Порожні посудини

Пітер Д. Лавсевич

Великий Євангеліст і Учитель, Котрого коли-небудь бачив світ, провів три з половиною роки Божественного служіння навчаючи, проповідуючи та зцілюючи. У притчах про сіяча і насіння, пшеницю та кукіль Ісус зображений як Сіяч. Його головною роботою було сіяти людству насіння Істини, а не збирати врожай, оскільки Він є Сіячем¹ у притчах: «Слухайте! Ось вийшов сіяч сіяти» (Від Марка 4:3). З цієї причини «Христос як Викупитель світу постійно стикався з очевидними невдачами».² Хоча велика кількість людей приходила послухати Його, протягом цього періоду дуже мало хто відкрито приймав звістку про спасіння. Деякі люди, подібно до Никодима, визнали Месію, коли натовп вів Його на хрест. Інші чекали чогось більшого.

Очікування

Чи можете ви уявити, що в той час, коли потрібно було терміново йти і навчати всі народи, щоб прискорити Прихід Христа, Ісус сказав Своїм учням почекати? «І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця, а ви залишайтеся в місті [Єрусалимі], доки не зодягнетеся силою з висоти!» (Від Луки 24:49). Під час термінової роботи нам також слід розуміти, що потрібно почекати. «Нам потрібно так само ревно молитися про злиття Святого Духа, як учні молилися у день П’ятидесятниці. Якщо вони потребували Його тоді, то ми тим більше потребуємо Його сьогодні. Моральна темрява, подібно до траурного савану, огортає землю. Усілякі псевдовчення, єресі та сатанинські вигадки вводять людей в оману. Без Духа й Божої сили всі наші зусилля проповідувати Істину будуть марними».³

Але навіщо чекати? Існує чіткий взаємозв’язок між поверненням Ісуса та проповіддю Євангелії по всьому світі. «І ця Євангелія Царства буде проповідуватися по всьому світі на свідчення всім народам, – і тоді прийде кінець» (Від Матвія 24:14). Тож навіщо чекати? Якою є мета Святого Духа? Ми збираємося зосередитися лише на кількох моментах, оскільки інші статті цього спеціального випуску охоплять інші аспекти.

1.  Що приносить душі переконання? «Прийшовши, Він обвинуватить світ за гріх, за праведність і за суд» (Від Івана 16:8). Без роботи Святого Духа, Котрий переконує людей у тому, що вони грішники, які потребують Спасителя, ми можемо проповідувати все, що захочемо, і нічого не станеться.

2.  Нам потрібен Святий Дух, тому що Він повинен дати нам особливі дари від Бога. «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному Дух дає слово мудрості... А все це робить один і той же Дух, даючи окремо кожному, як хоче» (1 до коринтян 12:7, 8а, 11). Ми потребуємо всіх цих дарів у церкві, щоб гармонійно виконувати роботу євангелізації.

3.  Також правильно, що їм потрібно було чекати, щоб «бути зодягненими силою з висоти». Святий Дух дасть їм Божественну силу через їхнє долучення до природи Христа. «Через них даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоби через них ви стали учасниками Божественної природи, уникнувши морального розтління, яке є у світі» (2 Петра 1:4). І що відбувається, коли ми стаємо учасниками Божественної природи? Що ми маємо привілей спостерігати, дивуючись Божій благодаті? «Через співпрацю з Ісусом християни досягають досконалості в Ньому і, незважаючи на людську неміч, виконують справи Всемогутнього».⁴

Що це за справи Всемогутнього у цьому контексті? Це явно не людські справи, тому люди не могли б привласнити жодних заслуг, адже ці дії насправді не походять від них.

«Кожен, хто присвячує Богові свої душу, тіло й дух, постійно отримуватиме фізичну й духовну підтримку. У їхньому розпорядженні будуть невичерпні скарби Небес. Христос наділяє їх Своїм Духом, Котрий у всій повноті працюватиме над серцем і розумом людини. Божа благодать примножить людські здібності, а досконалість Божественної природи допомагатиме у праці спасіння душ».⁵ Справи Всемогутнього звершуються не для особистого звеличення. Вони – для спасіння душ.

Наука спасіння віруючого

І яка дія душі робить людину віруючою? «Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся» (До римлян 10:9). Ми знаємо, що акт підпорядкування призводить до навернення. Тому диявол не втече, поки ми не підкоримо свою волю волі нашого Творця й Викупителя. «Тож підкоріться Богові, протидійте дияволові, й він утече від вас» (Якова 4:7). Ця покірність, що веде до спасіння, є плодом справжньої віри в те, що Ісус є Месія, Котрого ми повинні сповідувати.

Ісус проповідував три з половиною роки, і вони могли бачити, що Він – Месія. Чому так багато людей чекали до дня П’ятидесятниці? Чому не було масових навернень під час служіння Христа? Кожен з них мав ту саму можливість, що й учні, і вони могли б легко засвідчити: «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили на власні очі, що розглядали і що відчували руки наші, про Слово життя» (1 Івана 1:1). Але вони цього не зробили. Навіщо чекати, доки учні хрестять 3000 осіб в одному випадку та 5000 в іншому? (Див. Дії 2:41; 4:4).

Чому тільки тоді стали очевидними результати? «Учні мали розпочати свою роботу там, де Христос посіяв насіння Істини. Багато людей почули Його слова і повірили їм, але в них не вистачило моральної мужності визнати Його Спасителем, щоб їх не вигнали з синагоги. Коли Святий Дух був злитий, насіння, посіяне Христом, розцвіло і дало плід. Мужність і надія надихнули учнів, і вони були готові піти до краю землі, щоб проголосити воскреслого Спасителя».⁶

Ісус був і Богом і людиною, про що свідчить Його Ім’я: «Ось, діва матиме в лоні та народить Сина, і дадуть Йому ім’я Емануїл, що означає: З нами Бог» (Від Матвія 1:23). Божественності потрібно було з’єднатися з людством, тому «Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, – славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини» (Від Івана 1:14). Він повинен був стати людиною та перемогти як людина. «Адже не ангелів Він приймає, але приймає нащадків Авраама. Тому треба було Йому в усьому уподібнитися братам, аби бути милосердним і вірним Первосвящеником перед Богом, для ублагання за гріхи людей» (До євреїв 2:16, 17).

У цій Божественно-людській природі Він був бездоганним: «Знаючи, що ви були викуплені від марного вашого життя, переданого батьками, не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Агнця» (1 Петра 1:18, 19). Це означає, що Він був безгрішний і дав нам такий приклад для наслідування. «Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли Його слідами. Він не вчинив гріха, і не знайдено підступу в устах Його» (1 Петра 2:21, 22). Це дає Йому право бути нашим Посередником та Помічником. «Адже маємо не [Такого] Первосвященика, Який не може співчувати нашим слабкостям, але Який подібно [до нас був] випробуваний у всьому, за винятком гріха» (До євреїв 4:15).

Люди могли все це бачити у Христі. Він показав дорогу до перемоги над гріхом. Чому ж тоді вони чекали? Що вони ще хотіли побачити? Люди, природно, шукають чогось наукового – й зі спасінням так само. «Біблія – великий Божий підручник, видатний просвітянин. Біблія містить підвалини всієї правдивої науки. Дослідник Божого Слова може знайти в ньому кожну галузь знання. А понад усе це вона містить науку всіх наук – науку спасіння. Біблія – це джерело незбагненних багатств Христа».⁷

Однак що насправді визначає науку? Апостол Павло застерігав щодо «лжезнання» (1 до Тимофія 6:20) – тобто знання, яке видається за наукове, але не має справжньої підвалини. Справжня наука заснована на спостереженні, демонструванні та повторенні. Вчені фіксують свої методи, записують кожен крок, а потім перевіряють, чи можна повторити процес з тим самим результатом. Результат стає по-справжньому науковим, коли інша людина може повторювати ті самі кроки за тих самих умов і дійти того ж висновку. Таким чином, спасіння також повинно бути чимось більшим, ніж теорією – воно повинно демонструватися і відтворюватися в житті Божого народу.

Наслідуйте приклад Ісуса

Ісус продемонстрував, як жити святим життям. Тепер це повинен відтворити хтось інший, дотримуючись точно такого ж методу. Ось що змушує світ вірити. Теорія може бути визначною; ми можемо говорити про неї та обговорювати її цінність скільки завгодно. Але відтворити її – це наука. А що відтворюється? Христос показав, що різні національності, різні культури, різні особистості, різні менталітети стають єдиними. «Світ сьогодні потребує того, чого потребував» 2000 років «тому – одкровення Христа».⁸

З людської точки зору це є неможливим. Що природно з людської точки зору, то це наступне: «Повстане народ проти народу і царство проти царства» (Від Луки 21:10). Це відбувається не лише на війні. Просто подивіться, що відбувається, коли йде футбольний матч чи якесь інше міжнародне змагання. Бути християнином означає саме те, що повинен був зробити Авраам. «Вийди зі своєї землі й від своєї родини, і з дому свого батька – в землю, яку Я тобі покажу» (Буття 12:1). Це було б дивом – чимось зовсім не властивим для людства – і це справжній приклад. У цьому демонструванні полягає сила християнства. «Щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав» (Від Івана 17:21). Це те, що робить людину віруючою.

«Злагода та єдність серед наших членів з різними характерами є сильним доказом того, що Бог справді послав Свого Сина у світ для спасіння грішників. І наш привілей полягає в тому, щоб нести це свідчення. Але для того щоб зробити це, ми повинні підкорити себе заповіді Христа. Наш характер повинен бути сформований згідно з Його характером; наша воля повинна бути підпорядкована Його волі. І лише в такому разі ми можемо працювати без зіткнень і перешкод».⁹

Готовність: візьми свій хрест

Якби ми отримали повноту сили Святого Духа, не розуміючи це демонстрування і не відтворюючи його, то сила була б використана для неправильних намірів і цілей. Ось чому Ранній дощ зійшов на учнів, коли вони були готові. «Коли настав день П’ятдесятниці, всі вони були однодушно разом» (Дії 2:1).

Чи означає ця єдність, що ми маємо однакову думку з усіх питань? «Багато речей, які стосуються зовнішніх форм, не визначені в Святому Письмі, але залишаються неврегульованими; і особисті переваги часто надто сильно впливають на ці питання. Якщо кожен пункт не відповідає практиці когось іншого з віруючих, не дозволяйте невеликим розбіжностям переростати в образи та викликати суперечки. Методи та заходи, за допомогою яких ми досягаємо певних цілей, не завжди є абсолютно однаковими. Ми повинні використовувати розум і судження щодо того, як нам слід діяти. Досвід покаже, який курс є найкращим за існуючих обставин. Нехай не виникає суперечок через дрібниці. Дух любові та благодать Господа нашого Ісуса Христа об’єднають серце з серцем, якщо кожен відкриє вікна серця до Небес і закриє їх для земного».¹⁰

Корінь єдності полягає в акті покори – повному очищенні наших посудин. Розп’яття було найнегуманнішим способом страти будь-кого, яке завжди передбачало застосування сили. Коли засудженого прибивали до хреста, він був у безвихідному становищі. Уявіть собі: ваша воля зникла, ваша репутація зникла, ваша самоповага зникла. Це було найгірше, що могло статися з будь-ким. І все ж Ісус говорить: «Хто не несе свого хреста і не йде слідом за Мною, не може бути Моїм учнем» (Від Луки 14:27). Так, цей найжахливіший, нелюдський спосіб страти ми повинні прийняти, бо це і є дорога до спасіння. Він того вартий. Те, що є смертю для світу, є життям та силою для віруючого. «Тому що слово про хрест є безумством для тих, хто гине, а для нас, які спасаємося, це – Божа сила» (1 до коринтян 1:18).

Ми повинні прийняти цей хрест. «А я не став би хвалитися нічим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене розп’ятий світ, а я – для світу» (До галатів 6:14).

«Для Павла хрест мав надзвичайне значення. Відколи була призупинена його діяльність гонителя послідовників розп’ятого Назарянина, він не переставав прославляти хрест. Тоді йому була об’явлена безмежна любов Бога, явлена в смерті Христа, і в його житті відбулися надзвичайні зміни, котрі привели всі його плани й наміри до повної згоди з Небом. З тієї хвилини він став новою людиною у Христі. Із власного досвіду він знав: грішник, який бачить любов Отця, виявлену в жертві Його Сина, і підкоряється Божественній силі, зазнає зміни серця, Христос стає для нього всім у всьому».¹¹ І що відбувається, коли ми приймаємо цей хрест? «Приймаючи цей хрест, ми побачимо, що він піднімає й нас».¹²

Ярмо

Що то за хрест? Чому він є центральним елементом істинної релігії? Ісус говорить: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її» (Від Луки 9:23, 24). Несення хреста і самозречення – це одне й те саме. Багато людей, які зреклися себе, не стали кращими, ніж раніше. Це тому, що ми не говоримо тут про несення будь-якого виду хреста. Ми повинні взяти хрест Ісуса і зробити його своїм. Іншими словами, ми повинні об’єднатися з Христом у цьому несенні хреста. «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, – і Я заспокою вас! Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, – і знайдете спокій своїм душам. Адже Моє ярмо любе, і Мій тягар легкий» (Від Матвія 11:28-30). Ми знаходимо цей спокій для душі лише тоді, коли ми впрягаємося в ярмо з Христом, і «це ярмо означає повну покірність».¹³

Що природно відбувається, коли ми добровільно підкоряємося цьому хрестові? «Він говорить, що ярмо Його любе, і я вірю в це. Він говорить, що тягар Його легкий, і я вірю в це. Коли ви несете ярмо Христа, всі ваші скарги та розбіжності припиняться».¹⁴ Це означає, що умови для отримання Пізнього дощу цілком виконані, тому що ми є цілком вільними від свого «я» і наповнені Христом. «Я розп’ятий разом з Христом. І живу вже не я, а Христос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене» (До галатів 2:19 (остання частина), 20).

Пізній дощ

Нам потрібна сила, щоб завершити роботу, довірену нам особисто та церкві. «Одна з найголовніших умов прийняття Божої сили – узяти на себе ярмо».¹⁵ Після розп’яття учні зібралися разом на десять днів у горниці, і згодом вони сповнилися сили. Чому? Вони змогли відтворити єдність, яка є між Ісусом і Отцем, серед людства у групі людей, які змагалися за першість. Яким чином? «Наші серця повинні бути очищені від усілякої скверни і бути готовими для прийняття Святого Духа. Лише через каяття в гріхові й залишення його, лише через щиру молитву і посвячення себе Богові, перші учні Христа змогли приготуватися до злиття Святого Духа в день П’ятидесятниці. Ту саму роботу, тільки ще більшою мірою, повинні виконувати зараз і ми».¹⁶

Чому ми як церква й досі ще тут через 100 років? Багато людей були вірні тій справі, яку Бог покликав їх звершувати, і тепер спочивають у могилі, очікуючи особливого воскресіння, щоб вони могли почути вічний заповіт і, нарешті, побачити Спасителя, Котрий прийде на хмарах небесних.

Ми тут, тому що повинні виконати ще одну роботу – не лише індивідуально, але й як церква. Учні повинні були зібратися разом і всі разом цілковито присвятити свої життя Богові та одне одному, оскільки вони повинні були звільнитися від свого «я» та визнати свої провини одне перед одним. Як це взагалі можливо?

«Учні щиро й серйозно молилися, прохаючи Господа приготувати їх до роботи з людьми, щоб у своєму щоденному спілкуванні з ними вони могли знаходити слова, котрі приводили б грішників до Христа. Усунувши усі розбіжності, усяке прагнення до першості, вони згуртувалися в християнське братство. Чим ближче вони ставали до Бога, тим більше усвідомлювали, яким великим привілеєм було для них тісне спілкування із Христом.

Ці дні приготування були для них днями глибокого дослідження серця. Усвідомлюючи свою духовну потребу, учні благали Господа про святе помазання, яке зробило б їх здатними трудитися задля спасіння людських душ. Вони просили благословення не лише для себе. Вони розуміли, що на них лежить відповідальність за спасіння душ».¹⁷

Чи очистили ви свою посудину настільки, що ви готові відмовитися від усього заради служіння Учителеві? Під час цього особливого Тижня молитов, що знаменує 100-річчя нашого існування як Руху, нехай Господь надихне наші серця прийняти хрест особисто, щоб ми могли об’єднатися колективно, мати необхідну силу, аби закінчити роботу і, нарешті, повернутися додому, щоб бути з нашим Спасителем.

Посилання:

1. «Так і Христос, Небесний Сіяч, вийшов сіяти». – Наочні уроки Христа. –С.36.
2. Бажання віків. – С.678.
3. Свідоцтва для церкви. – Т.5. – С.158.
4. Бажання віків. – С.827.
5. Там саме. [Виділено автором статті].
6. Ознаки часу, 14 жовтня 1889 р. [Виділено автором статті].
7. Наочні уроки Христа. – С.107. [Виділено автором статті].
8. Служіння зцілення. – С.143.
9. Свідоцтва для церкви. – Т.8. – С.242. [Виділено автором статті].
10. Матеріали 1888 року. Еллен Г. Уайт. – С.1698.
11. Дії апостолів. – С.245.
12. Свідоцтва для церкви. – Т.8. – С.45.
13. У Небесних оселях. – С.236.
14. Матеріали 1888 року. Еллен Г. Уайт. – С.905.
15. Бажання віків. – С.825.
16. Свідоцтва для проповідників. – С.507.
17. Дії апостолів. – С.37.