Вибери життя

Велике питання життя хвилює всіх, і ніхто не допускає навіть думки про смерть, бо хоче жити. Людині це властиво, адже вона створена Богом для життя. Навіть саме слово «смерть» лякає людей, бо вони точно не знають, що їх чекає за порогом смерті. Це незнання породжує запитання: невже з настанням смерті все закінчується, і ми ніколи не пізнаємо нічого кращого? що буде з нами після смерті? в якому стані перебувають померлі? чи існує загробне життя? чи можуть мертві допомогти нам? чи можуть живі спілкуватися з ними? та багато інших.

Деякі люди висловлюють припущення: усе, що людина має, – це порівняно коротке життя на землі і нічого більше. Інші вважають, що людина – занадто довершена істота, щоб її існування було обмежене лише 70-80 роками життя, і заявляють, що людина наділена безсмертною душею, яка продовжує жити і після смерті. Східні ж релігії вчать про нескінченне перевтілення людського духу, маючи на увазі, що життя ніколи не припиняється. Розуми багатьох людей перебувають в замішанні: де шукати справжнє пояснення того, що відбувається з людиною в момент смерті?

Перш за все, доречно було б згадати, звідки людина прийшла в цей світ, коли, як і Ким вона була створена. Святе Письмо – єдине, безпомилкове, перевірене тисячоліттями, – дає правильну відповідь на всі наші питання. У ньому ми читаємо: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буття 2:7). У цій Книзі книг складний процес творіння людини описаний в коротких і простих словах: людина створена з пороху, тобто з землі, а подих життя від Бога перетворив цей прах на душу живу.

В момент смерті відбувається процес, зворотний до творіння: «забираєш їм духа – вмирають вони, та й вертаються до свого пороху» (Псалом 104:29). Ще в раю Сам Бог пояснив Адамові, що означає померти: «вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:19). «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його! (Еклесіяст 12:7).

Те, що Бог дав людині при творінні й що забирає в момент смерті, називається диханням життя. Душа жива складалася з «пороху» і «дихання життя». З втратою дихання життя жива душа перестає існувати. Господь сказав: «Душа, що грішить, вона помре» (Єзекіїля 18:4). Смерть є припиненням життя, і вона уражає всіх. Ні про яку безсмертну душу ніде в Святому Письмі не написано. Тільки про Бога говориться, що Він «Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі» (1 до Тимофія 6:16).

В якому стані знаходяться мертві?

«Бо ж у смерті нема пам’ятання про Тебе, у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?» (Псалом 6:6). «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам’ять про них, і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється» (Еклесіяст 9:5, 6). «Немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости» (Еклесіяст 9:10).

Померлі не знають нічого про живих і не можуть допомогти їм у вирішенні життєвих проблем. «Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані – того він не відає»(Йова 14:21). У Святому Письмі це питання висвітлено виразно і чітко: мертві знаходяться в несвідомому стані. Вони сплять від моменту смерті до моменту воскресіння.

Про Авеля, Ноя, Авраама, Давида, Даниїла та деяких інших Бог засвідчив, що вони – праведники. Але про Давида написано, що він «не зійшов… на небо» (Дії 2:34). Про Авеля, Ноя, Авраама та інших праведників говориться, що «усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них», і ще: «всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли, бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали» (До євреїв 11:13, 39, 40). У цих словах ми знаходимо розраду, що наші улюблені, котрі померли раніше від нас, не мучаться в полум’ї пекла і не знаходяться в раю, звідки б могли бачити страждання своїх рідних і друзів, що залишилися в живих. Отже, ні праведники, ні грішники не отримали своєї нагороди або покарання, але спокійно сплять у земному поросі. «А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?.. Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого» (Йова 14:10-12).

Коли ж прийде той час і людина прокинеться зо сну свого, тобто воскресне? Сам Ісус Христос дає відповідь на це питання в Євангелії: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду. Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене» (Від Івана 5:28-30). «І багато-хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги на вічну гидоту» (Даниїла 12:2). Тільки тоді, коли всі люди, які коли-небудь жили на землі, воскреснуть, «мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе» (2 до коринтян 5:10). Тільки тоді праведні отримають як нагороду вічне життя, а тіло «смертне оце зодягнеться в безсмертя» (див. 1 до коринтян 15:51-55). Усе це відбудеться тоді, коли вдруге «прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його» (Від Матвія 16:27). До цього часу жодна людина не володіє ані безсмертям, ані безсмертною душею.

Відплатою грішників, тобто порушників Закону Божого, буде друга, вічна смерть, після якої більше не буде воскресіння. У Слові Божому так записано про це: «Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне» (Об’явлення 20:14, 15).

Нагородою праведних, тобто тих, котрі дотримуються Закону Божого, буде вічне життя. Христос сказав: «І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Від Івана 11:26). Те життя не буде схоже на це життя на землі, обтяженій гріхом, де багато людей пригнічені роботами і труднощами або навіть перебувають у рабстві, надаючи перевагу смерті, вигукуючи при цьому: «Якщо вічне життя таке саме, то не потрібне воно нам!». Вічне життя було показано Богом пророкам у видінні, вони описали його, щоб і ми знали, до чого треба прагнути. У Біблії ми читаємо: «І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть» (Ісаї 35:10). «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося! І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю! І говорить: Напиши, що слова ці правдиві та вірні!» (Об’явлення 21:4, 5). Апостол Павло вигукує: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його» (1 до коринтян 2:9).

Дорогий читачу! Є надія, є стимул, нам варто боротися, варто відмовитися від чогось улюбленого заради досягнення вічного життя, – воно того варте! При творінні людини Господь бажав, щоб вона жила вічно, але людина порушила Закон Божий – Закон любові – і саме це принесло у світ страждання і смерть. Однак навіть через страждання, породжені та завдані гріхом, відкривається любов Божа. Як у природі, так і в Біблії ми можемо знайти свідоцтва Його любові до кожної людини. У світі, хоча і грішному панують не тільки скорботи і страждання. У самій природі закладена звістка надії й розради. На тернині ростуть квіти, а на стеблах, покритих колючками, розпускаються троянди.

Однак найбільша надія кожної людини, – усвідомлює вона це чи ні, – в Ісусі Христі. Ісус жив, страждав і помер заради того, щоб врятувати нас і дати нам можливість повернутися до вічної радості й життя. Погляньте на Його страждання в пустелі, в Гефсиманії, на хресті! Невинний Син Божий взяв на Себе тягар гріха. Він, у всьому Єдиний з Богом, відчув Своєю душею весь жах розділення між Богом і людиною, заподіяний гріхом. Ось чому з Його вуст зірвався болісний крик: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Від Матвія 27:46). Тягар гріха, свідомість його жахливої ваги і розділення душі з Богом – ось, що розбило серце Сина Божого. І все це Він зазнав заради нашого спасіння!

Дорогий читачу! З серцем, сповненим любові, Господь ще й сьогодні пропонує тобі: «Вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє» (Повторення Закону 30:19). «Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?» (Єзекіїля 33:11).

Откройте для себя богатства Библии на наших курсах: Маяк жизни