Щоденні біблійні уроки

ПАМ’ЯТНИЙ ВІРШ: «Над Ним знущались, принижуючи Його, але Він не відкривав Своїх уст. Його вели, як ягня, на заколення, – Він мовчав, як вівця, перед тими, котрі її стрижуть, – так і Він не відкривав Своїх уст» (Ісаї 53:7).

Додаткові матеріали для вивчення: Бажання віків. – С.698-715.

«Отже, Христос не втрачав надії й мужності, і Його послідовники повинні виявляти таку ж непохитну віру. Вони повинні жити так, як жив Він; працювати так, як трудився Він, у всьому наслідуючи приклад Великого Учителя». – Бажання віків. – С.679.

1. ПЕРЕД ЮДЕЙСЬКИМИ СТАРІЙШИНАМИ Нд, 28 вер.

a. До кого насильно відвели Ісуса після Його арешту в Гетсиманії?

Від Івана 18:12-14: «12 Тоді воїни, тисяцький і юдейські прибічники схопили Ісуса і зв’язали Його. 13 Повели спочатку до Анни, тестя Каяфи, який був того року первосвящеником. 14 Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одній людині вмерти за народ»;

Від Матвія 26:57: «Ті, котрі схопили Ісуса, повели Його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші».

«Анна був головою священницького роду. Шануючи його вік, народ ставився до нього як до первосвященника. До нього приходили за порадою, приймаючи її за Божий голос. Анна першим повинен був побачити Ісуса – в’язня священників. При допиті арештованого він повинен був стежити, щоб менш досвідчений Каяфа не зазнав поразки в тому, чого бажали досягти переслідувачі. Необхідно було використати всю хитрість, лукавство й підступність Анни, щоб за будь-яку ціну домогтися осудження Христа». – Бажання віків. – С. 698.

б. Хто з учнів здалеку спостерігав за судом Христа?

Від Івана 18:15: «За Ісусом ішов Симон-Петро та ще один учень. Первосвященик знав цього учня, тож він і увійшов з Ісусом до подвір’я первосвященика».

«Після того як учні залишили свого Вчителя в саду, двоє з них наважилися прямувати за Ним на певній відстані від юрби. Це були Петро та Іван. Священники, добре знаючи Івана як учня Ісуса, дозволили йому увійти до залу суду. Вони сподівалися, що він, ставши свідком приниження свого Наставника, перестане вважати Його Божим Сином. Іван попросив за Петра, і їм обом дозволили увійти». – Бажання віків. – С. 710.

1. Яким спокусам я повинен протистояти, щоб не зректися Господа?

2. ПЕТРО ЗРІКАЄТЬСЯ ІСУСА Пн, 29 вер.

а. Де знаходився Петро?

Від Івана 18:16, 18: «16 А Петро стояв біля воріт ззовні. Вийшов учень, який був знайомий первосвященикові, сказав придверниці й провів Петра… 18 Стояли [тут] раби й слуги, які запалили вогонь, оскільки було холодно, і грілися. Петро також стояв з ними й грівся».

«Деякі з учнів наважилися увійти туди, де був Ісус, і стати свідками суду над Ним. Вони сподівалися, що Ісус проявить Свою Божественну силу і не лише звільнить Себе з рук ворогів, а й покарає їх за жорстокість… Вони не могли повірити в те, що Він помре. Вони сподівалися, що Він підбадьориться і Своїм владним голосом розжене кровожерний натовп, як колись Він зробив це в храмі, вигнавши звідти тих, хто перетворив Божий дім на місце торгівлі, коли продавці втекли від Нього, ніби їх переслідувала ціла армія озброєних воїнів. Учні сподівалися, що Ісус проявить Свою силу і переконає всіх, що Він є Царем Ізраїлю». – Ранні твори. – С.171.

«Як завжди, перед світанком було холодно, й на подвір’ї розпалили вогнище. Група людей зібралася навколо вогню, і Петро самовпевнено присів біля них. Він не хотів, щоб у ньому впізнали учня Ісуса. Удаючи байдужого, він змішався з натовпом, сподіваючись, що його приймуть за одного з тих, хто привів Ісуса в дім Каяфи». – Бажання віків. – С.710.

б. Як Петро зрікся свого Господа?

Від Івана 18:17, 25-27: «Служниця, яка при дверях, каже Петрові: А ти часом не з учнів Цього Чоловіка? Той відповів: Ні!.. 25 А Симон-Петро стояв і грівся. І тут запитали його: А ти не з Його учнів? Він заперечив і сказав: Ні! 26 Один із рабів первосвященика, родич того, якому Петро відтяв вухо, каже: Чи не тебе я бачив з Ним у саду? 27 Тоді знову Петро відрікся. І враз заспівав півень»;

Від Луки 22:56-60: «56 Коли він сидів при світлі, помітила його якась служниця і, поглянувши на нього, сказала: І цей був з Ним! 57 Він же відрікся, кажучи: Жінко, я не знаю Його! 58 Невдовзі другий, побачивши його, сказав: І ти – [один] з них! Петро ж сказав: Чоловіче, я – ні! 59 Минула приблизно одна година, і ще якийсь твердив, кажучи: Справді, і цей був з Ним, бо він – галилеєць. 60 Та Петро промовив: Чоловіче, не знаю, про що ти говориш! І тут же, як він говорив, заспівав півень».

«Після того як Ісуса зрадили, Петро пішов услід за Ним. Він дуже хотів побачити, що зроблять із його Господом. Але коли Петра звинуватили в тому, що він – один із Його учнів, страх за власне життя змусив його заявити, що він не знає Цього Чоловіка». – Ранні твори. – С.169.

«Петро ж не хотів, щоб його впізнали. Удаючи байдужого, він опинився на території ворога і став легкою здобиччю спокусника. Якби від нього вимагалося боротися за свого Вчителя, він був би відважним воїном. Але коли на нього почали презирливо показувати пальцем, він злякався. Чимало людей і нині готові до рішучої боротьби в ім’я Господа, але відрікаються від своєї віри, злякавшись глузувань. Спілкуючись із тими, кого слід уникати, вони наражаються на спокусу. Вони дають можливість ворогові спокушувати їх, а тому говорять і роблять те, чого за інших обставин ніколи б не допустили. Учень Христа, який у наші дні приховує свою віру через страх перед стражданнями або осудженням, зрікається свого Господа так само, як Його зрікся Петро під час суду». – Бажання віків. – С.712.

2. Який гріх я вчиню, якщо приховуватиму свою віру?

3. НАВЕРНЕННЯ ПЕТРА Вт, 30 вер.

а. Про що згадав Петро і що він зробив, після того як зрікся Господа втретє і почув спів півня?

Від Матвія 26:75: «Тож згадав Петро слова, які сказав Ісус: Перше ніж півень заспіває, ти тричі відречешся від Мене. І, вийшовши геть, він гірко заплакав»;

Від Марка 14:72: «І тут вдруге заспівав півень. І згадав Петро слова, які йому сказав Ісус: Перш ніж півень двічі заспіває, ти тричі зречешся Мене! І, згадавши, він почав плакати».

«У той час як ганебні клятви були ще на устах Петра, а голосний спів півня бринів у його вухах, Спаситель відвернувся від Своїх жорстоких суддів і пильно подивився на Свого бідолашного учня. У цю мить погляд Петра зустрівся з поглядом Учителя. У Його лагідних очах Петро прочитав глибокий жаль і смуток, але в них не було навіть тіні гніву.

Коли Петро побачив бліде, змучене від страждань обличчя, ці тремтячі уста, цей погляд, сповнений розуміння і прощення, його серце пронизало немов стрілою. Його совість прокинулася, минуле постало у пам’яті. Петро згадав, як лише кілька годин тому він обіцяв, що піде зі своїм Господом у в’язницю і на смерть. Він пригадав свій сум, коли Спаситель сказав йому у верхній світлиці, що цієї ночі він тричі зречеться свого Господа. Петро щойно заявив, що не знає Ісуса, і тепер він з гіркотою усвідомлював, наскільки добре знав його Господь, як глибоко Він бачив його серце, про віроломність якого, як виявилося, не здогадувався навіть сам Петро». – Бажання віків. – С.712, 713.

б. Куди пішов цей вкрай засмучений учень?

Від Луки 22:62: «І, вийшовши геть, він гірко заплакав».

Що було причиною його великого гріха?

«Пригнічений самотністю й темрявою, [Петро] не думав, куди і чому йде. Нарешті він опинився в Гетсиманії. У його пам’яті ожили події, які відбулися тут лише кілька годин тому. Йому пригадалося спотворене мукою і стражданням обличчя Господа з краплями кривавого поту. Він гірко докоряв собі за те, що коли Ісус на самоті плакав і страждав у молитві, ті, хто мав бути з Ним у годину Його випробувань, спали…

Ісус просив Петра пильнувати й молитися, але він заснув, приготувавши цим дорогу для свого великого гріха. Усі учні, котрі спали в цю критичну годину, зазнали великої втрати. Христос знав про вогняне випробування, яке їх чекало. Він знав, що сатана всіма силами намагатиметься приспати їхню пильність, аби вони не були готові до випробовування. Тому Христос застерігав їх. Якби протягом годин, проведених у Гетсиманському саду, вони пильнували та молилися, Петро ніколи не покладався б на власні сили. Він не зрікся б свого Господа». – Бажання віків. – С.713, 714.

3. Чи розумію я так само глибоко, як Петро, значення щирого покаяння?

4. ДОПИТ ХРИСТА Ср, 1 жовт.

а. Яке запитання Анна задав Ісусові?

Від Івана 18:19: «А первосвященик запитав Ісуса про Його учнів, про Його вчення».

«А якщо Христос буде визнаний винним у підбурюванні до заколоту, то Його засудять і римляни. Анна передусім силкувався довести вину Христа перед римською владою. Він розпитував Ісуса про Його учнів та вчення, сподіваючись, що Христос скаже щось таке, що дасть змогу підготувати проти Нього оскарження. Він намагався витягти в Ісуса такі твердження, на основі яких можна було б звинуватити Його в намаганнях створити таємну спілку, заснувати нове царство. Тоді священники зможуть видати Його до рук римлян як заколотника і ватажка повстання». – Бажання віків. – С.699.

б. Розкажіть про випробування терпіння, яке витримав Ісус.

Від Івана 18:20-23: «20 Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито. Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де сходяться всі юдеї, і таємно не говорив нічого. 21 Чому ти Мене питаєш? Запитай тих, які слухали, що Я говорив їм. Ось вони знають, що Я говорив. 22 Коли Він це сказав, то один з присутніх слуг ударив Ісуса в обличчя, промовивши: Оце так Ти відповідаєш первосвященикові? 23 Ісус йому відповів: Якщо Я зле сказав, то доведи, що зле; якщо ж добре, то чому Мене б’єш?»;

Ісаї 53:7: «Над Ним знущались, принижуючи Його, але Він не відкривав Своїх уст. Його вели, як ягня, на заколення, – Він мовчав, як вівця, перед тими, котрі її стрижуть, – так і Він не відкривав Своїх уст».

«Така рішуча відповідь змусила Анну замовкнути… Коли один із його прислужників побачив, що Анна змушений був замовкнути, він розгнівався і ″ударив Ісуса в обличчя, промовивши: Оце так Ти відповідаєш первосвященикові?″…

[Христос] був стриманий і не став погрожувати Своїм кривдникам. Така спокійна відповідь випливала з глибини безгрішного, терплячого, ніжного серця, котре ніколи не відповість грубістю на грубість.

Христос особливо страждав від образ і знущання. Ті, котрих Він створив і заради кого приносив безмежну жертву, відплачували Йому такою зневагою. Його страждання були настільки великими, наскільки великою була Його особиста святість і ненависть до гріха. Те, що над Ісусом знущалися люди, які втратили всяку людську подобу, було Його безперервною жертвою. Перебувати в оточенні керованих сатаною людських істот було для Спасителя огидним. Він знав, що Своєю Божественною силою може в одну мить перетворити на порох жорстоких мучителів, і це робило Його страждання ще нестерпнішими.

Юдеї чекали на Месію, Котрий з’явився б у всьому блиску земної величі і слави. Вони сподівалися, що єдиним своїм наказом Він змінить хід людських думок і примусить усіх визнати Його владу. Вони гадали, що саме таким чином Він утвердить Своє становище і задовольнить їхні честолюбні сподівання. Тому, коли з Христом почали поводитися настільки зневажливо, у Нього з’явилася сильна спокуса виявити Свою Божественну силу. Власне, одним поглядом Він міг примусити Своїх переслідувачів визнати Його Господом над царями і правителями, священиками і храмом. У таких обставинах Йому було вельми важко зберігати Свою єдність з людством, як Він Сам це обрав». – Бажання віків. – С.700.

4. Розкажіть про діалог між Анною та Ісусом.

5. ЗАСУДЖЕНИЙ ЗА ТЕ, ЩО ВІДКРИВ, КИМ ВІН Є Чт, 2 жовт.

a. Не знайшовши жодних переконливих доказів для засудження Ісуса, яке запитання Каяфа поставив Спасителю?

Від Матвія 26:63: «Але Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: Заклинаю Тебе Богом Живим, щоб Ти сказав нам: Чи Ти Христос – Син Божий?».

б. Якою була відповідь Христа Каяфі та як ця відповідь була використана як ймовірний доказ проти Нього?

Від Матвія 26:64-66: «64 Ісус йому відповів: Ти сказав! Однак Я кажу вам: відтепер ви побачите Сина Людського, Який буде сидіти праворуч Сили та прийде на хмарах небесних! 65 Тоді первосвященик роздер свій одяг, кажучи: Він сказав богохульство! Яких ще потребуємо свідків? Ось, тепер ви чули богохульство! 66 Як ви вважаєте? Вони ж у відповідь сказали: Він повинен померти!».

«Нарешті Каяфа, піднісши праву руку до неба, урочисто звернувся до Ісуса: ″Заклинаю Тебе Богом Живим, щоб Ти сказав нам: Чи Ти Христос – Син Божий?″

На цей заклик Христос не міг мовчати. Є час мовчати, і є час говорити. Він мовчав, доки не почув прямого запитання. Він знав: відповівши на Нього, Він прирече Себе на неминучу смерть. Але запитання було поставлене загальновизнаним верховним авторитетом нації та в Ім’я Всевишнього. Христос не міг не виявити належної поваги до закону. Більше того, це запитання ставило під сумнів Його зв’язок з Отцем. Він повинен ясно розкрити Свій характер і суть Своєї місії. Ісус запевняв Своїх учнів: ″Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Моїм Отцем, Який на небесах″ (Від Матвія 10:32). Тепер Власним прикладом Він підтвердив цей урок.

Усі присутні, спрямувавши свої погляди на Ісуса, уважно слухали. І Він відповів: ″Ти сказав″. Здавалося, Небесне світло осяяло Його бліде обличчя, коли Спаситель додав: ″Однак Я кажу вам: відтепер ви побачите Сина Людського, Який буде сидіти праворуч Сили та прийде на хмарах небесних!″». – Бажання віків. – С.706, 707.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ Пт, 3 жовт.

1. Яким спокусам я повинен протистояти, щоб не зректися Господа?

2. Який гріх я вчиню, якщо приховуватиму свою віру?

3. Чи розумію я так само глибоко, як Петро, значення щирого покаяння?

4. Розкажіть про діалог між Анною та Ісусом.

5. Яке пророцтво містилося у відповіді Христа Каяфі?