Зустріч зі Спасителем

Абу Рубен Будау
Пресвітер, США

Улітку 2021 року я зустрів найщасливішу людину, яку коли-небудь бачив у своєму житті. Я відвідав нещодавно організовану групу в Мак-Аллені, штат Техас, одному з міст Сполучених Штатів Америки, на самому півдні, яке розташоване за кілька хвилин їзди від кордону з Мексикою. Один брат розпочав служіння радіомовлення, в якому проповідував Євангелію на місцевій радіостанції, і багато людей телефонували та просили відвідати їх або виявляли бажання пройти біблійні курси. Одним із них був містер Гуаделупе, чоловік шістдесяти років, мексиканець за походженням. На момент мого візиту містер Гуаделупе регулярно відвідував служіння нашої церкви і повністю перемінив своє життя. Він з радістю прийняв суботу і його новий спосіб життя відображав його нове й глибше розуміння Святого Письма. На його обличчі завжди була посмішка, і коли він говорив про Ісуса, його радість передавалася іншим. Я жодного разу не чув, щоб він говорив про свій смуток чи занепокоєння, і за всіма можливими параметрами він був справді щасливою людиною.

Сьогодні, у наших звичайних зустрічах ми бачимо людей, які здаються завжди щасливими, і ми не вважаємо, що у цьому є щось незвичайне. Бути щасливим, коли ми здорові, маємо родини, в яких панує любов, або коли комфортно живемо, не обов’язково є чимось вражаючим.

Якби нам потрібно було скласти список найщасливіших людей, то, можливо, ми спокушалися б помістити на початок списку тих людей, які мають усе, що можна купити за гроші. А також тих, у кого, здавалося б, ідеальне життя, оскільки вони не страждають від хвороб, не мають фінансових чи сімейних проблем, або чиє життя здається ідеальним у всьому.

Однак щастя містера Гуаделупе не було пов’язане з таким ідеальним життям, а навпаки він був щасливий, незважаючи на свої величезні випробування та поневіряння. Він помирав від раку, і оскільки ще рік тому лікарі сказали йому, що він помре, нині він жив у позичений час. До його живота був прикріплений калоприймач, і з одного боку його шиї виступала пухлина завбільшки з грейпфрут. Він дихав через трахеостомічну трубку у своєму горлі, яку він мав закривати пальцем, щоб щось сказати. Він жив самотньо в однокімнатній скромній квартирі, і не мав родини, яка б його відвідувала. Не маючи можливості працювати, він залежав від щедрості людей у продуктах харчування та орендній оплаті за квартиру.

З людської точки зору, він не мав абсолютно нічого в цьому світі, що могло б забезпечити йому втіху та безпеку, і все ж він усім говорив, що він не засмучений, а щасливий. Однак йому не треба було говорити людям про те, що він щасливий. Це можна було прочитати на його обличчі, відчути у його розмові та поведінці.

Більшість людей можуть відчувати певне щастя, коли в їхньому житті все йде добре, але брат Гуаделупе знайшов щастя і мир, які перевершували його фізичні, земні випробування. Переживаючи подібний досвід, апостол Павло сказав: «Через це радію в немочах, у клопотах, у нестатках, у вигнаннях та утисках за Христа, бо коли я немічний, – тоді я сильний» (2 до коринтян 12:10).

ЯКИМ ЧИНОМ?

Як можна мати такий мир серед вихору скорбот? Як можна «завжди радіти» (див. 1 до солунян 5:16), навіть коли на нашому шляху трапляються очевидні неприємності? Брат Гуаделупе мав секрет, який він з радістю усім розповідав. Подібно до апостола Павла він зустрів Спасителя, і це стало переломним моментом у його житті, оскільки він уже ніколи не був таким, як раніше.

НАША НАЙБIЛЬША ПОТРЕБА

Перед славною зустріччю зі Спасителем апостол Павло пройшов свій власний шлях. Правда в тому, що ми всі маємо свій власний шлях і при цьому шукаємо щастя і самореалізації в різних місцях. Деякі звертаються до світу у пошуках світських задоволень і куштують усе, що цей світ може запропонувати. Історія блудного сина все частіше повторюється серед молодих людей, котрі втомилися від релігійних «обмежень». Інші, подібно до апостола Павла, можуть шукати Бога в різних доктринах і системах переконань, але можуть виявитися такими ж далекими від Бога, як людина, яка п’є в барі. Який би шлях ми не обрали крім Бога, зрештою наслідки матимемо ті самі. Усі зусилля, яких ми докладаємо у пошуках земних насолод, у прагненні досягти задоволення власними шляхами, виявляться нічим іншим, як подвійною трагедією: «Адже два злочини Мій народ учинив: вони Мене, Джерело живої води, відкинули, і видовбали свої водойми, – водоймища діряві, які не здатні утримувати воду» (Єремії 2:13).

Ми були створені для того, щоб нас наповнював Небесний мир, коли ми живемо у досконалій гармонії з Творцем. Якщо цей зв’язок перерваний, ніщо інше в цьому світі не може вгамувати спрагу душі. Справжній мир і щастя неможливо отримати за допомогою чогось, що може запропонувати цей світ. З іншого боку, коли ми зустріли нашого Спасителя і наш зв’язок зі Всемогутнім відновився, ніщо в цьому світі не зможе відібрати наш Небесний мир, який перевершує всяке розуміння. «Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (До римлян 8:35). Саме тому Бог украй необхідний людству!

Наскільки нам потрібен Бог і що ми варті без Нього? Що є найкращим, що ми можемо зробити власними силами, без Бога? Наскільки низько Йому доведеться схилитися, щоб досягти нас, відновити нас і «зміцнити наші кроки»? (Див. Псалом 40:3). Життя і досвід апостола Павла є чудовим прикладом того, що було до і після зустрічі зі Спасителем.

ПРАЦЮЮЧИ НА ВОРОГА

Важко знайти кращий приклад зловживання довірою, ніж приклад Юди. У країнах цього світу передбачене суворе покарання для тих, хто є зрадниками. Вчинок Юди, який зрадив Ісуса, призвів до того, що до імені зрадника з огидою ставляться в усьому світі. Коли йдеться про людей, котрі служать сатані, то, можливо, ми думаємо про сатаністів, одержимих та інших явно безбожних людей. Але щоразу, коли ми діємо всупереч характеру Бога, то служимо ворогові й так само безнадійно гинемо, як Юда через зрадницький поцілунок. До свого навернення апостол Павло діяв проти вічного Царства. Ще більш чітко написано про нього, що «переслідуючи послідовників Ісуса, він справді виконував роботу сатани».¹

Якщо ми не знаходимося в Божих лавах, то це не означає, що ми на нейтральній території, тому що в духовному Царстві не існує такої. Насправді це рівнозначно тому, що ми боремося пліч-о-пліч з великим заклятим ворогом і знаходимося серед його підданих. Після свого навернення апостол Павло писав про наше колишнє життя: «І вас, які колись були відчужені, непримиренні розумом в лукавих ділах» (До колосян 1:21). [Виділено автором статті].

Наш стан є навіть нещаснішим, якщо ми чинимо подібно до Павла, вважаючи, що служимо Богові, тому що «ніхто не поневолений більш безнадійно, ніж ті, котрі помилково вважають, що вони є вільними».² Убогість Лаодикії зростає в геометричній прогресії, якщо думати, що я «багатий, розбагатів і нічого не потребую!» і не знати, що насправді я «нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об’явлення 3:17).

Без Бога вся наша праця є марною. До зустрічі з Ісусом усі зусилля Павла в служінні Богу були огидними, про що він шкодував усе своє життя: «Нарешті з’явився і мені, – наче якомусь недоноскові. Адже я найменший з апостолів, недостойний називатися апостолом, оскільки я переслідував Божу Церкву» (1 до коринтян 15:8, 9).

Павло щиро помилявся. Він ненавмисно і неусвідомлено діяв проти Бога. Навпаки, він думав, що цим служить Богові. Однак це не змінило того факту, що він був саме там, де сатана хотів, щоб він був, і робив те, що сатана хотів, щоб він робив. Його завзяття до вимогливої і законницької релігії, яку він сповідував, призвело до того, що він карав людей і завдавав їм шкоди, а також використовував силу і залякування, як нібито засоби євангелизації. Такі методи беруться безпосередньо з арсеналу сатани, і їм немає місця у просуванні Божого Царства.

ВIДМОВА ВIД НАШИХ «НАДБАНЬ»

Савл із Тарса був відданим юдеєм, котрий бажав чинити те, що є правильним. «Обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племені Веніамина, єврей з євреїв, щодо Закону – фарисей, щодо ревності – гонитель Церкви, щодо праведності, яка від Закону, – бездоганний» (До филип’ян 3:5, 6). У власних очах він належав до правильної конфесії, відвідував правильну церкву, здійснював правильні обряди, мав правильне вчення і був сповнений завзяття. Він мав усі світські причини пишатися своїми досягненнями, проте покладатися на все те, що було для нього «надбанням» (До филип’ян 3:7), – несумісно з Христом. Хоча ці «надбання» змусили б пишатися будь-якого єврея, пізніше Павло зрозумів, що єдине, чим варто хвалитися, – це хрест Ісуса: «А я не став би хвалитися нічим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене розп’ятий світ, а я – для світу» (До галатів 6:14).

Хоча всі ці «надбання» необов’язково були поганими, але поки він покладався на них, як на засіб спасіння, він не міг мати Христа. Бог приймає лише служіння і послух, що спонукаються любов’ю, а все інше – це тільки «дзвінка мідь або гучний кимвал» (див. 1 до коринтян 13:1). Якщо все це заважає нам цілковито прийняти Спасителя і довіряти Йому, тоді вважаймо все «за втрату, порівняно з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа» (До филип’ян 3:8).

Апостол Павло не вважав жертвою «все визнавати за втрату». Як тільки він скуштував і побачив наскільки добрим є Господь, усі його попередні «надбання» зблідли при порівнянні, або, говорячи словами Павла, вони стали для нього «сміттям» (див. До филип’ян 3:8). Людина, яка знайшла прихований у полі скарб, не сумувала через те, що їй довелося продати «все, що мала», аби купити те поле, тому що її радість через знайдений скарб була набагато більшою (див. Від Матвія 13:44).

Від чого нам доведеться відмовитись заради Христа? Лише від того, що робить нас нужденними, мізерними, вбогими, сліпими та голими (див. Об’явлення 3:17), а також від того, що робить «нашу праведність» такою ж цінною, як «поплямована (місячним) одежа» (Ісаї 64:5).

БАЖАННЯ ТВОРИТИ ДОБРО

Бажання творити добро є важливим. Але «бажання» недостатньо, тому що в нас є закон природи, який утримує нас у рабстві гріха так само, як і закон всесвітнього тяжіння тримає нас на землі. «Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене» (До римлян 7:21).

Я добре пам’ятаю випадок, який трапився зі мною у підлітковому віці. Я гостював у бабусі з дідусем на північному сході Румунії, і мене відправили до сусідів позичити садовий інструмент. Був ранок, і коли я підійшов до сусідських воріт, сусід саме випускав двох поросят з хліву у великий двір, що буяв зеленою травою. Вийшовши з хліву, ці поросята відразу побігли в одному напрямку так швидко, як тільки могли, і не зупинялися, поки не добігли до маленької калюжі бруду, яка була в одному з кутів двору. Вони почали бовтатися в цій калюжі і хлюпатися в ній з невимовним азартом, доки повністю не забруднилися. Усе це зайняло не більше 20 секунд і коли все закінчилося, повністю задоволені своїм досягненням, вони пішли їсти.

Гріх настільки глибоко укорінився в нашому єстві, як прагнення до бруду в цих двох маленьких поросятах. Біблія запрошує нас замислитися: «Хіба може ефіоплянин (чорношкірий) змінити колір своєї шкіри, чи леопард – свої плями? Так само і ви, котрі звикли чинити зло, хіба можете робити добро?» (Єремії 13:23). Гріх так сильно оволодів нашим єством, що для того, аби вирватися з його ланцюгів, які сковують, потрібно набагато більше, ніж просто людська сила, – потрібна сила Самого Бога. І ось що Павло знайшов у Євангелії: «Адже я не соромлюся Радісної Звістки [Христа], тому що вона – Божа сила на спасіння кожному, хто вірить: перше – юдеєві, а [тоді] – грекові» (До римлян 1:16). [Виділено автором статті].

ЗУСТРIЧ

Краса Євангелії полягає в тому, що Бог знає наш стан і, все ж таки, продовжує любити нас. Він послав Свого Сина в цей світ, щоб і наркоман, і самовдоволена людина, яка регулярно відвідує церкву, могли бути спасенні від смертельного полону і приведені в Царство благодаті, де Бог «робить усе в усіх» (1 до коринтян 12:6). Незважаючи на нашу ворожнечу проти Нього, «Христос, коли ми ще були безсилі, у відповідний час помер за нечестивих» (До римлян 5:6). Ісус помер за нас не тоді, коли ми почали змінюватися на краще або принаймні, коли Він побачив, що ми докладаємо зусиль, щоб коритися Йому, але «коли, ще будучи ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, тим більше, примирившись, спасемося Його життям» (До римлян 5:10).

Зустріч з Ісусом є чимось більшим, ніж звичайна випадкова зустріч. З Божого боку вона є навмисною. Він шукає нас, Він знаходить нас і стукає у двері нашого серця, намагаючись привернути нашу увагу. Іноді Ісус звертається до нас через біблійний вірш, через друга або через брошуру. В інших випадках, можливо, через подію, незалежно від того, сприймаємо ми її як хорошу чи погану. По дорозі до Дамаску Господь звернувся до Савла із Тарсу голосом, який він чув, а також Він говорив із ним через його сліпоту, і ось у чому він пересвідчився.

УСЕ СПРИЯЄ

«Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його постановою, все сприяє до добра» (До римлян 8:28). Легко зрозуміти і прийняти те, що добро сприяє для нашого блага. У цьому немає нічого дивного, адже наш Бог є надзвичайним Богом, Котрий може звершувати незвичайне. Апостол Павло написав тут, що Бог робить так, щоб не тільки добро сприяло нам для блага, але все, включаючи і «погане». Коли він уперше зустрів Спасителя, то осліп. Яка трагедія – бути зрячим, а потім опинитися у цілковитій темряві. І все ж, ставши абсолютно сліпим, він мав найкращий зір, який коли-небудь був у його житті. Павло побачив, що він не є самодостатнім, він побачив, що є «мертвим через переступи й гріхи» (див. До ефесян 2:1). Незважаючи на свій зовнішній «послух», він побачив, що відчайдушно потребує Спасителя. Зверніть увагу на перетворення, яке дав йому цей досвід. Він більше не був лютим гонителем церкви, а став лагідним учнем, котрий прагнув навчатися і пізнавати Бога в Його істинній величі.

Іноді християни переживають події, які сприймаються як «погані». Але все, що відбувається, від простої пробитої шини до небезпечної для життя хвороби, Бог може змусити сприяти нашому вічному добру. Нам залишається тільки дякувати Йому за ВСЕ, чому Він дозволяє відбуватися в нашому житті, та вірити, що у Нього все під контролем. «За все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас» (1 до солунян 5:18).

Зустріч зі Спасителем – це процес освячення, який звершується Богом, коли ми відкриваємо свої серця до променів Його любові, що зігрівають. «А Сам Бог миру нехай повністю освятить вас» (1 до солунян 5:23). Це щоденна віддача і підкорення всього нашого єства верховній владі любові. Це означає щодня все більше і більше пізнавати глибину Божої любові, яка є Самою Його природою (див. 1 Івана 4:7). Це означає вчитися довіряти Йому в наших повсякденних справах і труднощах, знаючи, що якщо ми довірили себе в Його руки, Він повністю контролює всі події нашого життя. Зустріч зі Спасителем означає пізнавати Його все більше і більше настільки, що ми зможемо знаходити мир і радість навіть у труднощах. «Та Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, адже [Моя] сила виявляється в немочі! Тому краще радо буду хвалитися своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христа. Через це радію в немочах, у клопотах, у нестатках, у вигнаннях та утисках за Христа, бо коли я немічний, – тоді я сильний» (2 до коринтян 12:9, 10).

«Для розчарованих особистостей існують надійні ліки – віра, молитва та праця. Саме віра і праця приносять зростаючі з дня на день якості: упевненість і задоволення. Можливо, вас долають недобрі передчуття або глибокий розпач? Не лякайтеся у найбезпросвітніші хвилини життя. Зберігайте віру в Бога. Він знає ваші потреби. Він всесильний. Він невтомний у Своїй безмежній любові та співчутті. Не допускайте навіть думки, що Він не виконає Своїх обітниць. Бог – вічна Істина. Він ніколи не порушить Заповіту, укладеного з тими, хто любить Його. Він допоможе Своїм вірним слугам настільки, наскільки буде потрібно».³

«Не бійтеся навіть у найпохмуріші дні, коли все здається таким безвихідним. Майте віру в Бога. Він виконує Свою волю, роблячи все на благо Свого народу. Сила тих, хто любить Бога і служить Йому, буде оновлюватися з дня на день. Його судження втілиться в їхньому служінні, щоб вони не помилялися, здійснюючи Його наміри.

У Божому служінні не повинно бути зневіри. Наша віра повинна бути такою міцною, щоб витримати будь-який натиск. Бог здатний і бажає наділити Своїх слуг усією необхідною їм силою. Для тих, котрі покладають на Нього свою надію, Він зробить набагато більше, ніж вони очікують».⁴

Через що б ми не проходили, ми маємо Його запевнення: «Я тебе не покину і не відступлю від тебе!» (До євреїв 13:5), «щоб випробування вашої віри – набагато ціннішої за золото, яке гине, хоч і випробовується у вогні, – виявилося для похвали, слави і честі при з’явленні Ісуса Христа» (1 Петра 1:7).

Сьогодні ми маємо привілей зустрітися з нашим Спасителем. Це може зробити кожен з нас, незалежно від того, як далеко ми знаходимося від Нього в нашому повстанні. Сьогодні Він простягає нам Свою руку, вже здійснивши повне викуплення за наше беззаконня. Якщо ми приймемо цей дар, Він викорінить із нас усякий слід гріха і замінить наше кам’яне серце на серце, сповнене любов’ю. Наше життя вже ніколи не буде таким, як раніше, і кожен день нашого спасенного життя ми будемо щасливі у служінні Царю.

«Внутрішній мир – ось що вам потрібно: прощення від Бога і любов у серці. Ні гроші, ні інтелект, ні будь-які людські знання не принесуть вам миру. Досягти його власними зусиллями – безнадійна справа. Але Бог дає вам його даром – «без срібла і без оплати» (Ісаї 55:1). Він уже дарований вам. Потрібно тільки простягнути руку та взяти його. Господь говорить: «Хоча б ваші гріхи були, наче кармазин, вибілю, як сніг; і якщо будуть, як багряниця, стануть [білими], наче вовна» (Ісаї 1:18), «Я дам вам нове серце, і нового духа вкладу в вас» (Єзекіїля 36:26)».⁵

Посилання:

1. Йоганн Вольфганг фон Ґете: https://www.goodreads.com/quotes/528301.
2. Американська варта, 29 липня 1897 року. – С.465.
3. Пророки і царі. – С.164, 165.
4. Свідоцтва для церкви. – Т.8. – С.10, 11.
5. Дорога до Христа. – С.49.