Щоденні біблійні уроки

ПАМ’ЯТНИЙ ВІРШ: «Побачивши Господа, учні зраділи» (Від Івана 20:20 (остання частина).

Додаткові матеріали для вивчення: Бажання віків. – С.788-806; Наочні уроки Христа. – С.40-43.

«Після Свого воскресіння Ісус передусім хотів запевнити Своїх учнів у тому, що Його любов до них не зменшилася і турбота про них не припинилася». – Бажання віків. – С.793.

1. ЧУДО БІЛЯ ГРОБНИЦІ Нд, 16 лист.

а. Марія Магдалина стояла біля гробниці й плакала. Зазирнувши до гробниці, що вона там побачила?

Від Івана 20:11-13: «11 А Марія стояла надворі біля гробниці й плакала. Плачучи, нахилилася до гробниці 12 й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де лежало тіло Ісуса. 13 Вони сказали їй: Жінко, чому ти плачеш? Відповідає їм: Тому що взяли мого Господа і не знаю, де поклали Його!».

б. Кому і як Ісус вперше явив Себе?

Від Івана 20:14-18: «14 Сказавши це, вона обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, та не впізнала, що то Ісус. 15 Каже їй Ісус: Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: Пане, якщо Ти Його взяв, то скажи мені, де Ти Його поклав; я заберу Його! 16 Каже їй Ісус: Маріє! Обернувшись, вона каже Йому єврейською мовою: Раввуні! – тобто: Вчителю! 17 Каже їй Ісус: Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до [Мого] Отця. Іди до Моїх братів і скажи їм, що Я іду до Мого Отця і вашого Отця, до Мого Бога і вашого Бога! 18 Приходить Марія Магдалина і звіщає учням, що бачила Господа і що Він сказав їй це».

«Крізь сльози Марія змогла побачити лише постать людини, і вважаючи, що це садівник, вона відповіла ″Пане, якщо Ти Його взяв, то скажи мені, де Ти Його поклав, я заберу Його!″ Якщо гробниця цього багатого чоловіка, можливо, була надто почесною для Ісуса, вона сама знайде місце, де поховати Його. Вона мала на думці місце, яке звільнилося за наказом Самого Христа, – гріб, де колись був похований Лазар. Чому б їй там не поховати Господа? Турбота про Його розп’яте тіло була б для неї великою втіхою.

Але тут таким знайомим голосом Ісус промовив: ″Маріє!″ Лише тепер Марія усвідомила, що це не чужа людина. Обернувшись, вона побачила перед собою живого Христа». – Бажання віків. – С.790.

«Марія першою була біля гробу після Його воскресіння і першою понесла вістку про воскресіння Спасителя». – Бажання віків. – С.568.

1. Чого я можу навчитися з того, о котрій годині Марія шукала Ісуса?

2. ПО ДОРОЗІ ДО ЕМАУСУ Пн, 17 лист.

а. Що сталося, коли двоє учнів Христа йшли дорогою до селища Емаус?

Від Луки 24:13-16: «13 Двоє з них ішли того дня до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус; 14 вони говорили між собою про все, що відбулося. 15 І сталося, коли вони розмовляли й обмірковували, Сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними, 16 та очі їхні були стримані, щоби Його не впізнали».

«[Двоє учнів] поверталися додому, аби роздумувати над цим і молитися. Сумні й пригнічені, вони дорогою говорили про суд над Христом і розп’яття. Ніколи ще вони не відчували такого розчарування. Віра й надія залишили їх. Те, що сталося на Голгофі, було оповите суцільною темрявою.

Не встигли вони далеко відійти від міста, як до них приєднався незнайомець. Однак, пригнічені горем, вони не звернули на нього особливої уваги». – Бажання віків. – С.795.

б. Розкажіть про подальшу розмову.

Від Луки 24:17-24: «17 Тож Він запитав їх: Що це за справа, над якою міркуєте між собою, ідучи? І чого ви сумні? 18 У відповідь один, на ім’я Клеопа, сказав Йому: Ти хіба єдиний чужинець у Єрусалимі, Який не знає того, що сталося в ньому цими днями? 19 І запитав їх: Що саме? А вони розповіли Йому про Ісуса Назарянина, Мужа Пророка, сильного ділом і словом перед Богом і перед усім народом; 20 як видали Його первосвященики й наші старші на смертний присуд і розіп’яли Його. 21 А ми сподівалися, що Він Той, Хто має визволити Ізраїля. І до того ж, оце третій день, відколи те сталося. 22 Та деякі наші жінки здивували нас: побувавши рано в гробниці 23 й не знайшовши Його тіла, вони прийшли й розповіли, що бачили появу ангелів, які сповістили, що Він живий. 24 Тоді пішли деякі з нас до гробу – і знайшли [все], як говорили жінки; Самого ж [Ісуса] не побачили!».

«[Двоє учнів] розмірковували над наукою Христа, якої, здавалося, так і не змогли зрозуміти. Коли подорожні заговорили про нещодавні події, Ісус бажав потішити їх. Він бачив їхнє горе і біль. Він розумів суперечливі почуття, котрі хвилювали їхній розум, та болісне запитання: чи міг цей Чоловік, Який дозволив так Себе принизити, бути Христом? Неспроможні більше стримувати своє горе, вони розридалися. Ісус бачив, що їхні серця сповнені любов’ю до Нього, а тому бажав заспокоїти їх, подарувати їм радість і щастя. Але спочатку Господь хотів дати їм урок, якого вони ніколи не забудуть». – Бажання віків. – С.795, 796.

в. Як Ісус лагідно й дбайливо пояснив їм пророцтва?

Від Луки 24:25-27: «25 Тоді [Ісус] сказав їм: О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! 26 Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у Свою славу? 27 І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання те, що [стосувалося] Його».

«Якби [Христос] відкрився їм відразу, їхні серця сповнилися б радості, і вони, отримавши повне задоволення, не прагнули б більше нічого. Однак учні повинні були зрозуміти, про що свідчили всі прообрази та пророцтва Старого Заповіту. На цьому мала ґрунтуватися їхня віра. Христос не вчинив жодного чуда задля їхнього переконання, але передусім почав пояснювати їм Писання. Учні вважали Його смерть кінцем усіх своїх сподівань. Тепер же Спаситель довів їм із пророцтва, що Його смерть – непорушна підвалина їхньої віри». – Бажання віків. – С.796-799.

2. Поясніть, як Ісус навчав двох учнів, які йшли до Емауса.

3. СЕРЦЯ ПАЛАЛИ Вт, 18 лист.

а. Коли здавалося, що Ісус продовжить Свій шлях повз Емаус, що запропонували двоє учнів?

Від Луки 24:28, 29: «28 І вони наблизилися до села, до якого йшли. А Він удавав, що йде далі. 29 Та вони просили Його, кажучи: Залишайся з нами, бо вечоріє, вже день закінчується! І Він увійшов, щоби залишитися з ними».

«Якби учні не наполягли на своєму запрошенні, то так і не довідалися б, що їхнім Супутником був воскреслий Господь. Христос нікому і ніколи не нав’язує Свого товариства. Він пробуває лише з тими, хто відчуває погребу в Ньому. Спаситель радо входить до найбіднішої оселі, підбадьорюючи покірні серця. Але якщо люди залишаються байдужими, не думають про Божественного Гостя і не запрошують Його залишитися з ними, Він іде далі. Через це люди багато що втрачають. Вони не пізнають Христа, як не пізнали Його учні дорогою до Емауса». – Бажання віків. – С.800.

б. Як і коли двоє учнів нарешті змогли впізнати воскреслого Спасителя? Як ми можемо відчути подібну радість?

Від Луки 24:30-32: «30 І сталося, як сів Він за столом з ними, то, взявши хліб, поблагословив і, переломивши, давав їм; 31 тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його. Та Він став невидимий для них. 32 І сказали вони один одному: Хіба не палало наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання?».

«Незабаром приготували скромну вечерю – хліб – і поставили її перед Гостем, Котрий зайняв почесне місце за столом. Ось Він підносить руки, щоб благословити їжу. Приголомшені учні від здивування відсахнулися: їхній Супутник робить усе так, як завжди робив їхній Учитель. Вони придивляються, і – о диво! – на Його руках сліди від цвяхів. В один голос вони вигукують: ″Це ж Господь Ісус! Він воскрес із мертвих!″

Вони схопилися, щоб упасти до Його ніг і вклонитися Йому, але Ісус став невидимим для них. Вони дивляться на місце, де щойно сидів Той, Чиє тіло нещодавно лежало в могилі, і говорять одне одному: ″Хіба не палало наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання?″» – Бажання віків. – С.800, 801.

«Чимало душ тужать за Живим Богом, палко бажаючи відчути Божественну присутність. Нехай же Боже Слово промовляє до їхніх сердець. Нехай люди, котрі досі чули тільки перекази, людські теорії і вислови, почують голос Того, Хто здатний відродити душу для вічного життя…

Якщо святі мужі Старого Завіту так яскраво свідчили про свою вірність, то чи не повинні ті, над ким сяє світло усіх століть, нести ще більш переконливе свідчення про силу Істини?». – Пророки і царі. – С.626.

3. Чого я можу навчитися з прикладу завзятості цих двох учнів?

4. ПРАГНЕННЯ ПОДІЛИТИСЯ ЗВІСТКОЮ Пн, 19 лист.

а. Щойно двоє учнів в Емаусі впізнали Ісуса, що вони одразу зробили?

Від Луки 24:33-35: «33 Вставши, тієї ж години вони повернулися до Єрусалима та знайшли зібраних одинадцятьох і тих, які були з ними; 34 вони говорили, що справді Господь воскрес і з’явився Симонові. 35 А ці розповіли про те, що сталося в дорозі, та як Він відкрився їм під час ламання хліба».

«Після такого радісного відкриття учні вже не могли спокійно вечеряти і розмовляти. Зникли голод і втома. Навіть не торкнувшись їжі, вони, сповнені радості, негайно вирушили назад до міста, щоб сповістити добру новину друзям. Іноді дорога була небезпечною: їм доводилося спускатися стрімкими стежками, переходити по слизькому камінню. Тоді вони й не здогадувалися, що перебувають під охороною Того, Хто пройшов цей шлях разом з ними. З палицями в руках вони поспішають, намагаючись іти якомога швидше. Трапляється, що збиваються з дороги, проте відразу ж знаходять її. Бігом, спотикаючись, але невпинно рухаються вперед у супроводі свого невидимого Друга.

Ніч темна, але Сонце Праведності освітлює їм шлях. Серця учнів сповнені радості. Їм здається, що вони перебувають у новому світі. Христос – живий Спаситель! Вони вже не оплакують Його, наче мертвого. ″Христос воскрес!″ – знову і знову повторюють учні. Цю вістку вони несуть засмученим. Вони мусять розповісти їм про чудову подорож до Емауса, повідомити про Того, Хто приєднався до них. Вони несуть найвеличнішу вістку, будь-коли дану світові, – Добру новину, – з якою пов’язані всі надії людства, як дочасні, так і вічні». – Бажання віків. – С.801.

б. Що несподівано сталося, коли більшість учнів Христа перебували в горниці в Єрусалимі?

Від Луки 24:36-40: «36 Коли вони говорили про це, Сам [Ісус] став посеред них і сказав їм: Мир вам! 37 Та злякавшись, охоплені жахом, вони думали, що бачать духа. 38 А Він сказав їм: Чому ви стурбовані, чому [такі] думки входять до ваших сердець? 39 Гляньте на Мої руки, на Мої ноги! Це ж Я Сам! Доторкніться до Мене – подивіться, що дух тіла й костей не має, а Я, як бачите, [їх] маю! 40 Сказавши це, Він показав їм руки та ноги»;

Від Івана 20:19-21: «19 Того ж першого дня тижня, пізньої пори, коли двері, де зібралися [Його] учні, були замкнені через страх перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: Мир вам! 20 Промовивши це, показав їм руки та бік. Побачивши Господа, учні зраділи. 21 Тоді Ісус знову сказав їм: Мир вам! Як послав Мене Отець, – і Я посилаю вас!».

«[Двоє учнів] піднімаються у верхню світлицю, де Ісус провів останній вечір перед Своєю смертю… Двері надійно замкнені. Вони стукають, але ніхто не відповідає. Тиша. Друзі називають свої імена. Після цього двері обережно відчиняють. Подорожні входять, а разом з ними незримо входить ще одна Особа. Двері знову старанно замикають, остерігаючись шпигунів…

Раптом з’явилася ще одна Постать. Погляди всіх звертаються до Незнайомця. Ніхто не стукав у двері, не чути було кроків. Перелякані учні запитують один в одного: ″Що це означає?″ І тут чують голос свого Вчителя. Він чітко і ясно вимовляє: ″Мир вам!″». – Бажання віків. – С.802, 803.

4. Наскільки я наслідую їхній приклад, розставляючи пріоритети?

5. ПОКЛАДЕНИЙ ОБОВ’ЯЗОК Чт, 20 лист.

а. Яку відповідальність Ісус поклав на церкву щодо гріха та стосовно грішників?

Від Івана 20:22, 23: «22 Промовивши це, Він дихнув і каже їм: Прийміть Святого Духа! 23 Кому простите гріхи, – будуть прощені їм; кому затримаєте, – будуть затримані».

«Перш ніж учні почнуть виконувати своє служіння в церкві, Христос надихнув їх Своїм Духом. Він вручив їм найсвященніший дар…

На церкву як на організацію Він покладає відповідальність за її членів. Тих, хто впадає у гріх, церква зобов’язана застерігати, навчати і по можливості виправляти. Господь говорить: ″Докоряй, потішай, закликай – з усякою терпеливістю і повчанням″ (2 до Тимофія 4:2). У жодному разі не виправдовуйте гріха. Застерігайте кожну душу, яка потрапила в небезпеку. Не дозволяйте нікому обманювати себе. Називайте гріх його справжнім ім’ям. Говоріть усім про те, як Бог ставиться до обману, порушення суботи, крадіжки, ідолопоклонства та інших гріхів: ″Хто таке робить, Божого Царства не успадкує!″ (До галатів 5:21). Якщо ж люди продовжують грішити, тоді суд, який ви проголошуєте щодо них на підставі Божого Слова, відбувається над ними на Небесах. Обираючи гріх, вони позбавляють себе присутності Христа, і церква повинна показати, що не схвалює їхніх учинків, інакше вона сама ганьбитиме Господа. Церква має говорити про гріх те, що говорить про нього Бог. Вона повинна ставитися до гріха так, як повеліває Бог, тоді її дії затверджуються Небом. Хто нехтує владою церкви, той нехтує владою Самого Христа.

Але ця картина має і світлий бік: ″Кому простите гріхи, – будуть прощені їм″. Нехай ця думка буде визначальною для вас. Працюючи для заблудлих, звертайте погляди всіх на Христа. Нехай пастирі ніжно піклуються про Господню отару. Нехай вони розповідають заблудним про прощення і милосердя Спасителя. Нехай вони заохочують грішника каятись і вірити в Того, Хто може прощати». – Бажання віків. – С.805, 806.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ Пт, 21 лист.

1. Чого я можу навчитися з того, о котрій годині Марія шукала Ісуса?

2. Поясніть, як Ісус навчав двох учнів, які йшли до Емауса.

3. Чого я можу навчитися з прикладу завзятості цих двох учнів?

4. Наскільки я наслідую їхній приклад, розставляючи пріоритети?

5. Яким чином я можу краще виконувати свої обов’язки в організованій церкві?