Я не просив, щоб Христос вмирав за мене!

Сьогодні людство живе у сучасному світі, в якому дуже часто і багато разів ми зустрічаємо негативний принцип, а це байдужість: «Мені все одно – я про це не просив». Хочеться сказати, що цей згубний прояв душі не новий. Скільки люди живуть на землі, стільки років і цьому явищу. Аналітики, дивлячись на цей стан, приходили не раз до висновку: «Байдужість – це параліч душі і передчасна смерть».

Байдужість… Що це таке? Байдужість – це відсутність уваги людей один до одного, це стан людини, при якому вона не виявляє ані найменшої цікавості до того, що відбувається. Є слова, які близькі за значенням до слова «байдужість», – це пасивність, черствість, бездушність. І навіть замінивши слово «байдужість» м’якшим виразом, яке має нейтральне ставлення, ми не змінимо самої її суті – байдужість завжди залишиться байдужістю.

Невтішна картина нашого суспільства викликає біль у душі. Але набагато болючіше стає, якщо зустрічаєшся з проблемою байдужості, коли вирішується питання про спасіння життя людини!

Дуже неприємно чути, коли людина, не усвідомлюючи свого істинного положення, говорить: «А я не просив, щоб за мене Христос помирав!».

Якщо подивитися уважно на те, що відбувається навколо нас, то на наш подив, перед нами з’явилося б багато моментів, про які, можливо, в житті, отримуючи їх, ми не говоримо: «А я не просив!».

По-перше, чи просили ви у своїх батьків про свою появу на білий світ? Але ви є!!! Так, ти не просив, щоб Бог посилав на землю сонячне світло, щоб йшов на землю дощ, який несе з собою живильну вологу, від цієї вологи оживає зерно і приносить плід, який вгамовує наш голод. Ми про це часто просимо? Бог, незважаючи на нас і нашу невдячність, все ж посилає усе це, для нашого блага.

Думки про те, що Бог, створюючи наш світ, не запитував мене, чи хочу я в ньому жити, можуть викликати запитання: «Чому?

Чому мене ніхто не запитував, а я тепер повинен терпіти усі наслідки того, що Бог створив цей світ?» Але Він дав усім нам свободу вибору між Ним і дияволом, між життям і смертю, між творенням і руйнуванням.

Виникає в душі обурення: я не просив цієї свободи, чому ж я зобов’язаний відповідати за наслідки цього, мною не прошеного дару? Чи означає це, що Бог покарає мене, якщо я зроблю неправильний вибір, хоч я і не просив, щоб мене створювали і давали мені можливість вибору?

Нічого немає на світі страшнішого за байдужість. Чого варта твоя позиція, якщо ти заявляєш: «Мені все одно!»? Отже, тобі байдуже, що переживає кохана тобою людина, твій близький друг, все одно, на якій мові говорити, в якій державі жити, не цікаво, ким ти станеш у майбутньому. До чого ж це може привести? До того, що ти залишиш своїх престарілих батьків, не піклуватимешся про своїх дітей? Можливе й таке.

Виникає в душі обурення, я не просив цієї свободи! Чи готовий ти бути самотнім, викинутим за борт цього життя й вічності? Одна неспростовна правда, з якою ми не раз зустрічаємося : для кожної людини дуже важливо, щоб її хоч хто-небудь любив. Проте ми не кожен раз бажаємо зрозуміти, що для того, щоб отримати, треба віддати. Віддати любов, увагу, співчуття, усього себе, щоб натомість отримати любов і увагу. Не бійтеся дарувати людям свої щирі почуття!

Святе Письмо говорить: «Христос, коли ми були ще слабкі, в призначений час помер за нечестивих людей». «Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (До римлян 5:6, 8).

Померши за нас, Христос надав викуп для покриття наших гріхів.

Хоч вір, хоч не вір, але це Правда небесного походження, що Бог так полюбив людину, що заплатив велику ціну Кров’ю Свого єдиного Сина, Який узяв на Себе усі наші гріхи та хвороби і переніс ті муки і страждання, приниження і зневагу, яку заслуговуємо ми за своє беззаконня.

Дорогий читачу, не зволікай, залиш байдужість! Господь любить і чекає тебе. Нехай кожен з нас стане саме тією людиною, яка шанує свого Бога, і, залишаючи пасивність, діятимемо, тому що байдуже життя, життя байдужості – це трагедія душі і передчасна смерть!

Усі побачать, що Той, Хто безмежний у Своїй мудрості, не міг спасти нас інакше, як пожертвувавши Своїм Сином. Чи можна, дивлячись на жертву дорогого Сина Божого, не стати лагідним, не засмутитися серцем, не бути готовим підпорядкувати Богові своє серце і душу? Цінність кожної душі настільки велика, що Отцеві не здається надмірною внесена за неї плата. Нагородою за цю жертву буде радість бачити землю населеною святими, щасливими і безсмертними істотами, серед них можеш бути і ти, дорогий читачу.

Не вважайте себе безправними, Ви вільні зробити власний вибір!

Приглашаем вас присоединиться к нашему онлайн курсу "Четыре евангелия"