Будь же ревний і покайся!

ДЕНІЕЛ ЛІ – США

СУТЬ СПРАВЖНЬОГО ПОКАЯННЯ

Перше питання, яке слід розглянути, – що таке справжнє покаяння? Друге питання: у чому може покаятися народ, котрий уже дотримується Божих Заповідей, включаючи суботу, і живе бездоганним життям в тому, що стосується моральної поведінки?

Віра в Бога та її плід, покаяння у гріху, є природним та автоматичним результатом спілкування з Богом. Одкровення про доброту й праведність Бога, отримане лише через активний зв’язок з Ним, – це те, що спонукає людей до покаяння (До римлян 2:4). Без цього спілкування не може бути справжнього покаяння. Чим більше душа спілкується з Богом, чим більше вона пізнає Його, тим сильнішим стає переконання людини у гріху і тим глибшим та інтенсивнішим стає її покаяння.

«Чим ближче ми до Ісуса, чим ясніше нам відкривається чистота Його характеру, тим повніше ми усвідомлюватимемо надзвичайну згубність гріха і тим менше будемо схильні до самозвеличення. Душа постійно прагнутиме Бога, постійно, щиро, зі скрушеним духом визнаючи гріхи та впокоряючи серце перед Ним. З кожним кроком уперед у нашому християнському досвіді розкаяння буде більш глибоким».¹

Про Еноха сказано, що «чим тіснішим ставав його зв’язок з Богом, тим глибше він відчував власну недосконалість і слабкість».²

Покаяння не можна створити штучно. Воно не відбувається механічно; воно не може виникнути так, як інші імпульси людських почуттів. Це просто Святий Дух, Котрий торкається струн людського серця, розплавляє і підкорює його Своєю могутньою переконливою силою. Тоді відбувається щире покаяння. Смуток через гріх і покаяння – це природна і автоматична реакція людини на роботу Духа, Котрий постійно показує розуму чарівність характеру Бога у Христі Ісусі. Коли віруюча людина постійно дивиться на Ісуса і відкриває Йому своє серце як Другові у святому спілкуванні, усіляка самоправедність і уявна доброта зникають, і оголюється нагота душі. Тоді її душа природно схиляється в розкаянні, упокорюється і кається.

«І виявляється достатнім усього лише одного променя Божої слави, одного проблиску Христової чистоти, що проникла в душу, аби зробити кожну пляму в характері болісно помітною, і відкрити недоліки й пороки. Грішнику відкривається порочність його бажань, невірність серця, нечистота вуст. Він бачить, що його невірні дії кидали виклик Закону Бога; серце його стискується від болю, відчуваючи на собі вплив Божого Духа. Дивлячись на чистий, непорочний характер Христа, він відчуває огиду до самого себе».³

ПОКАЯННЯ ІСАЇ – ЗРАЗОК ДЛЯ БОЖОЇ ЦЕРКВИ В ОСТАННІЙ ЧАС

Коли пророк Ісая побачив Божу славу в храмі, він був вражений і переповнений усвідомленням власної моральної слабкості та недосконалості характеру. Пророк у розпачі вигукнув: «Горе мені! Я пропащий! Адже я людина з нечистими устами, і живу серед народу [також] з нечистими устами, в той час як мої очі побачили Царя, Господа Саваота» (Ісаї 6:5). Перед тим як відбулася особиста зустріч з Богом у Cвятині, яка змінила його життя, він був спонуканий викривати гріхи інших людей. Наступними суворими словами він вказував на гріхи інших людей: «А беззаконнику горе, бо він отримає відплату за ділами своїх рук» (Ісаї 3:11). «Горе тим, котрі зло величають добром, а добро – злом; котрі темряву вважають світлом, а світло – темрявою; котрі гірке називають солодким, а солодке – гірким. Горе тим, хто мудрий у власних очах і розумний перед самим собою. Горе тим, котрі хоробрі пити вино, й могутні у виготовленні міцних напоїв» (Ісаї 5:20-22).

Хоча у своїй ревності стосовно Бога пророк був спонуканий осудити беззаконня, що панувало навколо нього, на тому етапі свого духовного шляху він не усвідомлював своєї власної гріховності. Тільки після тієї доленосної зустрічі з Богом у храмі пророк зрозумів, що його власне гріховне життя різко контрастує з Божою славою, яка так яскраво закарбувалася в його розумі та серці. У результаті цієї незабутньої зустрічі «горе вам» перетворилося на «горе мені...».

«Ісая осуджував гріх інших людей, але тепер він бачить, що сам підлягає такому ж осуду, який він виголосив на них. У своєму поклонінні Богові він задовольнявся холодними, мертвими обрядами. Він не знав цього доти, доки йому не було дано видіння від Господа. Наскільки мізерними тепер здавалися його мудрість і таланти, коли він споглядав святість і велич Святині. Яким же він був недостойним! Яким же він був непридатним для священного служіння! Його думку про себе можна було б промовити словами апостола Павла: ″Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?″».⁴

Сьогодні Божа церква Останку, котра є об’єктом Божої особливої турботи, так само сліпа щодо свого істинного духовного стану, як і пророк Ісая до його особистої зустрічі з Богом у храмі. Її високий статус хоронительки священних істин та її бездоганна поведінка, на жаль, викликали небажаний результат, спонукаючи її думати, що вона знаходиться в кращому становищі, ніж це є насправді. Її оцінка власного духовного стану значно відрізняється від оцінки Вірного та Істинного Свідка, Котрий говорить: «А не знаєш, що ти і нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об’явлення 3:17). Дійсно не усвідомлюючи свого справжнього становища, вона впевнено вигукує: «Я багата, розбагатіла і нічого не потребую!» (Об’явлення 3:17). Поки Божий народ перебуває в цьому тріумфальному, самовдоволеному стані, ошуканий величчю своєї уявної доброти, Святий Дух не може переконати його усвідомити свій гріх. Не може бути ні щирого зворушливого покаяння і сповідання гріха, ні справжнього спілкування з Богом, поки цей згубний стан розуму не буде рішуче відкинутий і викорінений.

Книжники та фарисеї за часів Ісуса пишалися своєю власною самоправедністю. Заклик Івана Хрестителя: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Від Матвія 3:2), не справив на них жодного враження. Заклик до покаяння був їм неприємний. Осліплені почуттям високої духовної переваги через свої родинні стосунки з Авраамом, а також безліччю реформ, орієнтованих на діла, і жорсткий формалізм, вони не відчували потреби в Спасителі, не відчували потреби упокорюватися та сповідувати свої гріхи, і тим більше не потребували покаяння. Ісус описав цих самообманутих сповідників релігії Свого часу такими словами: «...ви подібні до гробів побілених, які ззовні видаються гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечистоти» (Від Матвія 23:27). Вони переплутали зовнішню відповідність правилам і приписам із праведністю, яка природно виходить із серця. Вони нічого не знали про лагідність і смиренність серця, які здобуваються тільки в школі Христа, і яких можна навчитися тільки в постійному спілкуванні з Ним.

Заклик, який міститься в посланні до Лаодикійської церкви: «Будь же ревний і покайся!» (Об’явлення 3:19), є непопулярний, проте кожен член церкви сьогодні повинен його серйозно сприйняти. Ми живемо в період Лаодикії, тому цей заклик до покаяння – це наш нинішній обов’язок. Якщо ви не прислухаєтеся до цього заклику, то будете категорично викинуті з уст Христа, тобто повністю відкинуті. Самоприниження, самозречення і самовіддача, подібні до того, що пережив пророк Ісая в храмі, споглядаючи Божу славу, можна буде побачити в житті тих, хто почув заклик до покаяння. Ніхто, окрім тих, хто вірою зустрівся з Богом у Святині, подібно до Ісаї, не матиме привілею пізнати щось про Божу доброту, яка веде їх до покаяння (До римлян 2:4).

«У видінні, даному Ісаї, представлений стан Божого народу в останні дні. Божим дітям дано привілей вірою бачити ту роботу, яка відбувається у Небесній Святині. «І відкрився Божий храм на небі, і з’явився ковчег Його Завіту в Його храмі» (Об’явлення 11:19). Коли вони вірою дивляться у Святе Святих і бачать роботу Христа в Небесній Святині, вони розуміють, що є народом з нечистими устами, народом, чиї уста часто вимовляли суєтні слова, і чиї таланти не були освячені й використані на Божу славу. Вони можуть впасти у відчай, зіставляючи свою слабкість та недостойність із чистотою та красою славетного характеру Христа. Але якщо вони, подібно до Ісаї, сприймуть той вплив, який, за задумом Господа, повинен бути справлений на серце, якщо вони упокорять свої душі перед Богом, то для них є надія. Веселка обітниці знаходиться над престолом, і робота, виконана для Ісаї, буде звершена в них. Бог відповість на прохання, що виходять із упокореного серця».⁵

ПРООБРАЗ ПОКАЯННЯ В ДЕНЬ ВИКУПЛЕННЯ

Видіння Ісаї про Бога в храмі є прообразом досвіду Божого народу в останні дні. Завдяки вірі вони отримають привілей слідувати за Ісусом у Святе Святих. Спілкуючись з Ним і споглядаючи Його завершальну роботу у Святині, вони зможуть хоча б якоюсь мірою зрозуміти Його велику любов, виявлену у стиранні їхніх гріхів назавжди з пам’яті та з книг записів; вони ясніше побачать ступінь нечистоти своїх сердець і потворності своїх характерів, що різко контрастують із чистотою Христа. У результаті їхнє покаяння стане ще глибшим. Вони будуть зітхати, плакати та ридати між притвором та жертовником; вони будуть зітхати і плакати за свої душі і щиро благати про чистоту серця.

«Усім треба бути більш обізнаними у справі викуплення, яка звершується у Небесній Святині. Коли люди усвідомлюють і розуміють цю величну Істину, то ті котрі сповідують її, починають діяти в згоді з Христом, щоб підготувати людей до великого Божого дня, і їхні зусилля будуть успішними. За допомогою вивчення, розмірковування і молитви Божий народ підніметься вище за звичайні, земні роздуми і почуття та досягне гармонії з Христом і Його великою справою очищення Небесної Святині від гріхів народу. Вони будуть вірою підніматися разом з Ним у Святиню, і ті, котрі поклоняються на землі, уважно вивчатимуть своє життя і порівнюватимуть свій характер з великим мірилом праведності. Вони побачать власні недоліки».⁶

УСЯ ПОВНОТА ЛЮДСЬКОЇ ГРІХОВНОСТІ, ЯКУ ПОТРІБНО ВИЗНАТИ, І В ЯКІЙ ПОТРІБНО ПОКАЯТИСЯ

Віруюча людина, котра кається, насправді не має уявлення про ступінь гріховності свого життя. Вона не спроможна розумом збагнути усю глибину своїх провин і гріхів. Тому в будь-який конкретний день її покаяння не може бути достатньо глибоким. Вона не знає, у чому каятися! Вона не розуміє, що її провина перед Божим Законом є набагато більшою, ніж ті гріхи, в яких вона кається і які сповідує щодня. Книги записів у Святині містять набагато більше гріхів, аніж ті, в яких зазвичай каються і сповідуються щодня.

«Усі діла людини досліджуються перед Богом та реєструються як праведні чи неправедні. Проти кожного імені в Небесних книгах з разючою точністю зазначені кожне невірне слово, кожен самолюбивий вчинок, кожен невиконаний обов’язок і кожен таємний гріх, що майстерно приховується. Знехтувані перестороги та докори Духа Святого, прогаяні хвилини, невикористані можливості, добрий чи поганий вплив з його далекосяжними наслідками, – все це фіксується ангелом».⁷

Навіть ще не скоєні насправді гріхи записуються в Небесних книгах і свідчитимуть проти людей на суді.

«Божий Закон поширюється як на зовнішні вчинки, так і на почуття та спонукання. Він розкриває таємниці серця, проливаючи світло на те, що раніше було приховане у темряві. Бог знає кожну думку, кожну мету, кожен план, кожне спонукання. У Небесних книгах записані гріхи, які були б скоєні, якби була можливість. Бог представить на суді всяку справу та всяку таємницю».⁸

В ідеалі, чим більше гріховність людини розкривається і стає відомою, тим глибшим буде її покаяння. На жаль, розуміння власної гріховності може бути сильно спотворене і навіть розмите внаслідок конструктивних реформ, які людина запроваджує в своєму житті при наверненні. Упровадження позитивних змін у раціон харчування, гардероб, характер і поведінку часто змушує багатьох людей думати (помилково), що вони стають дедалі більш праведними, а отже, дедалі менш грішними. Це самообман у його повному прояві; це сама суть лаодикійської безвихідної ситуації, яка виражається в словах: «Я багатий, розбагатів і нічого не потребую». Немає потреби говорити про те, що потрапити в цю пастку набагато простіше, ніж багато хто думає. Насправді багато людей у церкві знаходяться в такому стані, хоча вони можуть не помічати цього і не визнавати. Це пояснює те, чому про Лаодикію Ісус сказав: «А не знаєш…». Усе це говорить про те, що таке становище є плачевним і воно дуже сильно впливає на ступінь покаяння.

РОБОТА ГЛИБОКОГО ПОКАЯННЯ, ЩО ПЕРЕДУВАТИМЕ ОСТАТОЧНОМУ ВИКУПЛЕННЮ ТА ОЧИЩЕННЮ

У останні дні у Бога буде народ, який матиме тісний зв’язок із Його Сином, Котрий звершує Своє останнє служіння у Святому Святих. Ці люди цілком усвідомлюватимуть гріховність свого життя, навіть до відчаю. Вони чітко побачать, наскільки їхнє життя відрізняється від незрівнянного образу Христа. Потім Святий Дух спонукатиме їх відмовитися від лаодикійського способу мислення, надто поширеного в церквах у наші дні, та пройти через духовний катарсис, що характеризується глибоким дослідженням душі та глибоким покаянням. Цей досвід буде схожий на той, через який пройшов Ісая, тільки він буде набагато інтенсивнішим і тривалішим. Цей досвід, що називається «упокорення душі» (Левіти 16:29; 23:27-32), готує церкву Останку до остаточного викуплення та очищення.

«Видіння Захарії, про Ісуса та ангела особливим чином пов’язане з переживаннями Божого народу під час заключних сцен великого Дня викуплення…

Як Ісус, Великий Священник, благав ангела, так і церква Останку зі скрушеним серцем і непохитною вірою проситиме прощення й визволення через Ісуса, свого Заступника. Вони повністю усвідомлюють свою гріховність і недостойність, а тому готові впасти у відчай».⁹

У цей час необхідне глибоке самодослідження та покаяння. (Йоіла 2:13). Звичайного виконання холодних, бездуховних, формальних обрядів та церемоній у церкві не буде достатньо для того, щоб це сталося. Ані звичне проголошення мертвих, теоретичних проповідей, ані піднесення слабких, формальних молитов у церкві та вдома не приведуть до такого досвіду. Тільки практична релігія, яка характеризується постійним пошуком Бога у щоденному, щогодинному спілкуванні та уподібненні Йому, може допомогти в цьому.

Оскільки ми живемо у справжній День викуплення, у церкві зараз все не так просто. Смирення душі – це те, до чого Христос урочисто закликає церкву Останку. Ісус збирається звершити Своє заключне викуплення; Він збирається дати наказ: «Зніміть з нього забруднений одяг!.. [Я] зодягну тебе в шати коштовні» (Захарії 3:1-5). Незабаром, одночасно із завершенням Свого служіння в Небесній Святині як Первосвященника, Ісус очистить Свій народ від усіх беззаконь і гріхів, наділивши його Своєю досконалою праведністю. Ті, котрі мають звичку нарікати на свій духовний занепад і оплакувати бідність своєї душі, отримають цю праведність, а ті, котрі були безтурботними і байдужими, будуть видалені з Його народу.

Чи будете ви одним із тих благословенних, котрі отримають користь від Його остаточного викуплення і увійдуть до числа 144 000? Чи залишиться ваше ім’я записаним у Книзі життя Агнця? Чи будете ви повністю й назавжди очищені від усілякої неправди і чи зможете жити в суспільстві безгрішних ангелів? Нехай Господь визнає всіх нас гідними. Будь же ревний і покайся.

«У той час як Божий народ упокорює свою душу перед Ним і благає про чистоту серця, лунає наказ: «Зніміть… забруднений одяг!», а далі йдуть підбадьорливі слова: «Я зняв з тебе твою провину, аби зодягнути тебе в коштовні шати» (Захарії 3:4). Божі діти – випробувані, спокушувані, але вірні – зодягаються в незаплямований одяг Христової праведності. Зневажений останок зодягається у славні шати, яких вже ніколи не забруднить розтління світу. Їхні імена записані у Книзі життя Агнця; вони вписані в реєстр вірних разом з іменами вірних усіх віків. Вони протистали омані лукавого; і не зрадили своєї вірності, незважаючи на шалену лютість дракона. Тепер вони навіки врятовані від лукавства спокусника. Їхні гріхи покладені на родоначальника гріха. Їхні голови увінчані ″чистим завієм″».¹⁰

Посилання:

1. Дії апостолів. – С.561.
2. Патріархи і пророки. – С.85.
3. Дорога до Христа. – С.29.
4. Біблійний коментар АСД [з коментарів Е.Г. Уайт]. – Т.4. – С.1139.
5. Там саме.
6. Свідоцтва для церкви. – Т.5. – С.575. [Виділено автором статті].
7. Велика боротьба. – С.482.
8. Ознаки часу, 31 липня 1901 року. [Виділено автором статті].
9. Пророки і царі. – С.588. [Виділено автором статті].
10. Там саме. – С.591.