Життя і смерть

Життя – це є найдорожче з усього, що людина має. Якщо внаслідок хвороби або нещасного випадку смерть постукає в двері, то, зазвичай, робляться відчайдушні зусилля, аби зберегти життя. Над питанням продовження життя працюють найвидатніші вчені. Філософи усіх століть намагалися пояснити сенс життя і підняти завісу, котра відділяє нас від вічності. Але є люди, які вважають будь-які розмірковування про вічність гріховними; для них роздуми про смерть – це заборонена тема. Вони ніколи про це не говорять.

Людина не хоче думати про смерть, бо вона хоче жити, їй властиво жити, вона створена Богом для того, аби жити.

Але реальність на кожному кроці нашого життя свідчить про зворотне: все навколо нас помирає, і ми знаємо, що всім нам належить «вмерти один раз» (До євреїв 9:27). Змучені важкою працею, клопотами і труднощами життя, ми задаємось питаннями: «Невже зі смертю все закінчується, і ми ніколи не пізнаємо нічого кращого? Що буде з нами після смерті? Чи існує загробне життя? У якому стані знаходяться люди, котрі померли? Чи можуть вони допомогти нам? Чи можемо ми допомогти їм? Чи можемо ми спілкуватися з ними?»

Дехто припускає, що все, що людина має, – це є її порівняно коротке життя на цій землі. Інші вважають людину занадто піднесеною істотою, щоб її існування могло обмежитися 70-80 роками життя, і вважають, що людина має безсмертну душу, яка продовжує жити після смерті. Східні релігії вчать про нескінченне перевтілення людського духу, на їхню думку життя ніколи не припиняється.

Щоб отримати правильні відповіді на питання, що цікавлять нас, ми повинні звернутися до Святого Письма як до єдиного джерела істини, причому нам необхідно відмовитися від усіх упереджень і власних поглядів, якщо вони йдуть врозріз зі Словом Божим.

Чи створена людина безсмертною?

Коли Бог на початку створив людину і помістив її в Еденському саду, Він дав їй усе, що могло зробити її життя приємним і щасливим. Найбільшим щастям була можливість жити вічно у цьому прекрасному раю.

Про створення людини ми читаємо: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею» (Буття 2:7). У цих словах немає і натяку на те, що людина була створена безсмертною. Але Адам і Єва мали вільний доступ до дерева життя. Якби вони залишалися слухняними Богові, вони могли б вживати плоди цього дерева, і їхнє життя не припинилося б ніколи.

Після гріхопадіння плоди з дерева життя також дали б їм можливість жити нескінченно. «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з’їв, – і не жив повік віку» (Буття 3:22). З цих слів зрозуміло, що людина не була безсмертною за своєю природою, але її життя цілком залежало від того, чи їстиме вона плоди з дерева життя, чи ні. Бог не бажав, щоб Адам став безсмертним грішником, і тому «вислав його Господь Бог із еденського раю... А на схід від еденського раю поставив Херувима… щоб стерегти дорогу до дерева життя» (Буття 3:23, 24).

Як виникла смерть?

Дерево життя мало властивість підтримувати і зберігати життя. Але в Еденському раю було інше дерево, яке приховувало в собі смерть. «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16, 17).

Сатана, обравши своїм медіумом змія, представив людині дерево пізнання добра і зла, як прекрасне і бажане дерево. Він запевнив перших людей, що вони не помруть, якщо порушать заповіт. «Умерти – не вмрете! – сказав він, – станете ви, немов Боги» (див. Буття 3:4, 5). Адам і Єва повірили словам спокусника більше, ніж словам Бога. Словами: «не вмрете… і станете ви, немов Боги», сатана поклав початок неправильного розуміння природи людини. На цих словах побудовані усі існуючі в різних куточках планети теорії про безсмертну душу. Людина не хоче помирати, і тому її дуже легко переконати в існуванні загробного життя, хоча це вчення і не ґрунтується на Слові Божому.

Плоди забороненого дерева не містили в собі отруту, яка могла б отруїти організм людини і поступово привела б її до смерті; але ми знаємо, що порушення заповіту стало причиною того, що людину було позбавлено можливості харчуватися плодами з дерева життя, і, рано чи пізно, вона повинна була померти: «Бо заплата за гріх – смерть» (До римлян 6:23), «тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей» (До римлян 5:12).

Що відбувається з людиною у момент її смерті?

Які зміни відбуваються в організмі людини під час смерті?

Для того щоб знайти відповідь на ці питання, нам потрібно згадати про те, як людина була створена. «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею» (Буття 2:7). Складний процес появи життя описаний тут стисло і просто: людина створена з пороху, тобто з землі; дихання життя перетворило порох на живу душу. Тут не йдеться про те, що людина отримала душу, або що одна частина тіла стала душею, але що вся людина стала душею живою.

Після смерті відбувається дія, протилежна до створення людини. «Забираєш їм духа – вмирають вони, та й вертаються до свого пороху» (Псалом 104:29). Сам Бог пояснив Адамові, що означає померти: «Аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, – і до пороху вернешся» (Буття 3:19). «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7).

Те, що Бог дав людині при створенні і що Він забере в момент смерті, називається диханням життя або духом життя. Це дихання не існувало окремо до того моменту, як Бог оживив створену Ним з пороху людину. Душа жива складалася з «пороху» і «дихання життя». З того моменту, коли людина перестає дихати, жива душа перестає існувати і залишається мертве тіло або порох. «Душа, що грішить, – вона помре» (Єзекіїля 18:4). «На смерть віддав душу Свою» (Ісаї 53:12).

Смерть є припиненням існування. Така доля усього людства. «Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому» (Екклезіяста 9:2). У полоні смерті усе живе, не тільки людина. «Бо доля для людських синів і доля звірини – однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям... Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху» (Екклезіяста 3:19, 20).

Мимоволі виникає питання: Невже зі смертю для людини все закінчується?

Цим питанням цікавилися люди усіх часів. Патріарх Йов запитує: «Як помре чоловік, то чи він оживе?» (Йова 14:14).

Відповідь на це питання дає нам Сам Ісус Христос: «Наступає година... коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть» (Від Івана 5:25).

У Слові Божому смерть порівнюється зі сном. Про першого мученика Степана йдеться, що «промовивши це, він спочив» (Дії 7:60). Про померлого Лазаря Христос сказав: «Друг наш Лазар заснув, – та піду розбудити його» (Від Івана 11:11). Як після сну настає пробудження, так і після смерті буде воскресіння мертвих.

Багато людей звикли думати, як були навчені з дитинства, що праведники після смерті потрапляють у рай, там вони знаходяться у присутності Божій, служать Йому і прославляють Його, а грішники потрапляють до пекла і терплять страшні муки.

Але у Святому Письмі ми не знаходимо підтвердження цим вченням. Навпаки, у багатьох місцях Слова Божого говориться, що після смерті людина не може вже славити Бога. «Не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, хто сходить у місце мовчання» (Псалом 115:17). «Бо не буде ж шеол прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти… Не мають надії на правду Твою ті, хто сходить до гробу. Живий, тільки живий – Тебе славити буде» (Ісаї 38:18, 19).

Померлі перебувають у несвідомому стані

«Бож у смерті нема пам’ятання про Тебе» (Псалом 6:6). «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... І їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!.. бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!» (Екклезіяста 9:5, 6, 10). Померлі не знають нічого про живих людей, і не можуть брати ніякої участі в їхній долі. «Чи сини його славні, того він не відає… чи в прикрому стані, – того він не відає» (Йова 14:21).

Ані праведники, ані грішники ще не отримали своєї нагороди або свого покарання

Про Давида Бог засвідчив: «Знайшов Я... чоловіка за серцем своїм» (Дії 13:22). Про Авраама сказано, що він був «другом Божим». Авраам, Ной, Даниїл та багато інших мужів названі праведниками. Здавалося б, що всі вони повинні тепер насолоджуватися вічним блаженством. Однак про Давида написано, що «не зійшов бо на небо Давид» (Дії 2:34). Даниїлові було сказано: «А ти йди до кінця, і відпочинеш, і встанеш на свою долю під кінець тих днів» (Даниїла 12:13). Про Авеля, Ноя, Авраама та інших праведників йдеться, що «усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць», але отримають нагороду одночасно з нами: «Бог передбачив...щоб вони не без нас досконалість одержали» (До євреїв 11:13, 40).

Йов пише: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі» (Йова 19:25-27).

Де перебувають померлі до свого воскресіння?

Ісус Христос Сам дає відповідь на це питання: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, – Його голос почують; і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Від Івана 5:28, 29). «І багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту» (Даниїла 12:2).

У цих слова ми знаходимо розраду. Ті, котрих ми любили, котрі померли раніше за нас, не страждають у полум’ї пекла. Вони не перебувають і в раю, звідки могли б бачити страждання і муки своїх живих друзів. Вони спокійно сплять і спатимуть до того часу, поки голос Ісуса Христа знову не закличе їх до життя.

У Святому Письмі ніде не говориться, що людина, або будь-яка частина її продовжує жити після смерті. Про Бога сказано, що Він – «Єдиний, що має безсмертя» (1 до Тимофія 6:16). Вічне життя або безсмертя не є властивістю людини від народження. Це дар Божий, який можна отримати тільки через віру в хресну смерть Спасителя. «Бог життя вічне нам дав, а життя це – у Сині Його» (1 Івана 5:11). Цей дар Він дасть Своїм викупленим у день приходу Христа, коли «оце смертне в безсмертя зодягнеться» (див. 1 до коринтян 15:51-55). До цього часу жодна людина не має безсмертя або безсмертної душі.

Коли Бог, згідно зі Своєю обітницею, оновить нашу землю, очистить її за допомогою вогню від гріха та всіх його наслідків – хвороби, страждання і смерть – і зробить її місцем для вічного проживання викуплених, прекрасним вічним раєм, на землі не буде дерева пізнання добра і зла, не буде і спокусника.

Спадкоємці Царства Божого мають достатньо пізнання про те, що є добро і що є зло, і вони обрали добро. Вони витримали випробування у своєму житті, і матимуть у цьому Царстві право користуватися плодами з дерева життя і житимуть вічно.

«Переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю Божім». «Блаженні ті, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти бра- мами в місто!» (Об’явлення 2:7; 22:14).

Рекомендуем пройти урок "Существует ли жизнь после смерти?" с курса "Маяк жизни".Этот урок поможет вам глубже понять важные вопросы о существовании и смысле жизни.