21. Коли спрямовуюсь я зором

1

Коли спрямовуюсь я зором
На вкриті вічно снігом гори,
Мені стає те зрозуміло,
Що Божа сила їх створила.
І постає картина ця:
|: Людина – як вона мала. :|

2

Коли дивлюся, як без спину
Хмарки у синім небі плинуть,
Я ніби зримо відчуваю:
Господь мені в цім відкриває,
Щоб до Небес неслись мої
|: Усі чуття, усі думки. :|

3

Коли дивлюсь уважним оком:
Вода біжить швидким потоком, –
То я вбачаю Божу волю:
Я маю в цій земній недолі
Лиш до Христа шлях направлять
|: І щастя лиш у Нім шукать. :|

4

Коли навколо бачу дивну
Красу природи в стані мирнім,
Тоді я осягаю знову:
Яке Творця життєве слово!
І знов Творцю вклоняюсь я, –
|: Він – Той, Хто дав мені життя! :|