Людина беззаконня – хто вона?

У часи апостола Павла брати із церкви в Солунянах мали хибне уявлення, вважаючи, що Господь повернеться за їхніх днів, тому Павло написав про те, що має відбуватися перед цим.

2 до солунян 2:3-4 «…Адже раніше має прийти відступлення та виявитися людина беззаконня, син погибелі, який противиться і підноситься над усім тим, що зветься Богом чи святинею; він у Божому храмі сяде [як Бог] і видаватиме себе за Бога»

Уже за часів служіння апостолів почала діяти таємниця беззаконня і з’явилися початки відступлення «Адже таємниця беззаконня вже діє» (2 до солунян 2:7). Проте були деякі фактори, які стримували виникнення цих подій, а саме:

1. За часів свого служіння апостоли стримували потік зла, що вкрадався в церкву, і рішуче чинили йому опір.
2. У перші століття християни зазнавали жорстоких гонінь, особливо за часів правління Діоклетіану, і саме з цієї причини в церкву не приходили люди, котрі не готові були пожертвувати всім заради Христа. Таким чином моральна чистота зберігалася у церкві.

Унаслідок формального навернення імператора Костянтина Великого на початку IV століття світський дух почав проникати до церкви. Церква почала швидко деградувати. Язичництво, котре здавалося переможеним, насправді перемогло. Його дух заволодів церквою, і його вчення, звичаї та традиції стали складовою частиною віри і богослужінь так званих послідовників Христа.

Щоб забезпечити собі світську славу й багатство, церква змушена була шукати прихильності й підтримки великих світу цього; відкидаючи таким чином Христа, вона об’єдналася з представником сатани – римським єпископом. Таким чином церква, спочатку вірна і віддана Богові, стала стрімко опускати знамено Істини.

Римські єпископи, прагнучи слави і влади, розуміли, що святкування єдиного дня полегшить формальне прийняття язичниками християнства, і тому спонукали імператора Костянтина видати указ, що проголошував неділю загальним святковим днем по всій Римській імперії. Це відбулося на початку IV століття. У подальшому на церковних соборах значення суботи як дня Господнього (див. Вихід 20:1-17, десять Божих заповідей) применшувалося, а неділі, першого дня тижня (Від Луки 24:1), підносилося. Змінивши четверту заповідь, папська влада добралася і до інших заповідей Божого Закону: другу заповідь, яка забороняє поклоніння зображенням різного роду, різьбі та ідолам, видалила повністю, а для збереження повної кількості заповідей десяту заповідь розділила на дві частини. Таким чином папська влада поставили себе вище за Бога.

У VI столітті папство міцно утвердилося. Почався період 1260-річного папського гноблення, про який провіщали пророцтва з книг Даниїла та Об’явлення (Об’явлення 13:5-7; Даниїла 7:25).

Протягом багатьох століть заборонялося розповсюдження Біблії. Народові було заборонено читати її та навіть зберігати вдома, в той час, як аморальні священники і прелати перекручували її значення, щоб таким чином довести правомірність власних домагань. Отож майже весь світ визнав папу намісником Бога на землі, наділеним верховною владою як у церкві, так і в державі.

Висновок: «Людина беззаконня», яку також названо «таємницею беззаконня», «сином погибелі» і «беззаконником», – це папство, яке, згідно з пророцтвом, мало панувати протягом 1260 років. Цей період закінчився у 1798 році. Другий прихід Христа не міг відбутися до цього часу.