Справжня причина проблем

Аркадій Мангул
Проповідник, Молдова

«Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!» (Від Івана 16:33).

Чи можете ви уявити собі життя без будь-яких проблем? Нам, мабуть, важко уявити собі щось подібне, адже ми народжені у світі гріха. Однак з того моменту, коли я вперше почав ближче пізнавати Бога любові, я був захоплений відкриттям про те, що світ без проблем – це не казка, а скоріше проєкт, який насправді Бог втілює в життя.

КОРIНЬ ПРОБЛЕМИ

Коли говоримо про проблеми, ми маємо на увазі зло, смуток, страждання, образи, невдоволення, біль тощо. Ці проблеми часто викликані гріховними вчинками людей, або навмисними, або ненавмисними. Через те, що гріх є керуючою силою в їхньому житті, їхні вчинки приносять багато нещастя в наш світ. Натхненний уривок із книги «Блаженства, промовлені на горі» добре пояснює це: «Наші прабатьки наважилися знехтувати Божою волею в одному-єдиному пункті і цим відчинили ворота, через які гріх увійшов у світ. Кожний, хто наслідуватиме їхній приклад, пожне той самий наслідок. Усі вимоги Божого Закону ґрунтуються на Його любові, і тому кожний, хто ухиляється від заповідей, сам винен у своєму нещасті й загибелі».¹

Отже, гріх – це не лише юридичний термін, що означає порушення Закону. Він також є початком складного процесу, який створює численні проблеми не тільки людині, яка ініціювала його, але й тим людям, які пов’язані з цією дією.

ГРIХ – НЕ БОЖИЙ ВИНАХIД

Більшість людей, здається, вважають Бога відповідальним за появу гріха у Всесвіті. Як аргументи у цьому випадку надаються такі хибні ідеї:

– Гріх – це порушення Закону. Бог є Автором Закону. Отже, якби не існувало Закону, то не було б і гріха.

– Бог створив Люцифера, котрий першим згрішив. Якби Люцифера не існувало, то не було б і гріха.

Це хибні ідеї. Натхнення чітко відкриває: «Бог не створив зло. Він створив тільки добро, яке було подібне до Нього… Зло, гріх і смерть… є результатом непокори, початок якої поклав сатана».²

Правильно розуміючи це, ми можемо осягнути справжню мету Божого Закону та його цінність для нас, тому що Закон був даний нам для того, щоб ми могли виявити чи розпізнати гріх та усунути його. Як зазначено вище, Божий Закон визначає гріх як термін, але його процес також може існувати поза Законом. Наведемо приклад. Шоста заповідь говорить: «Не вбиватимеш», а сьома заповідь – «Не чинитимеш перелюбу». Якби ці дві заповіді не були включені до Закону, це не означало б, що ми чинимо добре, коли вбиваємо і чинимо перелюб. Отже, люди все одно не були б щасливішими, якби вони чинили так.

Таким чином ми розуміємо, чому Бог, бажаючи вберегти нас від бід, пропонує нам жити відповідно до Його святого Закону. Ми розуміємо, чому Святе Письмо дає нам ці вказівки, щоб розірвати ланцюги гріха і уникнути його. «Тому й ми, маючи довкола [себе] таку велику хмару свідків, відкиньмо всяку гордість та гріх, що [нас] легко обплутує, з терпінням прямуймо до тієї боротьби, яка перед нами» (До євреїв 12:1).

Однак кульмінацією нашої людської безглуздості є те, що ми будь-якою ціною уникаємо проблем і скаржимося на несприятливі обставини, в яких ми опинилися. Водночас ми продовжуємо любити гріх і запускаємо ті самі процеси, котрі є причиною нещасть, що спіткають нас і оточуючих нас людей.

ЕГОIЗМ

Бог є любов. Це є досконалим визначенням нашого Творця. Бог не є егоїстичним. Людина була створена за Божим образом і за Його подобою. Однак найпершою переміною, яка відбулася з появою гріха, була заміна любові егоїзмом: «При створенні людина була наділена благородним характером й урівноваженим розумом. Вона була досконалою істотою і жила у згоді з Богом. Її думки були чистими, наміри – святими. Однак, через непослух властивості душі стали порочними, і себелюбність витіснила із людського серця любов».³

Основою більшості проблем є егоїзм. Він змушує людину думати, що вона є центром усього і все існує тільки для неї. В результаті таке ставлення перетворює її на споживача та гнобителя. Такий спосіб дій ми виявляємо при ретельному дослідженні Біблії. Після гріхопадіння Адам і Єва були схильні звинувачувати будь-кого іншого, для того щоб спробувати уникнути свого неминучого вироку. З цієї ж причини Каїн убив Авеля. Юда був джерелом зла серед учнів і навіть зрадив Спасителя через егоїстичні спонукання. У наші дні егоїзм все ще є проблемою у світі, і вона не обмежується лише ним. Навіть церкву паралізовано через егоїзм. Незалежно від становища, походження, вірування чи віку, стільки всього обертається навколо задоволень і бажань порочних сердець. Там, де живе егоїзм, зникають любов, мир, прощення, розуміння, смиренність і лагідність, – як наслідок з’являються любов до задоволень, прагнення наживи, жадібність, ненависть, непорозуміння, занепокоєння та невдоволення. Таке егоїстичне життя, безперечно, веде до самознищення.

Однак на відміну від цього ми можемо зрозуміти, наскільки альтруїстичним є Бог і який чудовий приклад Він дав нам в особі Господа Ісуса Христа! Наступна цитата описує це:

«Христос не догоджав Собі» (До римлян 15:3). Він нічого не робив для Себе, але всю працю звершував заради грішного людства. У Його присутності егоїзм був осоромлений. Він узяв на Себе нашу природу, щоб постраждати за нас. Егоїзм, гріх цього світу, став панівним гріхом у церкві. Пожертвувавши Собою заради блага людей, Христос підрізав корінь усілякого егоїзму. Він не пошкодував нічого, навіть Своєї честі та Небесної слави, і чекає такого ж самозречення та жертовності з боку тих, кого Він прийшов благословити і спасти».⁴

ЗЛО НАВ’ЯЗУЄТЬСЯ

Іще одна відчутна проблема гріха полягає в тому, як йому вдається множитися і поширюватися, не попереджаючи нас про це. Прочитавши наведені вище цитати, ми зрозуміли, що Бог є любов, і через гріх ця любов замінюється егоїзмом. Отже, усвідомлюючи, що Бог також є життям, ми розуміємо, що життя в даному випадку замінюється смертю. Життя – це свідомий вибір, але перший гріх, скоєний на землі, містив у собі смерть.

«Бо як через одну людину гріх увійшов у світ, а з гріхом і смерть, так у всіх людей увійшла смерть, тому що всі згрішили» (До римлян 5:12).

Це відбувається з будь-яким гріхом. Зло множиться проти нашої волі, без нашого бажання. З моменту зараження хворобою гріха, ми стали водночас її носіями і переносниками. Це вельми пригнічує. Але подяка Богові за те, що Він не залишив нас без надії! У Божому Плані спасіння є можливість прокинутися від смертельної летаргії.

ДВI КАТЕГОРII

Усі люди грішні, але не всі хочуть і далі йти шляхом гріха. У цьому полягає різниця. У 2 посланні до солунян (2:3) представлений вислів «людина беззаконня» стосовно того, хто вирішує йти гріховним шляхом, висуваючи певні вимоги. Одна з вимог полягає в тому, щоб змушувати всіх робити те, що «людина беззаконня» вважає правильним. Кого хоче змусити «людина беззаконня»? Звичайно ж тих, котрі були пробуджені Святим Духом, які усвідомили ціну, заплачену невинним Творцем за наслідки гріха. У цьому контексті діяльність «людини беззаконня» була і буде джерелом проблем упродовж усіх століть. Ось що говорить нам Натхнення:

«Римсько-католицька церква, поєднавши в собі обряди язичництва і християнства, як і язичництво, представляє Божий характер в неправдивому світлі й застосовує ті самі жорстокі й огидні методи. За днів папського панування церква примушувала приймати її віровчення за допомогою тортур. Того, хто відмовлявся коритися її вимогам, чекало вогнище. Тільки судний день відкриє, скільки душ загинуло в масових убивствах».⁵

Історія повторюється. «Велике горе», через яке повинен пройти Божий народ, буде таким же, тому що воно завдаватиметься «людиною беззаконня».

«Духовенство і держава об’єднаються, щоб усілякою ціною – підкупом, переконанням і силою – змусити усі верстви суспільства вшановувати недільний день. Відсутність Божественного авторитету буде компенсована насильством. Політична корупція вбиває любов до справедливості та повагу до істини, і навіть у волелюбній Америці державні діячі та законодавці, щоб здобути собі прихильність суспільства, підуть на поступки вимогам народу і видадуть закон про святкування недільного дня. Здобута такою дорогою ціною свобода совісті буде зневажена. У боротьбі, яка швидко наближається, виконаються слова пророка: «Тож змій розлютився на жінку і пішов воювати з рештою її нащадків, які зберігають Божі заповіді й мають свідчення Ісуса» (Об’явлення 12:17)».⁶

Наведені вище цитати відповідають на запитання, яке задають багато людей: «Якщо я більше не хочу мати нічого спільного з гріхом, чи не матиму я проблем?» Звісно, так. Поки існує гріх, існуватимуть і труднощі. Тому багато людей розчаровуються. Але я волію бути серед тих небагатьох людей, про яких написано вище, і я вирішую більше не бути джерелом проблем для когось. Ні для Бога, ні для людей.

БУНТIВНИКИ СIОНУ, ПОКАЙТЕСЯ!

Отже, досліджуймо натхненні слова, які записані у книзі «Євангелизм»:

«У наших церквах є люди, які сповідують Істину, але залишаються лише перешкодою на шляху реформ. Вони – наче палиця в колесі екіпажу порятунку. Такі люди завжди когось осуджують. Сумніви, заздрощі та підозра є плодами егоїзму, і здається, наче вони вплетені в їхню природу. Я назвала б цей клас людей хронічними церковними буркунами. Вони завдають великої шкоди церкві, усунути яку не в змозі навіть два служителя. Буркуни – великий тягар для церкви і служителів Христа. Вони живуть у атмосфері сумнівів, заздрощів та підозр. Посланцям Христа потрібно витратити багато часу і докласти великих зусиль, щоб звести нанівець вплив їхньої згубної діяльності та відновити злагоду і єдність у церкві. Це забирає сили та енергію у служителів Бога, перешкоджає їхній роботі спасіння душ від смерті. Бог відплатить бунтівникам Сіону за їхніми вчинками».⁷

Ось опис категорії людей, до якої може належати кожен із нас, навіть я, автор статті. Це люди, які знали Бога, присвятили Йому своє життя, покинули лави лукавого і приєдналися до тих, котрі не бажають мати нічого спільного з гріхом. Але заздрість і підозри все ж таки існують у їхньому житті. Насправді, все це зазвичай може не класифікуватися як гріхи проти Божого Закону у великому масштабі, але вони все ж таки є зброєю сатани для того, щоб привести Його церкву до зневіри, зруйнувати її і завадити роботі Святого Духа. Свідоцтва говорять нам наступне:

«Заздрість, ревнощі, злі підозри та лихослів’я походять від сатани, і вони ефективно перешкоджають дії Святого Духа. Ніщо в цьому світі не є таким дорогоцінним для Бога, як Його церква. Ніщо крім неї не охороняється Ним так дбайливо та ревно. Ніщо так не ображає Бога, як вчинок, що послаблює вплив людей, котрі звершують Його служіння. Він притягне до відповідальності усіх, котрі допомагають сатані у його роботі засудження та збентеження людей».⁸

Я можу стверджувати, що це є гріхом. Можливо, він не знаходиться під чітко вираженою юрисдикцією Десяти Заповідей, але, як ми говорили раніше, навіть якщо немає точної заповіді про це, усе це неминуче призводить до розчарування та гріха. Ні Бог, ні ми не матимемо користі від таких дій.

Ми називаємо Бога нашим Отцем. «Чи обмірковують свої стосунки з Богом і своїми ближніми ті, чиї імена записані в церковних книгах, котрі заявляють про те, що є синами та доньками Бога? Ми повинні повністю покладатися на милість Спасителя, Котрий прощає гріх, і невже ми дозволимо своїм серцям залишатися черствими і безсердечними? Чи може якась провокація виправдати те, що ми плекаємо недобрі почуття або змусити нас відчувати неприязнь і жадати помсти? Чи можемо ми першими кинути камінь на осуд брата, коли Бог виявляє Свою милість до нас і прощає наші гріхи проти Нього? Якби Бог почав судитися з нами, наш борг виявився б величезним, але Небесний Отець готовий пробачити нас. Бог поводитиметься з людьми не відповідно до їхньої думки про себе, не відповідно до їхньої самовпевненості, але згідно з тим духом, який вони виявляють стосовно своїх братів, котрі помиляються.

Різкий, суворий дух – це дух сатани. Гордість серця, якщо її плекати, породжує заздрість, злі підозри та веде до помсти. Існує небезпека того, що ми, перебільшивши звичайні слова чи вчинки, перетворимо їх на навмисні образи і вважатимемо, що хтось вчинив з нами несправедливо, отже, заслужив нашу холодність, байдужість чи зневагу. Однак Господь піклується про тих людей, котрих ми звинувачуємо; Божі ангели служать їм. Той, Хто читає серце, може побачити більше справжньої доброти в них, ніж у тому, хто плекає недобрі почуття проти них за ймовірне зло. «Коли згрішить твій брат, – докори йому, а коли покається, – прости йому» (Від Луки 17:3). Ставтеся до нього та його помилок так, як ви хотіли б, щоб Бог ставився до вас, коли ви ображаєте Його. Любов не радіє злу, а помста радіє. Стережіться виявляти завзяття щодо себе, щоб ви могли показати свої діла в лагідній мудрості доброго способу життя. Уникайте усілякого різкого слова, усілякого недоброго вчинку. Любіть як брати, будьте ласкаві, будьте ввічливі. Не ганьбіть Істину гіркою заздрістю та розбіжностями, бо такий дух цього світу. Нехай ці порочні якості не згадуються між вами».⁹

ПРИКЛАДАЮЧИ СОКИРУ ДО КОРIННЯ

Готуючись до Божого Царства, Іван Хреститель, предтеча Христа, пояснює явну реальність: «Сокира вже лежить біля коріння дерев, – усяке дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь» (Від Матвія 3:10).

Апостол Павло далі застерігає про те, наскільки важливо націлитись на смертоносний корінь, який важко перебороти: «Майте мир з усіма і святість, без яких ніхто не побачить Господа. Пильнуйте, щоб ніхто не був позбавлений Божої благодаті, аби хто не наробив прикрощів, коли випустить гіркий корінь, та щоб ним багато хто не опоганився» (До євреїв 12:14, 15). [Виділено автором статті].

«Церква загалом не отримає Пізнього дощу, доки не відмовиться від усілякої заздрості, злих підозр і лихослів’я. Ті, котрі плекають у серці ненависть, поки вона не зміцнилася і не стала частиною їхнього характеру, повинні пережити інший досвід, якщо вони бажають отримати Пізній дощ».¹⁰

«Господь велить нам очистити свої серця від егоїзму, який є коренем відчуження. Господь прагне злити на нас Свого Святого Духа повною мірою, і Він повеліває нам очистити шлях самозреченням. Коли наше «я» підкориться Богові, наші очі відкриються і ми побачимо каміння спотикання, які наша гріховність зводить на шляху ближніх. Бог просить нас усунути все це. Він говорить: «Тому визнавайте один перед одним гріхи, моліться один за одного, щоби зцілитися» (Якова 5:16). І тоді ми зможемо мати впевненість, яку мав Давид, коли молився після сповідання свого гріха: «Поверни мені радість Свого спасіння і зміцни в мені Духа слухняності. Я навчатиму злочинців Твоїх доріг, і грішники навертатимуться до Тебе» (Псалом 51:14, 15).

Коли Божа благодать панує в серці, душу оточує атмосфера віри, мужності та Христоподібної любові, що надає сили духовному життю усіх тих, хто перебуває в ній».¹¹

«Христос промовляє: «Дана Мені вся влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам. І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку!» (Від Матвія 28:18-20).

У цьому полягає дане вам доручення. Як ви звітуватимете перед Христом про вашу поведінку, якщо замість того, щоб працювати заради спасіння ваших ближніх, ви вливаєте в їхні вуха ваші проблеми і труднощі та навіть скарги на ваших братів? Полегшення своїх проблем найшвидше ви можете знайти тоді, коли говоритимете іншим людям про Христа і розповідатимете їм дорогоцінну Істину. Однак не говоріть слова, викликані заздрістю, злими припущеннями та підозрами. Не розповсюджуйте недобрі чутки про ваших братів. Саме з цієї причини Господь не може ввійти до церкви, хоч Він вельми бажає цього. Невже ви не розчистите дорогу Царю? Не всі брали участь у цій згубній роботі, але винні нехай тепер виправляться».¹²

ВИСНОВОК

Бог бажає, щоб ми були щасливими, і Він досі працює над відновленням нашого щастя. Хоча люди можуть бути причиною наших проблем, корінням цього є сила гріха в серцях людей. Однак ніхто не змушений підкорятися цій силі. Перо Натхнення прояснює реальну проблему: «Навіть найбільша спокуса не виправдовує гріха. Немає значення, в якому скрутному становищі ви опинитеся, провина за вчинений гріх цілком лягає на вас. Корінь зла – невідроджене серце».¹³ Бог зробив усе можливе, щоб прояснити це питання, і через Ісуса Він уможливив спасіння від рабства гріха. Він бажає, щоб ми скористалися цією можливістю. Обираймо сторону Бога, бо невдовзі, після великої скорботи, ініціатор гріха і сам гріх будуть знищені, а ті, котрі вирішили залишитися грішниками, будуть знищені разом із гріхом. Незабаром настане час, коли проблеми закінчаться назавжди. Ми з нетерпінням чекаємо того дня, про який написано у книзі «Велика боротьба»:

«Велика боротьба закінчена. Гріха й грішників більше немає. Безмежний Всесвіт – чистий. У всьому незліченному творінні б’ється один пульс гармонії і радості. Від Того, Хто створив усе це, течуть потоки життя, світла і щастя у всі простори безмежного світу. Від найменшого атома до найбільших галактик – усе живе й неживе в своїй незатьмареній красі та досконалій радості свідчить про те, що: «БОГ Є ЛЮБОВ».¹⁴

Амінь!

Посилання:

1. Блаженства, промовлені на горі. – С.52.
2. Рев’ю енд Геральд, 4 серпня 1910 року.
3. Дорога до Христа. – С.17.
4. Свідоцтва для церкви. – Т.5. – С.204.
5. Велика боротьба. – С.569.
6. Там саме. – С.592.
7. Євангелизм. – С.370.
8. Свідоцтва для церкви. – Т.6. – С.42.
9. Ознаки часу, 14 лютого 1895 року.
10. Домашній місіонер, 1 серпня 1896 року.
11. Свідоцтва для церкви. – Т.6. – С.43.
12. Листи та рукописи. – Т.22. – Р.71, 1907.
13. Християнська родина. – С.331.
14. Велика боротьба. – С.678.