христос, щоб ми знали і до чого це можна застосувати?».

На основі вірша з Євангелії від Івана 17:3 відповідь досить проста.

Аспект знання: знати Бога та Ісуса Христа.

Аспект результату: отримати вічне життя.

Тепер, розуміючи результат набуття цього знання, тобто пізнання Бога, ми повинні зосередитися на коментарях Біблії та Духа Пророцтва.

ВIЧНИЙ БОГ

Коли ми знаємо якусь людину, мається на увазі, що крім банальних речей ми знаємо про неї все можливе. Наприклад: що їй подобається, яка її позиція з тих чи інших питань, який у неї темперамент і що є її «слабкою стороною». По суті, ми повинні мати не тільки поверхневі знання про цю людину, які відомі й іншим людям, але повинні знати і про її сердечні переживання.

Так багато помилкових і неправильних висновків оточують правильне розуміння Бога і те, Ким Він є, що чимало людей введені в оману. Тим не менш, незважаючи на оману, яка розповсюджується щодо цього важливого знання, Біблія чітко представляє нам різні аспекти цього питання.

Яке ж знання може відкрити нам Біблія щодо потаємних справ Бога?

Одне з найперших пояснень, які записані в Біблії, виходить із вуст Самого Бога і воно записане у 34-му розділі книги Вихід:

«Тоді Господь пройшов перед його обличчям, і проголосив: Господь! Господь Бог співчутливий і милосердний, не скорий на гнів, багатомилостивий і правдивий, Який дотримується милосердя до тисяч поколінь, прощає беззаконня, злочини і гріхи, проте винного Він [ніколи] не визнає невинним. Він карає через беззаконня батьків у дітях і дітях їхніх дітей до третього й четвертого поколінь» (Вихід 34:6, 7).

Ми бачимо тут риси характеру Бога – сокровенні аспекти Божого життя, які відрізняють Його від будь-якого іншого бога. Якщо подумати, це є дивовижним і в той же час інтелектуально несправедливим, що Безмежний, Вічний Творець Всесвіту підсумовує все, що потрібно знати про Нього, в декількох рядках, і все ж таки Він зробив це для того, щоб обмежена, грішна людина могла прийти, принаймні до поверхового пізнання Його.

Також важливим є те, що для того, щоб отримати справжнє знання Бога і Ким Він є, ми, як і Мойсей, повинні бути приховані в «розщелині Скелі» (див. Вихід 33:22).

В іншому досвіді Мойсея щодо цього особливого образу «Скелі» написано: «тою скелею був Христос» (1 до коринтян 10:4). Таким чином ми бачимо тут, що для того, щоб пізнати Бога і бути вдячними Йому, існує «не така очевидна» вимога – спочатку бути приведеними до Христа. Тільки тоді ми зможемо по-справжньому «побачити» Бога.

Сам Христос коментує це в Євангелії від Івана (14:6), де чітко промовляє: «Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене». Він також чітко говорить, звертаючись до самовпевнених юдеїв, які намагалися пробратися до Неба шляхом свого хибного тлумачення Божого Слова: «Досліджуєте Писання, бо ви думаєте через них мати вічне життя, а вони свідчать про Мене» (Від Івана 5:39, переклад з оригіналу).

Дух Пророцтва говорить нам:

«Перш ніж Мойсей міг споглядати Божу славу, він був схований в розщелині скелі. Якщо і ми заховаємося в «розщелині Скелі», Христос покриє нас Своєю пробитою рукою і ми почуємо, що Господь говорить Своїм слугам. Нам, як і Мойсеєві, Бог відкриває Себе як «Бог співчутливий і милосердний, не скорий на гнів, багатомилостивий і правдивий, Який дотримується милосердя до тисяч поколінь, прощає беззаконня, злочини і гріхи» (Вихід 34:6, 7)».¹

Як згадувалося раніше, здобуття такого пізнання Бога – це те, для чого дійсно знадобиться вся вічність. Все ж таки Бог у Своїй милості дає нам у Своєму Слові те, що є необхідним саме зараз для нашого спасіння. Він чітко говорить нам: «Те, що скрите, [належить] Господу, нашому Богу, а відкрите – нам та нашим дітям навіки, щоб ми виконували всі слова цього Закону» (Второзаконня 29:28) – особливо на прикладі Христа.

НАПИСАНЕ НА ПIСКУ

Досвід Христа та жінки, яку фарисеї привели до Нього для засудження, описаний у 8 розділі Євангелії від Івана, на мою думку є яскравим прикладом, що це ілюструє.

Розділ починається зі слів, що Христос пішов на гору Оливну, а потім повернувся до храму, де його зустріли підступні фарисеї, поставивши Йому, як вони сподівалися, запитання з «підступом».

«А книжники й фарисеї привели [до Нього] жінку, схоплену під час перелюбу і, поставивши її посередині, кажуть Йому: Учителю, ця жінка явно була схоплена в перелюбі. В Законі Мойсей наказав нам таких побивати камінням. А Ти що на це скажеш?» (Від Івана 8:3-5).

У порівнянні з іншими ситуаціями, коли Христос стикався з подібними спробами наклепу, Його реакція була досить показовою.

«Це вони говорили, випробовуючи Його, щоб мати [підставу] звинуватити Його. Ісус же, схилившись додолу, писав пальцем по землі, [не звертаючи на них уваги]» (Від Івана 8:6).

Можливо розсердившись, обвинувачі знову почали тиснути на Нього своїми запитаннями, доки Христос не відповів простою, але проникливою фразою, після чого знову нахилився, продовжуючи писати про таємне.

«Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь!» (Від Івана 8:7). Слова і дії Христа глибоко осудили і викрили всіх присутніх, оскільки Іван пише, що: «Вони ж, почувши, [і засоромлені совістю], відходили один за одним, починаючи зі старших [до останніх]; і залишився Сам [Ісус] та жінка, яка стояла посередині» (Від Івана 8:9).

Нарешті Христос, закінчивши писати Своє владне авторське послання на піску, «підвівши голову [і не побачивши нікого, лише саму жінку], сказав їй: Жінко, де вони, [ті, хто звинувачував тебе]? Ніхто тебе не осудив?» (Від Івана 8:10).

Що Він написав? Цього ми, можливо, ніколи не дізнаємося, доки не досягнемо вічності завдяки Його благодаті. Але те, про що ми дізнаємося далі, підсумовує весь цей випадок.

Відповідаючи на Його запитання, вона сказала: «Ніхто, Господи. А Ісус їй сказав: Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши» (Від Івана 8:11).

Я вважаю, що ця історія, як і багато інших, показує все, що нам потрібно знати про Бога і Христа щодо вічного життя (див. Від Івана 17:3).

ВIЧНЕ ЖИТТЯ

З моменту гріхопадіння людства нам була обіцяна непохитна надія на наше спасіння. Обман змія був викритий словами: «Я ж покладу ворожнечу між тобою й жінкою, між твоїм насінням і її насінням. Воно вразить тебе в голову, а ти вразиш його в п’яту» (Буття 3:15).

«Насіння», про яке тут йдеться, – Христос, Котрий звершив цю роботу у Своєму земному служінні, і саме в цьому ми бачимо викупну любов, яку Бог дарував нам, хоч ми на те й не заслуговуємо.

У прямому значенні все людство представлене засудженою жінкою з 8-го розділу Євангелії від Івана. Диявол гріха звинувачує нас у гріхові, за який насправді ми заслуговуємо покарання, – смерть (див. До римлян 6:23) і, тим не менш, Бог проклав дорогу спасіння. Тільки отримавши знання про Його План викуплення, людина може зробити вибір: або прийняти і бути спасенною, або відкинути і, врешті-решт, загинути.

Однак ми знаємо волю Бога, відображену в Його Слові, – Він не бажає, щоб хтось загинув.

Благаючи ізраїльтян, Бог промовляє: «Відкиньте від себе всі ваші гріхи… Для чого вам, нащадки Ізраїля, помирати? Адже Я не маю задоволення в смерті вмираючого, – говорить Владика Господь, – тож наверніться і живіть!» (Єзекіїля 18:31, 32).

Христос прийшов у цей світ, помер і воскрес для того, щоб дати нам знання про Бога і Його безмежну любов до нас. Саме через служіння Святого Духа ми готуємося до прийняття всієї Істини, щоб мати шанс обрати життя.

«Вічне життя є те, – сказав Христос, – щоби знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, – Ісуса Христа» (Від Івана 17:3). А пророк Єремія сказав: «Але, хто хоче хвалитися, нехай хвалиться тим, що знає Мене, – розуміє, що Я Господь, Котрий творить милосердя, правосуддя і правду на землі, бо саме у цьому Моє задоволення, – говорить Господь» (Єремії 9:23). Людський розум навряд чи може осягнути широту, глибину і висоту духовних можливостей людини, яка набуває цих знань».²

«Даючи нам Своє Слово, Бог зробив нас володарями кожної суттєвої для нашого спасіння Істини. Тисячі людей черпають із цього джерела життя, однак його запаси не зменшуються. Тисячі уявляють перед собою Господа і, споглядаючи Його славу, перетворюються в той самий образ. Вони палають духом, коли говорять про Його характер, розповідаючи, Ким Христос є для них і ким вони є для Христа. Але ці щирі дослідники Божого Слова не вичерпали цих величних святих тем. Нові тисячі шукачів Істини можуть приєднатися до дослідження таємниць спасіння. Коли вони будуть роздумувати про життя Христа і характер Його місії, промені Небесного світла все яскравіше сяятимуть для них при кожній спробі знайти Істину. Кожний новий пошук відкриє щось глибше й цікавіше, ніж попередні. Ця наука невичерпна. Вивчення теми втілення Христа, Його викупної жертви та посередницького служіння займатиме розум старанного учня аж поки триватиме час; і, дивлячись у небо з його нескінченністю років, він вигукне: «Таємниця благочестя велика!».

Хочеться відзначити, що нам слід розуміти і знати про те, що Господь, Котрий проявляє любов, доброту, правосуддя та праведність, є вічний. У світлі цього ми повинні навчати дітей пізнанню Бога та Його стандартів. Оскільки ми змагаємось із турботами цього життя за час для навчання наших дітей, нам потрібно шукати Божого керівництва, щоб за допомогою Його Божественного провидіння ми могли належним чином виконати це завдання.

«Навчайте пізнанню Бога. – Пізнання Бога – це вічне життя. Навчаєте ви цього ваших дітей чи навчаєте їх жити за світськими стандартами? Чи готуєтеся ви жити в домі, який готує для вас Господь?.. Розповідайте вашим дітям про життя Спасителя, Його смерть і воскресіння. Заохочуйте їх вивчати Біблію... Навчайте дітей формувати характер, який залишиться з ними протягом усієї вічності. Сьогодні ми повинні молитися, як ніколи раніше, щоб Бог зберіг і благословив наших дітей».⁴

ВИСНОВОК

Давид розмірковував про вірність Господа всім поколінням і в книзі Псалмів (100:5) він проголосив: «Адже Господь добрий, – Його милосердя вічне, і вірність Його – з покоління в покоління!». І знову в останній книзі Біблії, Об’явленні, нам нагадується про те, що Бог є вічний. «Я є Альфа й Омега, [початок і кінець], – каже Господь Бог, – Хто є, і Хто був, і Хто приходить, – Вседержитель!» (Об’явлення 1:8). Завдяки Ісусові ми можемо отримати вічне життя. Він помер, Його Кров очистила наші гріхи і через цей дар, пізнавши Його, ми можемо мати вічне життя. «Адже заплата за гріх – смерть, а Божий дар благодаті – вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі» (До римлян 6:23).

«Якби спасіння можна було купити за срібло чи золото, то як легко було б з це зробити Тому, Хто говорить: «Адже срібло Моє і золото також Моє» (Аггея 2:8). Але беззаконник може бути викуплений тільки дорогоцінною Кров’ю Божого Сина. План спасіння був заснований на жертві. Апостол Павло писав: «Адже ви знаєте благодать нашого Господа Ісуса Христа, що, будучи багатим, заради вас Він став убогим, аби ви збагатилися Його зубожінням» (2 до коринтян 8:9). Христос віддав Себе за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконня. І, як завершальне благословення спасіння, дарував «Божий дар благодаті – вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі» (До римлян 6:23)».⁵

«А Цареві віків – нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові – честь і слава навіки-віків» (1 до Тимофія 1:17).

Амінь.

Посилання:

1. Наочні уроки Христа. – С.162.
2. Дії апостолів. – С.531.
3. Наочні уроки Христа. – С.133.
4. Виховання дітей. – С.494.
5. Дії апостолів. – С.519.